Наступного року сповниться п’ять років від часу створення першої ОТГ на Прикарпатті – Печеніжинської об’єднаної територіальної громади на Коломийщині, до якої увійшли селище Печеніжин та села Сопів, Княждвір, Кийданці (Кіданч), Рунґури, Малий Ключів, Слобода, Марківка і Молодятин. Голова Печеніжинської селищної ради ОТГ Ігор ДОВІРАК переконаний, що їх ОТГ була першою не лише на Івано-Франківщині, а й в Україні, тож переймати досвід ґаздування в об’єднаному статусі не було в кого. І ґулі набивали, і вчилися головно завдяки власним крокам – добрим справам і помилкам.

Ігор Довірак очолює Печеніжинську селищну раду ще з 2010 року, а з 2016-го – у статусі селищного голови ОТГ. Закон про добровільне об’єднання Верховна Рада прийняла у березні 2015-го. І саме Ігор Васильович відтак зініціював добровільне об’єднання тих сіл, які нині входять до Печеніжинської ОТГ, котру ще завдяки нашому землякові світлої пам’яті професору Володимиру Грабовецькому називають «родинною колискою Олекси Довбуша».

– Івано-Франківська обласна рада, – пригадує голова Печеніжинської ОТГ Ігор Довірак, – 23 липня 2015 року затвердила перший перспективний план і визнала першою об’єднаною територіальною громадою Печеніжинську. Ми були перші, думаю, і в Україні. На той час закон про добровільне об’єднання громад суперечив аж чотирьом десяткам нормативних підзаконних актів. Було надзвичайно складно і дуже багато викликів. Сьогодні дуже модно виголошувати гасла, що реформа триває успішно і що децентралізація – рух уперед. А тоді ми боялися, чи піде реформа, як відбуватиметься децентралізація і т. ін. Згодом на Прикарпатті створили ще дві ОТГ – Старобогородчанську на Богородчанщині і Верхнянську на Калущині. Вчилися на своїх же добрих справах і помилках. Ми не хотіли миритися з тодішнім станом речей, а хотіли змінювати своє життя.

– З чого починали?

– Спочатку почали впорядковувати те майно, яке нам передали з району, і проаналізували, де неефективно використовують кошти і де можна віднайти шляхи їх економії. До речі, недавно у Печеніжині відкрили вже другий спортивний майданчик зі штучним покриттям і один у Княждворі. Це невеличкий штрих роботи такої малої громади. Цього року відкриємо дві криті спортивні зали у селах Молодятині і Марківці... Маємо дуже багато проєктів. Першого року після створення ОТГ нам держава виділила 9,4 млн грн інфраструктурної субвенції. Разом з депутатами ми віднайшли механізм, як їх розподілити між селами, щоб нікого не образити. Тож ще 2016-го – через місяць після об’єднання – ми відкрили перший в Україні центр надання адмінпослуг. А скільки було таких перших кроків!.. У кожному селі ОТГ зроблено за чотири роки дуже багато добрих справ. А секретарка селищної ради Олександра Дудінчук готувала на перехідний період чимало проєктів рішень, які допомагали провадити децентралізаційні зміни.

– Коли і в інших областях України почали виникати ОТГ, свою діяльність ми погоджували з колегами з інших регіонів, а також самотужки думали, як провадити далі процес децентралізації на своїй території. Адже бували такі моменти, коли законодавець відставав, скажемо так, від потреб ОТГ в тих чи інших нормативних документах. Сьогодні ж усі законодавчі акти пропрацьовано. Найважче було перевести людей, так би мовити, з районного підпорядкування в ОТГ. Бо це ж людські долі.

– Як сприймали ці кроки у самих громадах?

– Я ніколи не повірю, якщо хтось в Україні скаже, що все тривало гладко. Завжди були, є і будуть як прихильники змін, так і їх противники. Ситуації були різні, але провалів не було. Завдяки фахівцям запрацювала і освіта, і ЦНАП. До речі, всі громади на Прикарпатті свого часу скористалися нашим досвідом, зокрема у сфері освіти. А нині людей найбільше турбують проблеми доріг, охорони здоров’я, дошкільної освіти і т. ін.

Навіть чотири роки по тому не можна сказати, що в Печеніжинській ОТГ всі сприймають об’єднання позитивно і з розумінням ставляться до тих господарських проблем, які долає об’єднана громада. То можна собі лишень уявити, яких довелося докласти зусиль до створення ОТГ на самих початках.

– Були надії і сподівання, що після об’єднання жити стане краще. Чи все справдилося? Означте, Ігоре Васильовичу, на Ваш погляд, основні плюси і мінуси ґаздування в об’єднаній громаді.

– Так, було велике очікування швидких змін. Ми зробили чимало, але не в ті терміни, які передбачали. Та все ж навіть за 28 років незалежності України у наших громадах не було зроблено стільки, як за чотири роки в ОТГ. Після об’єднання викликів відразу постало дуже багато. Ми повинні були відповідати за низку секторів життєдіяльності. Тож взялися за організацію надання адміністративних соціальних послуг. Також потрібно було управляти нашими освітніми закладами. У нашій ОТГ налічується 1800 школярів – десять навчальних закладів, велика армія педагогів і техперсоналу. Їм потрібно платити зарплату, а відтак уже дбати про матеріально-технічний стан закладів. Маємо велику мережу первинної медицини: три амбулаторії і шість ФАПів. Є в ОТГ і музичні та спортивні школи. На нашому балансі – й місцева пожежна охорона, для якої придбали належне приміщення, оновили парк машин тощо. Щороку громада на їх утримання витрачає понад 1,5 млн грн. А бюджет нашої ОТГ – понад 105 млн. Але є трансферти, якими ми не можемо управляти – медична та освітня субвенції і додаткова дотація. Їхнє призначення чітко визначено. Понад 50 млн грн – базова дотація і власні доходи. Та якщо взяти Печеніжинську чи особливо Білоберізьку громади, де чимало гірського населення, то людям потрібно давати кошти ще за те, що вони там мешкають і утримують ті території. Понад 60 відсотків їх – це землі Держлісфонду. Бракує угідь сільськогосподарського призначення. Торік ми домоглися того, що нам вперше цього року надходить певна плата від рубок головного користування. Це мінімальна перемога тих громад, де переважають лісові землі. І вперше запровадили податок на землі під лісовими угіддями. Основне джерело наповнення бюджетів – податок з доходів фізичних осіб. Ми виплачуємо зарплату понад 700 працівникам бюджетної сфери. Заклади освіти споживають понад 60 відсотків усіх видатків з місцевого бюджету. І у кожній школі ми зробили дуже багато. Однозначно: децентралізація – рух уперед не лише в господарському розвитку, а й у становленні демократії. Що для людей найважливіше? Щоб їхнє місце проживання було комфортним і безпечним, а довкілля – екологічно сприятливим. Це базові людські цінності, без яких проблема доріг буде десь на задвірках. Проте саме дорожнє господарство є нашим пріоритетом.

– Яка ситуація зі станом доріг?

– Якщо немає доброї дороги, то люди найперше йдуть з претензіями до керівництва громади. Мало хто вникає у причини. Тож принагідно поясню. У нас в селі люди вимагають нормальної дороги. І йдеться якраз про шляхи, які закріплені за державою – державного, обласного і районного значення. А як вирішення цього питання передбачає держава? Двома статтями видатків у Держбюджеті: з певної суми 65 відсотків коштів – на дороги державного регіонального значення, а 35 – на обласні і районні шляхи, які у сфері відповідальності Івано-Франківської облдержадміністрації. А от голова ОДА створює механізм вирішення тих проблем і передає на відділ капітального будівництва, який створює юридичну структуру «Дороги Прикарпаття». Але як голова Агенції розвитку Прикарпаття я не раз порушував питання, щоб ті кошти, які виділяє Мінфін для облдержадміністрації, йшли безпосередньо у місцевий бюджет. Тоді ми самі відповідали би за згадані дороги. Наступного року на дороги означеного статусу буде виділено понад 500 млн грн. Ми маємо в об’єднаній громаді 45 км таких доріг, тобто 1,5 відсотка загальних доріг області. У нас жахлива ситуація з дорогами у селі Слободі, але вони – у сфері відповідальності облдержадміністрації. Тож у мене вимога проста: дайте нам ті 1,5 відсотка коштів і ми дамо собі раду. Адже щороку для співфінансування зі Службою автомобільних доріг області чи «Дорогами Прикарпаття» ми зі свого бюджету виділяємо щонайменше 1,5 млн грн на ямковий ремонт. А ще у нас є комунальні дороги. З ними ми справляємося. Звісно, було б ідеально їх заасфальтувати. Та найбільша проблема сьогодні для людей – ті згадані 45 км, за які відповідає облдержадміністрація. Є над чим працювати.

Недавно у Печеніжині заснували сільськогосподарський кооператив «Файний», який очолив на добровільних засадах місцевий підприємець Костянтин ЛАПЧИНСЬКИЙ. Підприємець розповів:

– Ідея не моя, а старости села Марківки. Люди вже багато років їздять до Польщі на малину, тож багато чого навчилися. Тому виникла ідея створити й у своєму селі щось схоже – кооператив із заморожування малини і реалізації. Та наміри маємо ширші – заморожування грибів, ягід тощо. Та й добре було б запровадити переробку, щоб не продавати ягоди, а продукцію ягідництва. Людям платимо після реалізації замороженої малини. Але цей рік не було урожаю ні на малину, ні на гриби. Збудували і відкрили ми кооператив за пів року. Члени кооперативу вже не перший рік вирощують малину. Сьогодні нас восьмеро. Але ще зо два десятки людей мають намір стати членами кооперативу «Файний». До створення кооперативу залучили кошти проєкту «Громада на мільйон», а також свої капіталовкладення. Загалом пішло на те орієнтовно півтора мільйона гривень. Хлопці тішились і навіть у сніжницю будували приміщення. Бо розуміли, що то для села добра справа.

…А в часі наших відвідин Печеніжина у місцевій школі освятили каплицю і відкрили сучасний спортивний майданчик зі штучним покриттям:

– Я єдиний депутат, який обраний від цієї громади і представляю громаду в Івано-Франківській обласній раді, – наголосив у своєму коментарі «Галичині» Дмитро ЛАЩУК у часі відкриття спортивного майданчика зі штучним покриттям на території школи у Печеніжині. – Кошторис майданчика сягає півтора мільйона гривень, але ми його збудували дешевше – трохи більше, ніж за мільйон, бо чимало роботи виконали власними силами. Кошти залучено з обласного і місцевого бюджетів та частково – з інфраструктурної субвенції ОТГ. На майданчику штучна трава італійського виробництва. Вона безпечна і не обпікає, бо має спеціальну гумову крихту. Постелила київська фірма. Можна займатися спортом будь-якої пори року.

…Зранку і згодом по полудню, коли ми поверталися з Печеніжина, у селі Сопові, яке ще називають «воротами до Печеніжинської ОТГ», ми зустріли дорожників – стелили кілька сотень метрів асфальту. Кажуть, що то файний знак на день прийдешній.