Цими днями минає 82 річниця від часу трагедії, котра сталася 27 жовтня - 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох, що неподалік селища Медвежа Гора у Карелії. Тоді було розстріляно 1111 осіб. Серед них - понад 677 українців, з яких 287 – відомі і видатні представники української еліти. Карельська земля стала останнім притулком для діячів розтріляного українського відродження – Миколи Зерова, Леся Курбаса, Миколи Куліша, Євгена Плужника, Валер’яна Підмогильного, Марка Вороного, Олекси Слісаренко, Сергія Грушевського, Володимира Чеховського, Антона, Остапа і Богдана Крушельницьких, Павла Філіповича, Олексія Влизька, Валер’яна Поліщука, Михайла Ялового та багатьох інших.
Сандармох - один із розстрільних полігонів Великого терору в Карелії, де зараз знаходиться меморіальне кладовище. Поховання тут були знайдені 22 роки тому. У поіменному списку жертв, розстріляних в урочищі, нині числиться 6 241 особа. Пошук першого, найбільшого з трьох місць поховань (1 111 людей) увінчався успіхом. Місця поховання другого і третього етапів не знайдено досі.
Сандармох - це загальна назва серії репресивних операцій НКВД, які проводилися в 1937-1938 роках на території всього Радянського Союзу. Більшість репресованих була вбита. Ці масові розстріли були приурочені урядом Сталіна до 20-ліття Жовтневої революції. Всього тоді було заарештовано і засуджено не менше 1 мільйона 440 тисяч осіб. Близько 724 000 з них було розстріляно. І Сандармох став одним із найбільших поховань жертв масових репресій в СРСР, пам’ять яких ми нині вшановуємо.
5 серпня 2005 р. – у День пам’яті жертв політичних репресій – українці Карелії відкрили пам’ятник – гранітний Козацький хрест “Убієнним синам України”. А в серпні 2006 р. на IV Всесвітньому Форумі українців під часи роботи Секції державно-політичного розвитку світового українства голова правління Карельського товариства української культури “Калина” Лариса Скрипникова презентувала книжку “Сандармох. Убієнним синам України”, в якій уперше надрукований список усіх українців, страчених в Карелії.
У книзі “Сандармох...” відомий український дисидент Василь Овсієнко написав, що трагедія сталася тому, що неукраїнський за складом і духом уряд Радянської України у 20-30-х роках здав Україну Росії. Він навіть своїх в’язнів не мав права утримувати на власній території.
А письменниця Оксана Забужко в одному з інтерв'ю зазначила, що "Сандармох є символом кінця української інтелектуальної еліти як окремого історичного феномену".
Зараз важко уявити, що “особливі трійки”, які створювалися представниками НКВС і секретарями обласних, крайових, республіканських організацій ВКП(б), вирішували долю людей – визначали “антирадянські елементи”, які без суду і слідства, без прокурорів і захисників, а здебільшого і без самих звинувачених підлягали розстрілу або висланню. Ленін учив: “Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини!”, і більшовики знищували сотні тисяч невинних людей, серед яких був цвіт української нації.
