В інтерв’ю з ректором Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Романом Зуб’яком поспілкувалися про основні проблеми педагогів - як молодих, так і досвідчених, прогалини у підготовці майбутніх учителів в українських вишах, ключові фактори підняття престижу педагогічного фаху в Україні, а також про особливості фінської системи освіти загалом та школи зокрема, її спільні та відмінні риси з українською.

– Пане Романе, нещодавно Ви повернулися з Фінляндії, де переймали освітній досвід цієї країни. Чим вразила система фінської освіти загалом та які особливості роботи фінських учителів зокрема?

– Система освіти у Фінляндії є однією з найкращих у світі – це підтверджують такі міжнародні дослідження, як PISA, Індекс освіти ООН ... Її феномен вивчають не лише українці, а й багато європейських держав. До Фінляндії приїжджають делегації з різних країн, фіни жартують, що у них є такий вид туризму, як освітній, до речі, один із чинників економічного процвітання країни.

Наша поїздка до Фінляндії відбулася завдяки реалізації в Україні фінсько-українського проєкту з підтримки розвитку української освіти «Вчимося разом». Перебували переважно в Гельсінкі, відвідували освітні установи, університети, школи. Мали можливість ознайомитися зі структурою освіти, системою професійної підготовки вчителя, особливістю організації освітнього процесу в старшій школі. Метою нашої поїздки було насамперед зрозуміти, як побудована і як працює старша школа, адже якраз підходимо до її реформування. Закон «Про загальну середню освіту», який планують ухвалити до кінця цього року, має наблизити терміни впровадження реформи. Ймовірно, старша школа почне працювати у новому форматі з 2024 року, а не з 2027-го, як прописано в законі «Про освіту».

Вразила логічність і послідовність системи фінської освіти. Це важливий чинник, який дуже часто не працює в Україні. У нас кожна владна команда все починає спочатку. Перебуваємо в перманентному стані реформування. Дуже добре, що нарешті попередня і теперішня команди профільного міністерства продовжують реформу української школи, є наступність і ми розуміємо, куди рухаємося.

У Фінляндії майже всі школи державні. Фінансування шкіл є змішаним, здійснюється з державного та з місцевих муніципальних бюджетів. Наприклад, кошти на зарплату вчителям надходять із держбюджету, а їхнім асистентам – з місцевого. Загалом на освіту спрямовують близько шести відсотків ВВП, це фактично такий же показник, як і в Україні, тільки, звичайно, в євро.

Середнє фінансування одного учня сягає 7 000 євро на рік. Для порівняння: одне учнівське місце в Україні «коштує» трохи більше, аніж 450 євро на рік. Але от у північних регіонах зі складними умовами проживання та навчання «вартість учня» зростає вдвоє-втроє і може сягати 21 000 євро. В Україні є гірські райони, тож до формування освітнього бюджету в них також потрібно підходити індивідуально.

Фінський вчитель має дуже широку академічну автономію. Директор школи не має повноважень визначати, як саме педагогові здійснювати викладання його курсу чи які матеріали застосовувати. Саме тому у Фінляндії немає методичних збірок та рекомендацій, до яких так звикли українські вчителі. Кожен самостійно вибудовує педагогічну систему, яка має гарантувати отримання дитиною освіти рівня державного стандарту.

В Україні дуже багато «паперотворення», велика кількість документів. У Фінляндії використовують загальнодержавну електронну систему «Wilma», яка об’єднує вчителів, учнів та батьків. У ній батьки майбутніх першокласників реєструють своїх дітей, а потім, коли обрали для них школу, відстежують їхню успішність, можуть ознайомитися з розкладом, зауваженнями вчителя. Вчителі ж виставляють в електронній системі оцінки, планують свої заняття і позакласну діяльність, тримають зв’язок з батьками та адміністрацією школи, а учні можуть отримувати через цю систему домашні завдання й дізнаватися оцінки. Увесь навчальний процес розміщено на цій платформі, це для нас дуже повчально.

– Які спільні та відмінні риси фінських та українських шкіл?

– Школа у Фінляндії, як і в нас, – триступінчаста. Тобто поділяється на початкову, основну і старшу. Щоправда, фінська початкова школа охоплює аж шість класів. Три роки триває базова школа і стільки ж – старша. Своєю чергою, старша школа ділиться на академічну і професійну. У Фінляндії в академічній школі навчається близько 44 відсотки випускників, у професійній – 55. У нас ці процеси зовсім інші. Близько 40 відсотків випускників фінських шкіл ідуть у систему вищої освіти. В Україні до вишів вступає 70 відсотків випускників, ми намагаємося змінити цей показник у бік зменшення. Повертаючись до академічних шкіл, зауважу, що у Фінляндії є чотири обов’язкові тести при випуску зі старшої школи, щось на зразок нашого зовнішнього незалежного оцінювання, один з них – рідна мова.

Навчальний рік побудовано дуже цікаво, він складається з п’яти курсів тривалістю два місяці. Після кожного курсу є оцінювання. Загалом за три роки старшої школи учні мають опанувати 75 курсів. Серед них є обов’язкові, додаткові, які дають можливість підготуватися до зовнішнього незалежного оцінювання, і курси за вибором, які дитина обирає для поглибленого вивчення навчального матеріалу. Наприклад, якщо учень вивчає англійську мову, йому достатньо набрати для складання ЗНО п’ять курсів, але ми зустрічалися з дітьми, які вивчають 18. Це виклик для вчителя, тому що він має мати професійні знання, які значно виходять за межі державного стандарту, готуватися до поглибленого вивчення того чи іншого предмету.

Що стосується шкіл, вони різні: є як модерні, так і більш скромні. Майже всі стіни в аудиторії використовують як робочі поверхні, на яких можна або писати, або розміщувати матеріали. Там немає портретів учених чи таблиць тощо. Все дуже просто і функціонально. Аудиторії оснащено необхідним для навчального процесу обладнанням: дошками, фліпчартами (демонстраційними таблицями), мультимедійними проекторами, інтерактивними дошками. У фізичних та хімічних кабінетах є відповідне лабораторне обладнання.

У фінських школах відсутня система охорони. Безпеку формують іншим шляхом. Коли вчитель заходить до класу, зачиняє двері, відчинити без ключа їх можна лише зсередини. Після початку уроку самостійно зайти до класу неможливо. Це дисциплінує дітей. В інтер’єрі навчальних закладів використовують багато скляних перегородок і дверей, тож можна спостерігати за тим, що відбувається в класах.

Їдальня, як правило, є продовженням холу. Харчування досить скромне, зазвичай здорове. Гарячих напоїв, як-то кави чи чаю, немає: або холодна вода, або холодне молоко.

– Успіх реформи «Нова українська школа» залежить від учителя, який її впроваджуватиме. Профільне міністерство саме на цьому зробило акценти, запустивши масштабну підготовку педагогів до роботи вже в реформованій школі. Скільки вчителів в області пройшло відповідне навчання і наскільки вони тепер готові працювати по-новому?

– У цьому напрямі працюємо вже два роки. Треба віддати належне: профільне міністерство достатньо добре фінансує цей процес. Маємо кошти на підготовку тренерів, придбання дидактичних матеріалів, обладнання, забезпечені всім необхідним, щоб навчання прикарпатських педагогів було ефективним. Розробили логістику навчання, створили 12 локацій в області, на яких готуємо педагогів. Складності в тому, що тренінги відбуваються або на канікулах, або вихідними, оскільки не можемо таку кількість педагогів одночасно вивести з навчального процесу.

Загалом на Прикарпатті пройшли підготовку 4 676 учителів початкових класів, 1 350 учителів іноземних мов, 677 заступників директорів шкіл, 74 супервізорів, 179 асистентів учителів, 107 фахівців інклюзивно-ресурсних центрів. Закінчуємо четверту хвилю навчання. Вже фактично всі вчителі початкової школи пройшли необхідні тренінги. Наступний етап – навчання директорів шкіл, тому що сприйняття реформи і зміни у навчальному закладі безпосередньо залежать від його керівника.

 – Як змінився вчитель в ході реформи? Як оцінюєте ці зміни?

 – Основою цієї реформи є саме вчитель. Можуть бути дуже хороший державний стандарт і навчальні матеріали, надсучасні парти й обладнання, але якщо вчитель не застосовує методик активного, пізнавального навчання, то ці підходи перестають працювати. Важко оцінити візуально, чи змінився вчитель, але ми моніторимо процеси у школі: чи є позитивні результати, яка реакція батьків та суспільства, чи є зміни в емоційному стані учнів, коли вони йдуть до школи, чи став процес навчання цікавішим для дітей, чи відповідає їхнім віковим особливостям тощо. Результати моніторингу свідчать, що зміни є, і суспільство, і діти краще на них реагують. Найбільш позитивним результатом, на думку вчителів і батьків, є те, що діти з радістю йдуть до школи. Процес навчання став цікавішим для них, він відповідає їхньому віковому розвитку. Учні багато рухаються, навчаються критично мислити, співпрацювати один з одним.

Найбільше тривожать два аспекти. Перший – учителі кажуть, що в цих умовах їм значно складніше працювати, ніж раніше. Адже тепер діти не сидять постійно за партою, вони динамічні, активно рухаються по класу, розмовляють одне з одним, учителеві потрібно думати, як організувати їхню діяльність та простір. Тому всі педагоги наголошують, що їм стало цікавіше працювати, але вони більше втомлюються. 

Другий аспект – це зміна освітньої політики в самому навчальному закладі. Тут на перший план виходять керівники. Сьогодні директор школи має дуже широкі повноваження, фактично ніхто не може втручатися в діяльність навчального закладу. Є категорія директорів, які консервують напрацьовані протягом десятків років освітні процеси, і творчий учитель не має шансів щось змінити. Тому серйозний акцент робимо саме на керівництві навчальних закладів.

– Не таємниця, що сьогодні фах учителя обирають не найкращі випускники шкіл і не «двохсотбальники». Як гадаєте, чому серед абітурієнтів з високими результатами ЗНО вчительський фах не популярний?

– Найбільшого успіху досягають освітні системи в тих країнах, де вчительський фах обирають ті, хто має хист до цієї професії, хто любить дітей і взаємодію з людьми, хто прагне працювати на благо громади і суспільства. Наприклад, фінни кажуть: «Якщо ти хочеш змінити світ, обирай професію вчителя». У Фінляндії ця професія є дуже престижною, хоча заробітна плата тамтешніх педагогів порівняно з середньою зарплатою в країні не є високою, вона становить близько 3 000–3 500 євро.

Нестача компетентних, вмотивованих молодих людей є проблемою української школи. Престижність професії освітянина в Україні та суспільстві досить низька. Робота вчителя важка, вона пов’язана з активною розумовою діяльністю та емоційним виснаженням, а винагорода за неї далеко не рівноцінна. Молоді люди, які тільки створюють сім’ї, мають малолітніх дітей, прагнуть забезпечити їм гідний рівень життя. Тому обирають інші професії, скажімо, юриста, програміста, вивчають іноземні мови, адже це відкриває перед ними соціальні ліфти та дає впевненість у майбутньому.

Маємо по-іншому підходити до формування заробітної плати вчителя. В європейських країнах вона, як правило, залежить від інтенсивності роботи, там не має значення, чи ти молодий учитель, чи маєш великий досвід, важливо, який обсяг роботи виконуєш і наскільки якісно. На превеликий жаль, у нас інша система оплати праці педагогічних та науково-педагогічних працівників, яка включає майже 40 надбавок та доплат різного типу. І саме це не дає можливості молодому вчителеві отримувати таку ж заробітну платню, як і вчитель, що має 20-30 років педагогічного стажу. Тому навіть ті, хто любить цю професію і хотів би себе в ній реалізувати, змушені обирати інший шлях у своєму житті.

– Наскільки підготовка майбутніх учителів в університетах відповідає сучасним освітнім тенденціям та реформі «Нова українська школа»? Немає відірваності від реалій школи?

– Конкурс на педагогічні спеціальності в університетах Фінляндії - приблизно 15 претендентів на одне місце, а після кожного курсу відраховують до 10 відсотків студентів. У майбутніх фінських учителів надзвичайно насичене навчання – зі співвідношенням практики та теорії 50 на 50. Дуже важливим чинником є практичне спрямування, університети мають свої власні школи, тож студент постійно перебуває в освітньому середовищі. За п’ять років навчання він двічі проходить тривалу педагогічну практику – на четвертому і п’ятому курсах. На четвертому має провести не менше 80-ти уроків, на п’ятому – не менше 100. Близько 200 уроків практичної роботи фінський учитель набирає, будучи студентом, і вже тоді він розуміє, чи це його фах, бачить, які процеси відбуваються в школі і як до них готуватися. Що стосується українського досвіду, то, за даними дослідження Британської ради в Україні, майбутні вчителі англійської мови на бакалаврських програмах українських вишів вивчають тільки чотири відсотки методики викладання, на магістерських – п’ять. Тобто ми готуємо вчителя-теоретика. Молодий фахівець у школі отримує стрес і виклики, які йому потрібно долати.

– Які ще проблеми молодих учителів можете виділити як найгостріші?

– Найгостріша – знайти належну роботу за фахом, особливо це актуально для нашої області. Молодий учитель, як правило, пробує зачепитися за будь-яке місце в школі, яке не є фаховим, наприклад, за посаду «педагога-організатора» чи «соціального педагога». У нас дуже мало робочих місць для молодих спеціалістів. Крім того, через недосконалість системи підготовки фахівців в університетах молодий учитель, який приходить до школи, переважно не дуже компетентний. У нього часто виникають проблеми з рівнем володіння професійними навичками, знань предмету, вікової психології, методик компетентнісного навчання, розумінням організації і побудови освітнього процесу. Також у молодих фахівців слабо розвинені так звані м’які навички: самоосвіта, вміння навчатися протягом життя, критичне мислення, навички роботи в команді, корпоративна культура тощо. Молода людина заходить у колектив, який має свої традиції, структурований за своїми певними параметрами, і влитися у нього буває дуже складно.