Затвердження Кабміном Перспективного плану об’єднання територіальних громад на Прикарпатті на місцях сприйняли по-різному: одні села тішаться створеними ОТГ, деякі незадоволені примусовою добровільністю і тепер активно відстоюють громадські інтереси в судах, а розчарований недореформований Чернятин змирився. Проте навіть за таких умов громада на чолі із сільським головою Романом БАРИКОМ потужно ґаздує і розбудовується, розраховуючи головно на свої можливості.

Тож інтерв’ю з паном Романом – не тільки гірке післяслово розчарування чільника однієї з найпотужніших сільських громад Городенківщини після реформаторської «примусівки», а передусім – ілюстрація принципів сільського самоврядування мовою щоденних добрих справ.

Щоб краще зрозуміти нашого співрозмовника, потрібно, на наш погляд, бодай частково торкнутися характеристики громади села та потенціалу Чернятина, що розташоване неподалік Городенки і має добре сполучення з районом і навколишніми селами. Воно одне із найбільших у районі – понад три тисячі жителів. У місцевій загальноосвітній школі І–ІІІ ст., що означена опорною, навчається понад 300 учнів. Дошкільний навчальний заклад, який відвідує 95 дітей, – один із найкращих у районі. Майже третина жителів – пенсіонери. На території села провадить господарську діяльність дочірнє сільськогосподарське підприємство «Обрій», яке є одним із головних платників податків і роботодавців. Окрім того, за інформацією сільської ради, в Чернятині є 57 платників єдиного податку. А річний бюджет села – в межах 2,5 млн грн.

Чернятин – гарне комфортне для життя село, а головно – з великою перспективою розвитку. Р. Барик – не початківець у місцевому самоврядуванні, має досвід роботи і в районній державній адміністрації, знає, що таке трудове заробітчанство мігранта на чужих стежках Європи, а з 2015 року очолює Чернятинську сільську раду.

– Романе Івановичу, чи багато втратила чернятинська громада через недореформування? Бо, наскільки нам відомо, село мріяло не про примусове приєднання до Городенківської ОТГ, а про створення Чернятинської.

– Звичайно, втратили дуже багато. Я був одним із противників створення Городенківської ОТГ і добровільно-примусового загнання до неї сільських громад. Ми з 2016–2017 років працювали над створенням Чернятинської ОТГ, до якої мали увійти 12 сільських громад – Чернятина, Вікна, Рогині, Острівця, Росохача, Прикмища, Хвалибога, Винограда, Слобідки, Сороків, Топорівців, Вербівців та Глушкова. Це майже 15 тисяч населення. Але на цьому шляху нам постійно створювали перешкоди. Та й серед керівників сіл було чимало байдужих – мовляв, як іде, так най собі буде. Тож що маємо? Дякувати Богу, утворилася Чернелицька ОТГ, яка об’єднала 9 сільських громад. Бо що то за Городенківська ОТГ, в яку добровільно-примусово об’єднали 39 сіл? Як можна тут ефективно вирішувати якісь сільські питання? Я цього уявити не можу. Ще можна б якось зрозуміти, якби вона вже була створена. Були б означені хоч якісь напрями розвитку. Але її ще нема – треба все з нуля починати.

Завдання майже нереальне на тлі загального безгрошів’я і розбалансованості, стрімкого зменшення бюджетів сільських рад через законодавчу недолугість. Адже сьогодні утримання медицини, освіти, культури, спорту тощо повісили на місцеве самоврядування, а податки забрали. Самоврядування кинули напризволяще, мовляв, беріть кошти звідки хочете. Розумієте, слабе повинно вмерти, щоб відтак відродитися сильним. Чому не дозволили створити ті ОТГ на Городенківщині, які хотіли громади, а визнали їх неспроможними? Треба було дати таку можливість, щоб спробували, а вже відтак їх примусово приєднувати. Ми ж не можемо лише постійно надіятися на Америку чи Європу. Європейський напрям – то одне, а українські реформи – зовсім інше. Що робиться – годі зрозуміти. Колись я мав розмову з нині покійним мером Городенки. Він казав, що йому потрібен тиждень, щоб хоч по разу об’їхати всі об’єкти міста. А як бути з майже чотирма десятками громад в ОТГ, щоб наблизити послуги до людей і, найголовніше, – якісно їх надати? На зміни у Перспективному плані ми вже не сподіваємося, бо є постанова Кабміну.

Та всупереч усьому, як ми переконалися під час відвідин села, Чернятин живе, чепуриться і розвивається. А недореформування не розвіяло мрії керівництва села і чернятинців про комфортну опорну школу, ошатний Будинок культури, зручний стадіон, впорядковане і доглянуте кладовище, добрі дороги, банківські послуги…

– Зробили і сьогодні робимо багато, – каже сільський голова. – Наприклад, завдяки допомозі депутатів обласної ради, навіть без ОТГ, збудували п’ять з половиною кілометрів водопроводу, облаштували сільське кладовище, замінили дахове покриття і вікна в адмінбудинку сільської ради, а на стадіоні створили належні умови, збудувавши роздягальню, де є холодна і гаряча вода, сучасні санвузли. Також відремонтували сільські вулиці. Звісно, допомагали нам і меценати.

– Романе Івановичу, то добре, що в громаді багато зроблено і є чим пишатися. А які першочергові питання вирішуєте нині?

– Спочатку скажу кілька слів про наш Будинок культури. Його побудували ще 1962 року. Об’єкт масивний, загальна площа зовнішніх стін – до тисячі квадратних метрів. Є актова і танцювальна зали, сільська бібліотека-філія з 15-тисячним книжковим фондом. У Будинку культури працюють народний аматорський хор «Джерела Покуття» та народний аматорський театр «Перевесло». Але у зв’язку з активним рухом автотранспорту через село будівля дістала тріщини, бо просідає. Тож сьогодні сільські умільці виконують зовнішній ремонт будівлі. Необхідні матеріали купуємо за місцеві кошти, 140 тис. грн виділили з обласного бюджету. Особливо вдячні за постійне сприяння першому заступникові голови облради Василеві Гладію та депутатові облради Василеві Мельничуку. Вони не лише допомагають, а й контролюють ефективність використання коштів. Завершити роботи плануємо до середини липня.

Ще кілька слів про школу. Добудовуємо корпус з актовою та спортивною залами, навчальними класами, їдальнею, шкільними майстернями, вбиральнею, підсобними приміщеннями. Майже на 70% зроблено зовнішній ремонт приміщень, проведено опалення тощо. Як співфінансування виділяли кошти обласна, районна та сільська ради. Чекаємо також на державні кошти – до 10 млн грн. То тепер будівництво провадиться інтенсивно. Але мушу сказати, що цей процес вже триває 25 років, його дуже активно для свого піару щораз використовують депутати різних рівнів, розказуючи чернятинцям байки, коли здадуть в експлуатацію новий корпус. Треба ще провести воду і частково каналізацію, покласти підлогу в спортзалі, побілити внутрішні приміщення. Школа буде опорною і після добудови тут зможуть навчатися 450 учнів.

…Директор навчального закладу Богдан БІЛИЙ розповідає: «До нашої школи долучаться філії – навчальні заклади сіл Вікна, Вербівців, Сороків і Слобідки. Вона найбільша за наповнюваністю – 310 учнів. Без добудови дітям важко було б реалізувати себе в культурному чи спортивному напрямах тощо. За планом, роботи на об’єкті мали б завершитися цього року. Але ситуація з пандемією вносить свої корективи. Тож виділені з ДФРР кошти надходять із запізненням. Окрім наданих 9 мільйонів, щоб повністю завершити будівництво, потрібно ще 3–4 млн грн».

Напередодні великого празника Святої Трійці ми навідалися на сільське кладовище Чернятина, щоб не забувати традиції і вклонитися пам’яті тих, хто свого часу жив і творив для нині сущої громади. А собі нагадати: «Пам’ятай, людино, що живеш…»

– Ми повинні пам’ятати про минуле, щоб мати майбутнє, – каже сільський голова. – Тож впорядкували сільське кладовище і спорудили свого роду меморіальний комплекс. У його центрі на високому гранітному підмурівку – фігура Ісуса Христа. А довкола належно облаштували територію. Це наша спільна ідея – моя, керівника дочірнього сільгосппідприємства «Обрій» Василя Боднарчука та пароха церкви Успіння Пресвятої Богородиці ПЦУ о. Михайла Гуменяка.

Насамкінець хочу нагадати про наші першочергові сільські проблеми тим, хто відповідає за надання доброякісних послуг жителям району: по-перше, працевлаштування людей, по-друге, ремонт доріг, по-третє, надання жителям елементарних банківських послуг. У Чернятині нині є один-єдиний банківський термінал на всі навколишні села району! Постійні черги біля нього. Хочу запитати: невже щоб люди могли свої кошти заплатити, вони повинні ще й годинами зомлівати у тих чергах? То хіба це реформи і наближення послуг до людей?