На нашу думку, помиляється не той, хто нарікає на вибрики децентралізації чи акцентує на її негативних сторонах, а той, хто думає, що реформи нічого не змінили. Після поїздки у Войнилівську територіальну громаду, яку очолює голова селищної ради Мар’яна Масляк, і спілкування з начальницею відділу культури, молоді і спорту Тетяною Молдавчук я відчув, що у цьому регіоні – передовсім серед керівництва різних сфер життєдіяльності громади, зокрема і культурної – змінилася не лише філософія думання, а й навіть, образно кажучи, подих розвою став виразнішим і живішим. Таке враження, що сектор культури на Войнилівщині за своєю вагою у житті людей і розумінням керівництва із залишкових задвірків минулих традицій проступив на авансцені громадського буття.
– Тетяно Михайлівно, Ви тільки пів року очолюєте культурну царину Войнилівської територіальної громади. Які перші враження?
– На сьогодні у структурі закладів культури Войнилівської територіальної громади є двадцять дев’ять установ – чотирнадцять будинків культури, стільки ж бібліотек-філій і одна дитяча музична школа. Наразі після звершення адміністративної реформи ми можемо сказати, що зберегли всю мережу і бібліотек, і культурних закладів, а головно – людський ресурс. Жодних скорочень чи ліквідацій не відбулося. Навіть попри те, що обіймаю свою посаду тільки з квітня, 2021-й, без перебільшення, назвала би «Роком культури» у Войнилівській територіальній громаді. Зрештою, про це вже й у громаді говорять...
– А які саме причини є для цього?
– Завдяки старанням голови Войнилівської селищної ради територіальної громади Мар’яни Масляк культурний сектор відчув вагомі фінансові надходження. Бо ж доти все відбувалося в ощадному режимі. І коли я ініціювала реформування сектора, мене цілковито підтримала і Мар’яна Романівна. Так диктують нам реформа децентралізації й умови, в яких вона відбувається. Що ж у нас змінилося? Скажімо, вже немає такого поняття, як «Народний дім» у Войнилові, а є Центр культури і дозвілля, а йому відповідно у статусі філій підпорядковуються всі клубні установи і народні доми у сільських громадах.
Щось схоже ми зробили і з бібліотеками. Створили у селищі одну публічну бібліотеку ТГ, якій підпорядковуються всі сільські бібліотеки-філії. Тільки дитяча музична школа не потребувала реформування. Я вважаю ці кроки нашим великим досягненням. Адже завдяки таким змінам ми поміняли штатний розпис, адаптувавши його до потреб територіальної громади. Наприклад, до реформування у Народному домі Войнилова не було жодного методиста, який збирав би й акумулював всю інформацію, не було організатора дозвілля та культурно-масової і спортивно-масової роботи у громаді. Тож для ефективної роботи значно розширили штат. Та попри все виникла проблема з кадрами. Адже офіційні вимоги до посад, на мій погляд, сьогодні продумані неналежно і не відповідають часові. Наприклад, у сільському Будинку культури має працювати керівник-фахівець тільки з вищою освітою і зі стажем роботи не менше трьох років. А де у віддалених на п’ятдесят кілометрів від райцентру селах знайти таких спеціалістів? Досвід показує, що достатньо максимум середньої спеціальної освіти. Ми на Калущині часто проводили конкурси за професією серед працівників культури, то на практиці здебільшого коофіцієнт корисної дії був найвищим аж ніяк не у високодипломованих спеціалістів…
Для культури і мистецтва потрібні люди за покликанням. А особливо – у наш час, коли часто доводиться працювати тільки на ентузіазмі і за мінімальну зарплату, коли нема доплат за вислуги років і т. ін. Адже нас фінансують лише з бюджету селищної ради… Після структурного реформування взялися за матеріальну базу культурних установ. До 30-річчя Незалежності України громада одержала величезний і неймовірний подарунок від Івано-Франківської обласної ради – велику мобільну сцену з порталами і сучасним технічним оснащенням вартістю 280 тис. грн. Отже, ми можемо не лише ефективно її використовувати для культурних потреб, а й надавати як платні послуги для охочих. Та й «Розколяду» у часі Різдва зробимо вже на новій сцені. Ми придбали і новий комплект музичної апаратури також за підтримки депутатів обласної ради Миколи Палійчука і Михайла Якимчука. Думаю, зрозуміло, що це все старання нашої голови селищної ради. Ось чому ми жартома кажемо, що 2021-й – то «Рік культури» у Войнилівській територіальній громаді. Дуже допомагають і спонсори. А особливо у такий час – Святого Миколая чи Різдва Христового. А загалом матеріально-технічна база – то ахіллесова п’ята всієї культурної галузі України.
– Очевидно, нелегко працювати в карантинних реаліях?
– Так, немає через це можливості розвернутися на повну силу. З початку року наживо майже жодного заходу не проводили. Хіба що масштабний фестиваль «Писанка» на Великдень. Дуже добрі результати показала наша музична школа, виборовши онлайн чимало нагород у міжнародних, державних і обласних конкурсах. У школі працюють фахові викладачі, навчається 130 вихованців, є добра матеріальна база і великий мистецький потенціал. Звісно, і нам різних проблем не бракує. Наприклад, викликають тривогу бібліотечні установи через брак поповнення книжкових фондів.
Це, до речі, проблема не лише Войнилівської ТГ. Але спонсори чи меценати чомусь вважають необов’язковим допомагати бібліотекам. Діти, мовляв, книжок не читають. А як і що їм читати, якщо ціна дитячої книжечки стартує від 200 гривень? Чи можуть усі батьки собі дозволити придбати її? Поки не почнемо наповнювати книжкові фонди, доти не повернемо дітей у читальні зали бібліотек.
– А я думаю, що, крім сказаного, значній частині бібліотечних установ не завадило би – та навіть необхідно – змінити свою філософію надання послуг, щоби встигати за часом.
– Однозначно погоджуюся. Наразі ми стимулюємо дітей різними заходами в бібліотечних установах, де обов’язково є призові заохочення. Діти ж є дітьми. Дуже прикро, що у наших сільських бібліотеках-філіях немає інтернету. Є тільки у Войнилові. Але на все свій час. Зміни обов’язково будуть. На мій погляд, було б доречно величезну, сучасну і потужну бібліотеку створити тільки у центрі територіальної громади в одному великому й комфортному приміщенні, наповнити її модерним оснащенням, оцифрувати всю літературу й т. ін. А в кожному селі належно організувати пункт видачі літератури з невеличкою залою для роботи, де можна було би замовити і одержати необхідні книжки. Це наблизило би послуги до людей.
З другого боку, маленькі зарплати провокують кадровий голод у бібліотечних установах. Звісно, фахівців і не бракує. Скажімо, випускники Калуського коледжу культури і мистецтв, може, й хотіли би працювати у наших бібліотеках-філіях, але за які кошти щодня доїжджати до них? Надія тільки на плекання місцевих фахівців – вихідців з наших сіл. Ось чому я вкотре наголошую, що роботу культурного працівника просто потрібно любити. Культурному сектору в Україні, зокрема і бібліотечним установам, дуже потрібна державна підтримка. Наразі у нас ще все нормально. Я пропрацювала пів року і зауважу, що фінансування у нашій ТГ ще досить добре.
– Для працівників культури стартував напружений і активний передсвятковий період…
– Так, планів маємо багато. Стартуємо офіційно вже 19 грудня – у день Святого Миколая, а якщо точніше, то ще о 16 год. 18 грудня. Наш місцевий Святий Миколай почне у всіх селах територіальної громади відвідувати щонайперше неповносправних і соціально незахищених дітей та із малозабезпечених родин, яких у нас 45. Всі маршрути розписано. Виїжджатимуть три групи. А паралельно вперше у Войнилівській територіальній громаді маємо намір запровадити надання платних вітальних послуг у часі Святого Миколая чи Різдва для населення. Прийматимемо замовлення і працюватимемо. Є спеціальна творча група, але, думаю, потрібно буде збільшити їхню кількість. Бо є попит. Положення про такі послуги затверджено на виконкомі селищної ради. Та головне – всі кошти підуть на розвиток культурних установ громади. Ми вже провели на рівні голови селищної ради нараду з приватними підприємцями й обговорювали ці й інші актуальні питання. Хочемо, щоб люди відчули і насолодилися святом на Войнилівщині та переконалися, що не обов’язково їхати за святковим настроєм в обласний центр чи деінде. Централізовано нам виділили кошти на матеріали для підготовки декорацій тощо. Все робимо своїми руками. А в січні головне із завдань відділу культури – збереження, популяризація і примноження українських національних різдвяних традицій. Знаю точно, що участь у святкуванні візьме кожне село нашої громади на чолі зі своїм старостою. І кожна сільська громада представить у Войнилові не тільки різдвяну концертну програму, а й своє декоративно-прикладне мистецтво. Кожен старостинський округ, а у нас таких п’ять, виготовить свою хатинку, відповідно її закосичить, причепурить святково і конкуруватиме з іншими. А у часі Різдва такі локальні сцени вже відбудуться у селах. На вчора вже були готові афіші з програмою святкувань, а ще анонсували всі заходи на своїй громадській сторінці у фейсбуці.
– На початку нашої розмови Ви говорили про покликання як потужні підвалини професії працівників сфери культури. А коли відчули своє покликання?
– Я за натурою антифаталістка, і завжди категорично говорила, що в долю не вірю. Але... Є моменти, коли сумніваюся у своїх переконаннях. Пригадую себе шести- чи семирічною. У своєму рідному помешканні в Калуші я збирала всіх дітей зі свого під’їзду і всаджувала їх на диван у кімнаті. А сама заходила до неї з балкона, відхиляючи занавіску, наче лаштунки на сцені, й починала читати вірші... Гадаю, десь тоді й відчула своє призначення.
Я пройшла всі щаблі культурного працівника – від художньої керівниці у селі Новиці, відтак методистки і завметодкабінетом у Калуському районному будинку культури та його директорки і до 15-річної праці начальницею відділу культури Калуської РДА. За 26 років у сфері культури Калущини я вивчила цю роботу і знаю її бездоганно, відаю й те, у який бік відчиняються двері в кожному сільському клубі. Але робота у Войнилівській ТГ дає можливість більше зосередитися на творчості, глибше вникнути у культурне життя кожного села. Адже масштаби менші. Думаю, що завдяки децентралізації попри все ефективність нашої роботи відчутно ліпша. Ми і результати нашої праці – на очах у людей. За останні 15 років сфера культури в регіоні дуже змінилася в персональному вимірі. Хтось відійшов від цього виду діяльності, хтось виїхав, дехто знайшов собі краще місце праці. Залишилися найбільш віддані. І то, мабуть, неспроста. Адже ми випускаємо такий продукт, що якщо його творити не вкладаючи в цю справу все своє серце, то він нікого й ніколи не торкне за душу. Без любові наша праця буде літеплою, себто ніякою.
