У кімнаті-музеї Івана Франка краєзнавчого відділу Івано-Франківської міської централізованої бібліотечної системи (МЦБС) відбулася зустріч з достойником першої премії Франкового імені – українським ученим-істориком і теоретиком української літератури та етнокультури, письменником і журналістом – академіком АН ВШ України Володимиром Качканом. Нагадаємо, що премія ім. І. Франка, заснована Івано-Франківською міськрадою 2000 року, і сьогодні є найвищою міською відзнакою в літературі й журналістиці, яку щороку вручають на річницю народження Івана Франка – 27 серпня…

– Це перше дійство із задуманого нами циклу зустрічей із лауреатами премії ім. І. Франка різних років, – зазначила директорка краєзнавчого відділу МЦБС Ганна Євчук-Паркулаб. – Ідея таких творчих спілкувань виникла у нас спільно з чільницею літературної платформи «Об’єднані словом» поетесою Лесею Ґеник. І її реалізацію треба прочитувати у контексті проголошення обласною радою 2026-го Роком Івана Франка на Прикарпатті, чергового ювілею Каменяра – 170-ліття від дня народження та десятиріччя з часу створення світлиці Івана Франка при краєзнавчому відділі МЦБС.

Такі зустрічі маємо намір організовувати щомісяця. Першим учасником задуманого спілкування – у лютому – був інший лауреат премії ім. І. Франка, член НСПУ Василь Бабій, тепер поспілкувалися з В. Качканом, а надалі маємо велику надію на зустрічі з Василем Мойсишиним, Євгеном Бараном, Михайлом Вересом, Богданом Томенчуком та іншими лауреатами Каменяревої премії.

В ексклюзивному коментарі «Галичині» академік Володимир Качкан зазначив, що ставиться дуже позитивно до запровадження такого циклу зустрічей і навів свої аргументи на користь їхнього проведення.

– По-перше, маємо рік поклону Іванові Франку на Прикарпатті, а по-друге, якщо маємо лауреатів премії його імені, то зроблено дуже правильно і мудро – раз на місяць провадити з ними зустрічі, щоб автори мали можливість показати, за які заслуги удостоєні такого відзначення, адже так ми поширюємо Каменяра, – наголосив він. – Ми ж так мало йому віддали – настільки заскупилися перед Франком, що й слів бракує. Працюючи над десятитомним виданням «Хай святиться ім’я твоє. Історія української літератури і культури у персоналіях ХVIII – початку ХХІ століття», я не мало часу віддав архівним дослідженням спадку Івана Франка, Володимира Павлика та інших великих українців. І коли я добрався до архівів в Інституті літератури ім. Т. Шевченка й Центрального державного історичного архіву – у Києві та Львові, то віднайшов у фонді Володимира Павлика чимало фрагментів та незавершених статей і оглядів... Івана Франка. Всі дослідники вважали, що це Павликове, а насправді – Франкове. Свого часу мій науковий керівник кандидатської дисертації, видатний франкознавець і керівник відділу фольклористики та етнології в Інституті мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України світлої пам’яті Олексій Дей розкрив мені таємницю розпізнання почерку Івана Франка, який був майже ідентичний з Павликовим. І коли я зробив порівняльний аналіз архівних рукописів, то дійшов висновку, що наші великі франкознавці, які поставали знаними докторами наук, насправді багатьох Франкових матеріалів і в руках не тримали. Коли я захищав свою кандидатську дисертацію «Михайло Павлик і усна народна поетична творчість», то хотів про це сказати назагал. Але О. Дей мене вгамував: «Володимире, не говоріть – настане час, тоді скажете. Бо тут ще сидять діди-академісти, які вас зімнуть і заталабують...». З часом я видав окрему книжку, де все достеменно описав.

– Володимире Атаназійовичу, чи не виглядає куцоватим формат проведення циклу зустрічей з лауреатами міської премії ім. І. Франка? Може, пасувало б розширити на все місто географію таких заходів?

– Ви дуже правильно порушуєте проблему. І я про це думав. Адже такі зустрічі у форматі краєзнавчого відділу МЦБС – це розпагінення теми. Почалося все з читальної зали міської бібліотеки на вулиці Пилипа Орлика, коли поет і член НСПУ, а нині працівник бібліотеки, Василь Загороднюк та прикарпатські члени НСПУ на чолі з Євгеном Бараном започаткували серію зустрічей «Читаємо своїх». Спочатку пішли на зустрічі, образно кажучи, «важковаговики» – титуловані письменники, професори, лауреати різних премій, серед яких і Франкової. Згодом ідею підхопила кімната-музей Івана Франка, але суто щодо лауреатів Франкової премії різних років. Так, великої поваги заслуговує ініціатива керівництва і колективу краєзнавчого відділу МЦБС та їхня робота. Але я думаю, що було б доречно такі заходи проводити у ширшому форматі – на все місто, адже ми говоримо про велич Франка, тож не маємо права вдаватися до містечковості. Наш вибух треба доносити до міського голови, адже такими речами передовсім має опікуватися відділ культури міськвиконкому...

У часі зустрічі з академіком Володимиром Качканом слова вітань, вдячності, спогадів і вражень виголосили голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ Євген Баран, члени НСПУ Ярослав Ткачівський, Василь Бабій, Леся Ґеник, голова Херсонської обласної організації НСПУ Василь Загороднюк, член НСХУ та Спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості Дмитро Сивак, директорка МЦБС Оксана Вовк, старший науковий співробітник Історико-краєзнавчого музею Олекси Довбуша Володимир Бакала...