Після тріумфу художньої драми про трагічну долю українських митців Розстріляного відродження під назвою «Будинок «Слово». Нескінчений роман», знаний кінорежисер Тарас Томенко презентував нову роботу – «Сентиментальна подорож до планети Параджанова». Ця експериментальна кінематографічна ода вкотре демонструє його майстерне поєднання архівних матеріалів з художніми прийомами. Стрічку присвячено сторіччю від дня народження Сергія Параджанова – одного з найяскравіших та найвпливовіших митців ХХ століття, чия творчість стала уособленням свободи, новаторства та спротиву тоталітарному режиму.

Занурення у мистецький космос

Неповторний стиль, поетичність, візуальна виразність та глибокий символізм Сергія Параджанова, автора культових фільмів «Тіні забутих предків», «Колір граната» та інших, справили значний вплив на кілька поколінь кінематографістів по всьому світу. Цей вплив відчувається й під час перегляду «Сентиментальної подорожі до планети Параджанова», адже її режисер сміливо, проте водночас і обережно, розповідає про видатного митця його ж художніми засобами.

«Сентиментальна подорож…» – це не просто документальна стрічка, а захоплива метафорична мандрівка у світ геніального кінорежисера. Це сміливе поєднання художньої документалістики з елементами лялькового театру, багатошаровими метафорами та глибоким символізмом. Ідея втілити образ Параджанова в ляльці-маріонетці, яка впродовж усього фільму ділиться своєю історією, стала не лише оригінальною творчою знахідкою, а й надзвичайно вдалим режисерським рішенням. Саме ця форма піднесла картину на новий рівень, виокремивши її серед інших документальних робіт про митця.

За словами Тараса Томенка, рішення залучити ляльковий театр до стрічки було продиктоване бажанням створити нестандартне документальне кіно та натхненне любов’ю Параджанова до ляльок і колажів. «Мене завжди вражало, що він навіть на зоні робив ляльки, посилав їх із тюрми в різні кінці світу», – розповів Т. Томенко в одному з інтерв’ю.

Режисер майстерно поєднує, здавалося б, непоєднувані елементи: ляльки, архівні відеоматеріали, листи, мистецькі артефакти, фотографії, фрагменти фільмів та інтерв’ю, поступово занурюючи глядача в мистецький космос Параджанова. Попри розмаїття форм і прийомів, картина сприймається цілісно. У цьому відчувається досвід режисера у створенні як художнього, так і документального кіно. У «Сентиментальній подорожі...» ці два жанри тісно переплітаються, утворюючи цілісне та оригінальне полотно.

Для Тараса Томенка, який зняв документальний фільм «Будинок «Слово» і десять років працював над художньою стрічкою «Будинок «Слово» Нескінчений роман», стрічка про Параджанова є своєрідним продовженням дослідження теми нищення українських митців радянською владою. А ще це данина пам’яті й таланту геніального режисера. Вражає, з якою обережністю, повагою та любов’ю Томенко розповідає глядачеві трагічну історію Параджанова.

Трагедія генія

Фільм вибудувано навколо мандрівки ляльки-Параджанова, яка веде глядача крізь ключові події життя митця: дитинство, становлення, творчі злети, знакові картини, арешт, заслання, повернення до творчості. Це розповідь про трагедію Параджанова та його геній, який радянська тоталітарна система намагалася знищити, обрізати крила і зробити все для того, щоб він більше не творив. Від усвідомлення того, скільки різних шедеврів могли би з’явитися на світ, якби не ця ракова пухлина під назвою «радянський союз», стає моторошно. «Не встиг зняти навіть одну десяту того, що хотів створити. Все це залишилося таємницею», – від цієї цитати кінорежисера віє не просто сумом, а трагедією зламаної долі і втрачених мистецьких творів, які б могли народитися, якби не....

У стрічці режисер використовує прийом омажу – відтворює знакові сцени з фільмів Параджанова, кадри з фотографій, віддаючи таким чином шану творчості автора, підкреслюючи його виняткову геніальність та неповторний стиль. Це, безперечно, додає фільмові колориту, пізнаваності та особливої атмосфери. Під час його перегляду відчувається щире захоплення, шана та повага до Параджанова, якими пронизана стрічка від першого до останнього кадру.

Вже з перших хвилин фільму музика занурює в таємничий і дивовижний світ Параджанова. Вона тут органічна, гармонійна і є невід’ємною частиною картини. Без неї стрічка, безсумнівно, втратила би свій голос та звучання. За це щире «браво!» композитору Олександрові Чорному. Окремої уваги заслуговує операторська робота Юрія Дуная, яка дивує цікавими ракурсами, ритмічністю та візуальною поетичністю.

«Сентиментальна подорож…» не обділена цитатами Параджанова, їх там є достатньо. Проте мені запам’яталася одна з них, зокрема про те, що «поетичне кіно так само важко зробити, як і просте кіно, вся річ у тім, хто його створює: художник чи просто професіонал». Ця фраза, на мою думку, дуже точно характеризує саме фільм Томенка. Адже його картина – справа рук не просто професіонала, а справжнього художника, митця. І це складно не помітити.

Подорож всесвітом художника

Щоб охарактеризувати «Сентиментальну подорож…», не важко підібрати влучні епітети. На думку одразу спадають такі: неймовірний, дивовижний, метафоричний і талановитий фільм. Також варто відзначити, що назва стрічки є надзвичайно точною, адже дуже добре передає її суть. Уже з перших кадрів глядач і справді потрапляє на планету таланту Параджанова й подорожує нею впродовж 80 хвилин. А фінальний кадр ще більше підкреслює цю ідею.

Про Параджанова, на щастя, є чимало документальних стрічок, різних за якістю та змістом. Безперечно, «Сентиментальна подорож…» вирізняється з-поміж них своєю неординарною формою, майстерним використанням засобів лялькового театру, насиченістю метафор та глибиною символізму. Важливо й те, що режисер не вдається до порівнянь та проведення паралелей із Параджановим, а делікатно знайомить глядача зі світом цього великого митця, обережно, ніби його герой – найцінніша та найтендітніша порцеляна.

«Сентиментальна подорож до планети Параджанова» – це ідеальна стрічка для тих, хто ще не знайомий з творчістю видатного кіномитця. Адже після її перегляду виникає непереборне бажання подивитися всі його роботи і більше дізнатися про його постать. Втім, і тим, хто знає про Параджанова і бачив його картини, перегляд цієї документальної роботи подарує справжню естетичну втіху.