В Івано-франківському кінотеатрі «Космос» відбувся допрем’єрний показ сатиричної комедії «Редакція» за участі режисера Романа Бондарчука та акторки Римми Зюбіної. А після перегляду стрічки франківці мали змогу взяти участь у дискусії «Локальні медіа як рушії змін». Ще до старту прокатної історії фільму, користувачі соцмереж, котрі вже встигли його переглянути, розділилися на дві категорії. Одна – в захваті від кіно, інша – розчаровані від побаченого. Мої враження від «Редакції» десь посередині.

За словами Романа Бондарчука, ідея «Редакції» зародилася не випадково, адже з особливостями журналістської роботи він знайомий з дитинства. «Батько працював на регіональному телеканалі, вів новини, придумував прогноз погоди щоразу, коли його не приносили, – розповідає режисер. – Потім він працював у газеті, де теж відбувалося багато всього не схожого на об’єктивну реальність. Тому що наприкінці 90-х – ранніх 2000-х газети цікавилися переважно гадалками, екстрасенсами, шлюбними агентствами і не надто переймалися суспільно-важливими темами, а в державі тим часом приватизували підприємства, грабували піщані кар’єри, палили ліси, а люди накопичували свій перший капітал. Але це ніяк не відображалося в медіа. І 2019-го мені захотілося зняти про це фільм. Ми спілкувалися з місцевими журналістами, слухали їхні історії, порівнювали реалії минулого й теперішнього, і врешті перетворили це все у ігровий сюжет».

«Редакцію» знімали до повномасштабного вторгнення рф в Україну на рідній для Р. Бондарчука Херсонщині. Зізнаюся, що для мене одна з основних цінностей цього фільму полягає в тому, що він зафіксував ті місця, яких, на жаль, сьогодні або немає взагалі, або вони настільки понищені війною, що змінилися до невпізнання. Маю на увазі унікальну красу природи регіону. Інакше кажучи, особисто мені дуже сумно усвідомлювати, що, можливо, це остання стрічка, яка зафіксувала його без ран від війни, таким, яким він був до 24 лютого 2022-го.

За словами Римми Зюбіни, ще на етапі знімань на долю фільму випало чимало випробувань. Спочатку пандемія ковіду уповільнила процес створення кіно, а потім повномасштабна війна змусила творчу групу їхати на фільмування фінальних сцен до Словаччини, бо на Херсонщині з очевидних причин зробити це вже було неможливо.

«Редакцію» створили як співпродукцію чотирьох країн: України, Словаччини, Чехії та Німеччини. Її світова прем’єра відбулася в лютому 2024 року на Берлінському кінофестивалі. Відтоді стрічка взяла участь у понад 20-ти міжнародних кінофестивалях. Особливо тріумфальним для неї став найбільший фест українського кіно у Польщі «UKRAINA! Festival Filmowy», де вона здобула головний приз.

Перед тим, як зануритись у розбір фільму, коротко переповім його сюжет. Молодший співробітник краєзнавчого музею Юрій мріє відшукати в степах рідної Херсонщини рідкісного бабака. В одній з експедицій разом зі своїм колегою він випадково бачить умисний підпал лісу. І це стає початком його журналістської кар’єри. З кожним новим редакційним завданням Юра дедалі більше розуміє, що реальність зовсім не відповідає тому, що пишуть у газетах. Він починає власне розслідування, намагаючись з’ясувати, чому горять ліси, кому вигідні їх підпали.

– Фільм про роботу провінційних редакцій, про такий цікавий, часом веселий, часом не дуже ритуал, який називається «місцеві вибори», – розповідає Р. Бондарчук. – У кіно ми не називаємо це місто Херсоном. Це може бути будь-яке місто, містечко в Україні і в будь-якій іншій країні…

Якщо говорити про акторський склад кінострічки, то він неоднорідний, адже складається не лише з професійних акторів. Зокрема головного героя Юрія зіграв журналіст, а нині військовослужбовець Дмитро Багненко. Загалом зробив він це переконливо. Магнетична Римма Зюбіна зіграла маму головного героя. Її героїня вийшла справжньою і не прісною. За нею однозначно цікаво спостерігати. А її кавалера і нечистого на руку чиновника за сумісництвом Руслана втілив на екрані івано-франківський актор Андрій Кирильчук. Його робота – теж достойна. Також у стрічці зіграли Жанна Озіріна, Олександр Ганнонченко, Максим Курочкін, Сергій Іванов та інші. На жаль, для Василя Кухарського роль містичного Бджоляра у цьому фільмі стала однією з останніх. Він помер у лікарні після важкого поранення, отриманого на фронті.

Важливо зазначити, що «Редакцію» присвятили режисерові монтажу Вікторові Ониську, який загинув під Соледаром під час виконання бойового завдання у грудні 2022-го.

«Сатирична комедія. Клас. Це те, що треба для того, щоб трохи відволіктися від трагічних реалій сьогодення», – подумала я перед допрем’єрним показом «Редакції». Проте вже під час перегляду стрічки зрозуміла, що це не те кіно, яке допоможе в цьому, адже його неможливо дивитися без не надто позитивних рефлексій. Попри засилля комічних сцен, основний настрій «Редакції» все-таки драматичний. Також треба відзначити, що жанр фільму не однорідний, він трансформується і видозмінюється. Ближче до фіналу сатирична комедія чи то пак драма більше нагадує сюрреалістичний фарс чи навіть марення. І мої здогадки підтверджує Римма Зюбіна, котра на прес-конференції в Івано-Франківську зазначила: «Жанр фільму визначити дуже важко, тому що ми починаємо з сатири, іронічної комедії, а потім це все перетворюється в пророцтва і застереження». Це справді так.

Тож читаючи опис до стрічки, перед тим як іти до кінотеатру, глядачеві потрібно бути уважним, адже «сатирична комедія» в окремих епізодах є радше драмою з елементами гострої чорної комедії. Тут багато комічного, щоправда іноді від його зображення хочеться не сміятися, а плакати. Це той фільм, який нікого не залишає байдужим, викликаючи у глядачів різні емоції та враження, часто діаметрально протилежні: від захвату – до відвертого несприйняття.

Мені видається, що фільм трохи запізнився зі своїм виходом, адже до початку повномасштабної війни сприймався б по-іншому, більш органічно. Також переконана, що коли в людей і так достатньо зневіри й песимістичних думок не надто конструктивним є посил про те, що єдині адекватні і позитивні персонажі, зрештою, гинуть.

«Кислотна чорна комедія», «Смішний, злий та сміливий», «Сатира постправди» – такі характеристики «Редакції» дають журналісти та кінооглядачі у міжнародній пресі. Коли я думала про те, яка фраза чи речення найкраще розкаже про мої враження від цієї стрічки, то зупинилася на думці, що для мене це концентрована сатира, доведена до абсурду.

Це тонка, багаторівнева, максимально гіперболізована сатирична комедія, яка змушує думати, задавати собі важливі питання про суспільство і свою роль у ньому. Як на мене, фраза «Було б смішно, якби не було так сумно» – дуже точно характеризує та описує стрічку. «Редакція» – це не розважальне кіно, а скоріше провокаційне звернення до інтелектуалів. Тому розраховувати на любов масової аудиторії, мабуть, не варто. Але я переконана, що це артхаусне кіно (яке відрізняється від масового кіновиробництва тим, що розраховане на вузьке коло глядачів) знайде своїх поціновувачів.