У Долинській ЦРБ відбулася презентація дебютної книжки оповідань самобутньої молодої авторки – уродженки села Церківни, а сьогодні жительки села Мала Тур’я на Долинщині - Галини Лицур-Щадей «Таке життя», яка побачила світ в одному із львівських видавництв.

Книжка містить вісімнадцять різнотематичних оповідань і є свого роду відбитком спогадів літературної героїні про пережите, переболіле як у дитинстві, так і у дорослому житті, але не забуте і дороге – про життя. Небесне і земне, смисл життя людини на землі, батьківські пороги, розмай сільського весілля, сільські звичаї, традиції і ремесла, стосунки між людьми, світ очима дитини, богохульна радянщина і т.д. – то лише штрихи до розмаїтого тематичного полотна творів Галини Лицур-Щадей. «Дідо й баба Софія, ворожка й нещасна Марися, німий роботящий чоловік і успішний власник «розумного дому», відлюдник Михайло у горах і осамотіла Калина з клаптиком неба в місті – вони дихають, розмовляють, «жиють» тим, що їм судилося»,- зазначає письменниця в короткому резюме до своїх творів. Портрети героїв оповідань талановитої авторки виписані дуже тепло і мовою серця, а сюжети приваблюють глибоким психологізмом, своєю простотою, буденністю, дитячою справжністю і внутрішньою напругою перебігу подій. А образи героїв – динамічні, зображені майстерно, зі смаком і любов’ю, кожне оповідання, образно кажучи, як неспинне колесо життя :

«А як ми з дідом колядували! Він обертав кожуха на інший бік, вбирав, натягав шапку з барана, котру зносив з горища лиш для цієї потреби, брав у руки дзвоник, що з весни корові на шию вішали, щоб не загубилася в лісі, і ми вирушали. Спочатку колядували бабі, а коли вона не хотіла грошей платити, то дід сердився і казав, що щедрувати не прийдемо. «Бо щедрувати ходжу я!» - святочно промовляла баба, але дід не відступав: «То на Василя засівати не прийдемо!» І баба Зося обм’якала, розв’язувала свій таємний вузлик з грошима і хоч не густо, та все ж платила колядникам. Далі ми йшли по сусідах, до родини, хто жив недалеко. А коли пізньої ночі поверталися, то до хати зовсім не хотілося. «Різдвяна ніч – особлива. Сьогодні народиться Дитятко у ясельцях на сіні»,- і далі я слухала оповідь про Марію з Йосифом, про царів, про пастушків…» («Усміхнений коник»). А яка то дивовижа – світ дитинства у творах Галини Лицур- Щадей!

У багатьох своїх оповіданнях Галина Лицур-Щадей вибудовує їх змістове тло, використовуючи сцени з найвищим виявом емоцій і переживань, зокрема смерті літературних героїв («Усміхнений коник», «Ворожка», «Баба Яга», «Німий», «Клапоть неба», «Перед Спаса»), таким чином письменниця досягає не лише кульмінаційного ефекту у сюжеті, але й розкриває внутрішній стан своїх персонажів.

Кілька порад для авторки. По-перше, мова авторки, чи оповідачки, відчутно барвистіша і соковитіша, ніж мова героїв її оповідань. По-друге, на наш погляд, діалогів в оповіданнях малувато, а деякі з них інколи аж надто олітературнені і їм бракує живорозмовності чи бойківської, а то й церківнянської, говірковості. Та все це поправимо.

Попри те, що збірка оповідань «Таке життя» є письменницькими первомостами Галини Лицур-Щадей, її мала проза, яка у книжці представлена головно психологічно-побутовими оповіданнями новелістичного формату, добротна і близька для сприйняття. А вихід у світ книжки «Таке життя», на моє переконання, засвідчив, що літературне Прикарпаття поповнилося ще однією цікавою і талановитою авторкою.

В рамках книжкової презентації відбулася і презентація малярська – перша персональна виставка живопису (олія, полотно) священика, а свого часу – ігумена, Спасо-Преображенського монастиря ЧСВВ на Ясній Горі у селі Гошеві о. Дам’яна Кастрана «Карпатські мотиви». Таке презентаційне поєднання дебютів відбулося не випадково. Адже саме Галина Лицур-Щадей своїм журналістським нарисом додала наснаги о.Дам’яну - тридцять два роки по тому спонукала згадати про самотній мольберт у келійному кутку, священик, зі свого боку, благословив авторку до написання її першої книжки.

Свято пера і пензля у Долинській ЦРБ відбулося завдяки сприянню і праці колективу працівників закладу на чолі із заслуженим працівником культури Людмилою Фреїв.