У конференційній залі Краєзнавчого музею «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів міста Долини відбулася «поетична кав’ярня» в рамках презентації нової збірки поезій Ольги Литвин «Ластівка», яка побачила світ в одному із львівських видавництв. Авторка – уродженка гірського села Новошина і свого часу працювала бібліотекаркою у селі Максимівка на Долинщині (віднедавна Вигодська територіальна громада), а нині – міґрантка і жителька міста Таллінна в Естонії. Книжка «Ластівка» стала вже третьою поетичною збіркою у творчому доробку Ольги Литвин: «Вузлик думок зі смаком полину» (2018 р.), «Правда у терновому вінку» (2019 р.) і «Ластівка» (2021 р.). Свою нову збірку поетеса вперше презентувала ще наприкінці 2021-го в Центрі української культури міста Таллінна, а цього року її «Ластівка», образно кажучи, вже прилетіла й «до своєї хати, до свого гнізда» – в Україну, на рідну Долинщину. Літературним редактором двох попередніх книжок Ольги Литвин була долинська педагогиня і поетеса Оксана Сподар. А переднє слово до «Ластівки» «Тобі так Бог багато дарував, що мусиш іншим роздавати!» написала письменниця і журналістка із села Солуків на Долинщині Галина Максимів, яку, зі слів авторки, можна ще означити й рушієм цього поетичного видання і якій належать такі глибокі і щирі напутні слова до виходу книжки у світ: «Примірюйте, одягайте ж себе, любі читачі, в добротну одежину розуму, духовності, добра, милосердя, віри, надії, любові. Бо в них – доля кожного!»

Свою нову поетичну книжку «Ластівка» Ольга Литвин творила упродовж двох років – в Україні, Швеції і Естонії, де нині живе разом із сім’єю. У часі презентації книжки і форматі «поетичної кав’ярні», яку цікаво модерувала директорка Краєзнавчого музею «Бойківщина» Ксенія Циганюк, Ольга Литвин акцентувала: «Я не раз була за кордоном і тепер там живу, та серце моє защораз – в Україні, і я не знаю, чи поборю колись це відчуття...»

– Я громадянка України, але офіційно тимчасово живу вже два роки в Естонії разом із чоловіком і сином. Я не мала задуму назвати свою книжку «Ластівка» – зізнаюся чесно, але коли в Естонії художник Анатолій Лютюк запропонував таку назву, то я на неї пристала. Адже в ній є три промовисті розділи: «Україна», «Швеція» й «Естонія», де мені та книжка писалася і звідкіля я час від часу, як та ластівка, прилітала додому в Україну – до рідного гнізда, до отчої хати, де схована моя пуповина.

– У чому, на Ваш погляд, особливість цієї – третьої числом – поетичної збірки?

– На мою думку, книжка поезій «Ластівка» сильніша, ніж дві попередні, а її ідейний задум і тематичний зміст – більш виважені і глибші. Головний тематичний стрижень нового видання та наскрізна його ниточка – любов до України і туга за Україною. Кожна поезія «Ластівки» – то згусток глибоких вражень, без яких у мене ніколи нема творчості. Смерть батька, народження онучки... Такі життєві спалахи переповнюють мої почуття, і відтак мені пишеться.

– Видається, що ця поетична збірка є таким собі невидимим, але дуже тривким зв’язком із рідною землею, тим містком до рідних порогів і, образно кажучи, світлом на чужих стежках?

– Так, Ви потрапили в ціль. Саме завдяки поезії я маю змогу і намагаюся заповнити ту порожнечу туги, яка охоплює мене у чужих світах. Уявіть собі, як мої діти повертаються з Києва додому в рідне село, заходять до хати... і їх серця враз, ніби зойком, шепочуть:

Що може відповісти моє материнське серце, коли діти кажуть, що у хаті без матері пусто? Воно плаче від туги.

...Нову збірку Ольги Литвин «Ластівка» я б означив як типовий взірець поетичної творчості представників «п’ятої хвилі» сучасної української трудової міграції. Тож навіть попри, без сумніву, добротний рівень поезій, їх самобутність і цікавість, найбільша цінність цього видання – не мистецька, а людська, соціальна. Поетична творчість Ольги Литвин – передовсім дієвий засіб адаптації до нових суспільних реалій на чужині і водночас – за потреби надійний місток для адаптації в українських обставинах після повернення. «Ластівка» – дієвий засіб самовираження ліричної героїні у чужих світах, а поетичне слово часто постає у книжці і єдиним співрозмовником, і незрадливим другом, і таїною сповіді серця – тими нетлінними і міцними опорами, які з часом можуть підтримати у дорозі додому. Тож якщо дві перші збірки – «Вузлик думок зі смаком полину» та «Правда у терновому вінку», образно кажучи, стали для поетеси Ольги Литвин світлом на рідних стежках, то її «Ластівка» – то світло на стежках чужих.

У «поетичній кав’ярні», крім численних вітань вдячних земляків, шанувальників та друзів, звучали й пісні на слова поетеси Ольги Литвин, які авторці і гостям презентації подарували музикант Мирон Кузьмич та співачка Алла Безділь – талановиті виконавці-односельці із села Новошина.