Мандровані чи польові журналістські матеріали – репортажі, інтерв’ю, коментарі тощо – на мій погляд, чи не найдієвіше оживляють пам’ять про тих велетів культурного розвою Прикарпаття, котрі своєю працею у різні часи творили чи нині творять обличчя рідних теренів. Тож наші відвідини села Торговиця на Городенківщині і принагідні осмислення величі покутянина Леся МАРТОВИЧА – то передовсім данина пам’яті одному з подвижників «Покутської трійці», яку разом із ним творили Василь Стефаник і Марко Черемшина. Народившись у Торговиці, Лесь Мартович як правник, письменник і громадський діяч своєю діяльністю прославив не лише Покуття, а й загалом Галичину, оспівавши у своїх творах нужденне життя селян кінця ХІХ – початку ХХ століть. Про «Покутську трійцю» їх натхненник і творчий покровитель великий Іван Франко писав: «Переважно хлопські сини походженням, соціалісти з переконання, молоді письменники, взялися малювати те життя, яке найліпше знали – сільське життя…».

Івано-Франківська обласна рада ухвалила рішення «Про політику національної пам’яті на Прикарпатті у 2026 році» задля утвердження української національної ідентичності збереження та популяризації історичної пам’яті про видатні події, ювілейні дати та постаті, пов’язані з історією Прикарпаття, а також для забезпечення належного вшанування культурної, духовної та суспільно-політичної спадщини краю. Серед відомих постатей, чия діяльність мала значний вплив на суспільно-політичний, культурний і духовний розвиток краю – і письменник, правник та громадсько-політичний діяч Лесь Мартович. Цьогоріч Прикарпаття відзначило його 155-річчя від дня народження.

…Навіть у квітні Торговиця ще не розквітла – цвітіння садів от-от вибухне, а наразі післявеликоднім причепуреним селом блукає урочиста весняна тиша, образно кажучи, одухотворена пам’яттю про Леся Мартовича. Його іменем у селі названо ліцей, вулицю та бібліотеку; на Городенківщині засновано премії імені Леся Мартовича, а у Торговиці й досі мешкають далекі родичі письменника. Та все ж, на мій погляд, осердям збереження пам’яті про видатного земляка є філія Івано-Франківського краєзнавчого музею – Літературно-меморіальний музей Леся Мартовича. Заклад було відкрито до 100-річчя від дня народження письменника і правника, а завідує ним колишня вчителька української мови і літератури, випускниця Дніпропетровського університету Марія НОВОСЕЛЬСЬКА. Рушієм і подвижником увічнення пам’яті великого земляка торговичанина Леся Мартовича був житель села Василь Федорович Липчук. Проста сільська людина і водночас шляхетний інтелігент без освіти, він усім серцем був залюблений в історію рідної Торговиці. Згодом Василь Федорович став завідувачем музею, поклавши справу вшанування постаті Леся Мартовича на вівтар свого життя ще у часи комуністичного режиму.

– Коли відкривали музей, я ще вчилася у школі,– пригадує Марія Новосельська. – За ініціативи Василя Липчука перший куточок пам’яті про Леся Мартовича започаткували ще на початку 60-х років у Городенківській бібліотеці, яку тепер названо його ім’ям. Відтак всі експонати перенесли у виділені дві кімнати колгоспної контори Торговиці. А коли головою колгоспу став двоюрідний брат Василя Липчука, то постало питання про будівництво окремого музейного будинку Леся Мартовича. Так і сталося, проте домовитися про створення музею на місці колишнього обійстя Мартовичів не вдалося. Там у селі нині мешкає далека родина Грицюків по сестрі Леся Мартовича – Людмилі. Їх у селі ще називають «Мартовичами». А Літературно-меморіальний музей Леся Мартовича звели на новому місці. Коли я вчилася у Дніпропетровську, то у нас завкафедрою був Фелікс Білецький, який дуже цікавився постаттю Леся Мартовича та досліджував його творчість, а я часто йому привозила книжки, спеціально відібрані Василем Липчуком. Колись науковець Федір Погребенник писав, що Василь Липчук «уклав вогонь душі і свого серця у музей Леся Мартовича». Вже у зрілому віці місцеві партійні функціонери спонукали Василя Федоровича поповнити лави комуністичних посіпак, але він не піддався тиску. Тож поплатився – вимушений був залишити завідування музеєм. Відтак без справи свого життя згорів за кілька років. Син Василя Федоровича Іван Липчук нині гідно продовжує батькову справу. У нього у селі по кілька днів гостював світлої пам’яті знаний письменник і франкознавець Роман Горак та бували інші поважні науковці.

– Що являє собою сьогодні музей Леся Мартовича?

– Відтоді, як його очолював Василь Липчук, мало що змінилося. Є у музеї чотири кімнати й вестибюль. Загалом простору для експозицій вистачає. Відвідувачів передовсім зустрічає бюст Леся Мартовича на музейному подвір’ї, а у вестибюлі – горельєф «Покутська трійця» роботи Івана Ісарика 1976 року, уродженця села Ганьківці на Снятинщині. На горельєфі викарбувані слова Максима Рильського: «Мартович, Стефаник і Черемшина зробили б честь будь-якій літературі світу...» Перша кімната присвячена побуту торговичан за часів Австро-Угорщини й панської Польщі. Всі предмети – ноша, начиння, вишивки, витинанки, мальовані тарелі, рамки-образки, господарські речі тощо – зібрано у Торговиці. Кожне село мало свої традиції та звичаї. Батько Леся Мартовича був писарем на чотири села, мав достатньо поля, хату, сад і пасіку. Родина не бідувала. Його у селі люди поважали. А Лесь Мартович усе заробив своєю працею, хоч і помер у великій бідності. Інша кімната розповідає про життя Леся Мартовича – від народження 12 лютого 1871 року і до його перших літературних творів. У Мартовичів було п’ятеро дітей – Марія, Вікторія, Лесь, Йосип і наймолодша Людмила, яка жила у селі на батьківському ґрунті і дуже бідувала. На тому ґрунті нині якраз і живуть далекі родичі Леся Мартовича по сестрі Людмилі. Ще одна кімната присвячена літературним творам Леся Мартовича і їх дорогам до читачів. Творів небагато – двадцять сім оповідань і одна повість. До речі, жоден із них не написано на Покутті, зокрема і у рідному селі. Хоча, без сумніву, всі народилися у його душі саме на рідних теренах. Він надзвичайно правдиво й талановито оспівав хлопське Покуття.

У 1895 році він востаннє у житті відвідав рідну Торговицю. Його дослідники ще образно називають «доктором хлопістики». Всі твори Леся Мартовича – з життя селян. Окрема кімната музею розповідає про останні роки життя Леся Мартовича. Доктор права Лесь Мартович прожив 45 років, не мав осібного житла, не був одружений і все своє життя мучився у бідності і злиднях під опікою зовсім чужої людини: у помешканні батьків свого товариша на Львівщині у селі Погариськах – на хуторі Зубейки. Помер у школі, де доглядав військовополонених, і похований за заповітом у чужій труні та у чужому селі Монастирку. Упродовж 20 років ніхто не знав, де могила Леся Мартовича. На його гробі – чаша, на якій викарбувано такі слова: «Лесь Мартович – доктор права, письменник, автор «Не-читальника» і «Хитрого Панька», «Мужицької смерті» та інших творів хлопської долі. Рожденний 12 лютого 1871 року у селі Торговиця Пільна, помер 11 січня 1916 року у Погариську. Слава хлопського сина не згасне». А 2019 року делегація з Прикарпаття на чолі з Василем Гладієм вклонилася могилі Леся Мартовича на Львівщині. Свого часу поставало питання про можливість перепоховання останків письменника у рідному селі на Покутті. Але Львівщина не віддає. Він прославив своєю творчістю не лише Покуття, а й усю Галичину.

– Маріє Іванівно, чи вшанувала Торговиця пам’ять про Леся Мартовича у день 155-річчя від його народження?

– Звісно, Торговиця не забула про свого великого земляка. До 155-річчя від дня народження Леся Мартовича 12 лютого цього року у нашому селі у приміщенні Торговицького ліцею імені Леся Мартовича відбулися урочистості, присвячені вшануванню пам’яті про великого письменника селянського життя Покуття. А щонайперше о. Ігор Івасютин відслужив панахиду за упокій його душі. Також я розповіла про його життя і творчість, запросивши всіх охочих відвідати наш Літературно-меморіальний музей Леся Мартовича. Взяли участь у вечорі пам’яті церковний і сільський хори. Відбувся також і благодійний ярмарок для потреб ЗСУ, а всі зібрані кошти ми передали старості нашого села й волонтеру Дмитрові Шинкаруку. Зазначу, що Торговицю – через велику благодійну активність його вихідців в Україні та за кордоном для потреб ЗСУ – можна образно назвати селом-волонтером.

...Наостанок, замилуваний у весняну Торговицю, поблукавши сільськими дорогами, якими колись ходив Лесь Мартович, і відчувши доторк часу на його родинному обійсті, я, втішений відвідинами музею Леся Мартовича, залишив слова вдячності у Книзі відгуків. Передовсім – нині сущим торговичанам і тим, хто вже відійшов у засвіти, за те, що своєю працею не дали замулитися стежкам пам’яті й гідно шанують ім’я свого великого земляка.