У першу неділю жовтня в Україні традиційно відзначатимуть День працівників освіти. Без перебільшень, це свято стосується усіх і кожного. Адже у кожного з нас були чи є в житті вчителі, котрі стали для нас дороговказами у світі пізнання тих чи інших дисциплін, зокрема і у житті загалом. Тож напередодні цього дня журналістка «Галичини» поспілкувалася з прикарпатськими педагогами, щоб згадати їхній перший урок – саме той, з якого все розпочалося.

Ольга КЕЦМУР.

Перший урок вчительки української мови та літератури Калуського ліцею №10 Ольги Кецмур відбувся 14 років тому з п’ятикласниками. Каже, було дуже шумно. «Пригадую, я трохи боялася дітей, а вони мене ні, – з усмішкою згадує початок своєї кар’єри. – Знаючи, що йду перший раз на урок, я, вчорашня студентка, набрала дуже серйозного вигляду: одяглася строго та офіційно, зав’язала волосся в гульку… Спершу хотіла з дітьми цікаво познайомитися, але все вийшло з-під контролю. Після першого уроку зрозуміла: щоб говорити з учнями гарно, вільно і легко, треба спершу навчити їх слухати та концентрувати увагу. Також дуже хотіла пояснити їм якусь складну тему, напружувалася, а результату не було. Залишилася страшенно незадоволена собою. Попередніми роками у мене був такий азарт: чи зможу цього дня всім пояснити цю тему. Таке собі змагання із самою собою».

Сьогодні уроки Ольги Василівни зовсім інші, майстерні, впевнені і навіть переможні. 2018 року вчителька з Калуша перемогла спочатку на обласному, а згодом і на всеукраїнському турах фахового конкурсу «Учитель року». Хоча, зізнається, не планувала надовго затримуватися в школі, адже маючи ще один диплом за спеціальністю «бібліотекознавство і бібліографія», хотіла працювати у науковій бібліотеці у відділі стародруків, рідкісних книг тощо.

Попрацювавши в школі перші пів року, Ольга Кецмур зрозуміла, що не все так погано у роботі вчителя і насправді вона їй до душі. «Минуло 4-5 місяців, коли я зрозуміла, що мені подобається навчати, а діти – це не якісь інопланетяни, з ними дуже цікаво та класно, і до шуму можна звикнути. Бачила, що в учнів є результат, віддача любові та уваги. Це й підкорило мене», – констатує вчителька.

Ольга Кецмур зізнається, що їй складно виокремити один яскравий спогад з роботи вчителя, адже їх безліч, і що найцікавіше – з кожним класом своя історія. Також вона наголошує, що прищепити учням зі школи любов до української мови і літератури та прагнення вивчати ці предмети – непросто, проте можливо. «Це справа не одного дня і не одного місяця, але вода камінь точить, – розповідає моя співрозмовниця. – Треба знаходити підхід до різних дітей, різної вікової категорії, але насамперед вчитель сам має тим горіти і говорити з дітьми зрозумілою для них мовою. Педагог може бути дуже розумним і фаховим, але якщо діти його не зрозуміють, то вони не захочуть вчитися, будуть сприймати все, як чуже».

Поради від Ольги Кецмур вчителям, котрі лише розпочинають свою педагогічну кар’єру, прості: з любов’ю і повагою ставитися до дітей, адже вони дуже тонко все відчувають. «Нюансів багато, але основний підхід – полюбити роботу і учнів. Діти дуже хороші, вони потребують любові. Навіть якщо вони спочатку агресивні, це тільки сигнал, що їм потрібно більше любові», – наголошує вчителька.

Віктор КІМАКОВИЧ.

Директор департаменту освіти, науки і молодіжної політики Івано-Франківської ОДА Віктор Кімакович на початку своєї кар’єри працював учителем біології в Івано-Франківській школі-ліцеї №23, де викладав ще й географію та природознавство. Пізніше паралельно навчав у Івано-Франківській приватній школі-садку «Перша ластівка». За його плечима – 10 років роботи в школі і теплі спогади про вчительську працю загалом і класне керівництво зокрема. До речі, досі підтримує зв'язок з учнями із класу, над яким мав шефство.

– Належу до людей механічної доби, працював у школі на початку ери мобільних телефонів та інших ґаджетів, тому розумію, що сьогодні все по-іншому і набагато складніше, – розповідає Віктор Кімакович. – Будь-яка інформація отримується методом одного кліку, вчитель на уроці щохвилини конкурує зі всесвітньою мережею. Він повинен бути не лише джерелом знань, тому що ґуґл все одно його перевершить, а тим, хто запалює дитину до навчання, профорієнтує, зацікавлює її, прищеплює ті навички, з якими вона житиме…

Віктор Кімакович розповідає, що його перший урок залишив по собі доволі стресові враження. Пригадує неймовірне хвилювання і незадоволення тим, як все минуло. Втім, другий-третій день у школі вже був зовсім іншим, без стресу і страху. «Мені було важко з тих міркувань, що я закінчив не педагогічний, а класичний вищий навчальний заклад – Львівський державний університет ім. І. Франка, – розповідає директор департаменту. – В університеті більше акцентували на вивченні класичних дисциплін, ми студіювали методику викладання біології, хімії, але у менших обсягах, ніж у педагогічних вишах. Тому в цьому плані відчував внутрішній дискомфорт, адже коли відвідував уроки педагогів, котрі закінчили педагогічне училище чи університет, розумів, що вони на порядок вище від мене в питаннях розуміння методології та підходів».

Освітянин наголошує, що педагогічна праця дуже важка, але водночас цікава і творча: «В основі успішної педагогіки – творчість вчителя. Там, де вчитель креативний, ініціативний, працює над собою, там успішні діти, клас, школа. Це величезна праця. Вона не така проста, як може видатися збоку. Звичайно, можна сказати: «Діти, відкрийте підручник, читаємо». Але це не працює. Пам’ятаю випадок, як до мене підійшов учень, прочитавши перед тим енциклопедію про динозаврів, і почав розповідати про такі види цих доісторичних тварин, про які я не знав… Треба завжди бути сміливим сказати учневі: «Я цього не знаю, поговорімо про це завтра». Після цього ти йдеш у бібліотеку, читаєш книжку про динозаврів, і наступного дня вже можеш говорити з ним на цю тему нарівні. У добу інтернету треба бути достатньо відвертими і щирими з учнями для того, щоб бути з ними нарівні».

Кар’єра шкільного вчителя Віктора Кімаковича закінчилася 2001 року. Зізнається, що іноді сумує за роботою в школі, адже вона неймовірно творча та цікава, хоча і з певною порцією стресу і негативних моментів.

Великою перевагою роботи вчителя мій співрозмовник називає те, що віддачу відчуваєш одразу. Щоб побачити результат, не потрібно чекати тиждень, місяць, рік: «У школі ти бачиш результат своєї роботи щодня, під час кожного уроку. Педагог отримує сатисфакцію щодня, якщо все вдається. Своєю чергою, невдачі пригнічують, стають викликом і змушують працювати над собою. Посада директора департаменту освіти, науки і молодіжної політики також є надзвичайно цікавою та модерною, але щоб оцінити наскільки успішним є той чи інший проєкт, треба, щоб минуло хоча б три місяці. От запустили реформу «Нова українська школа», перші результати побачили через рік».

Майбутнім вчителям, в яких уже завтра буде перший урок, освітянин дає лаконічну пораду: не боятися і бути щирими. «Все одно будете хвилюватися, все одно буде учень, який поставить незручне запитання, все одно комусь сподобаєтеся, а комусь ні, – наголошує Віктор Кімакович. – Треба бути щирими і переконливими, щоб учні бачили, що їх розуміють і поважають їхню гідність».

Перший урок вчителя математики Богдана Томенчука був 1976 року в Пістинській школі Косівського району. Його спогад про той знаменний перший урок дуже кінематографічний:

– Це була гірська школа, часи повального підприємництва в горах, коли за годину роботи за токарським верстатом підліток міг легко заробити денну зарплату вчителя, виточуючи із заготовок примітивні дерев’яні ручки, які чомусь мали дивний попит по всьому Союзу, – згадує Богдан Михайлович. – Мені, вчорашньому випускникові фізмату, співчувала вся учительська, зі старшими класами навіть досвідченим дати раду було непросто. Вийшло так, що не з’явився на роботу з якоїсь причини вчитель фізкультури. Завуч співчутливо запропонував замінити фізкультуру математикою. Хтось може собі уявити таку радість дитячу?! Я збігав на квартиру, – слава Богу, жив недалеко – і з’явився ще до дзвінка у новенькій футбольній формі з «олімпійським» м’ячем під пахвою. Клас, готовий до бунту, отетерів. Кажу: «Ділимося на слабшу і сильнішу команди. Я виступаю за слабшу. Ставка унікальна: капітан переможців диктує лінію поведінки на уроках математики до кінця навчального року. Пропоную у своїй команді капітаном обрати мене. Хто за? Умова єдина: по ногах не бити, вголос не матюкатися». Заруба була конкретна. От де знадобилася моя тогочасна здатність пронести м’яч, жонглюючи на голові, майже через усе поле. Та й удар у мене був – будь-будь. А якщо врахувати, що «слабаки» моєї команди, як шуліки, трималися за м’яч, то ми виграли. Це був той випадок, коли гра варта була більше, ніж свічок. Ми потиснули одне одному по-чоловічому руки і я запитав: «Який там у нас наступний урок за розкладом?..

Богдан Томенчук зауважує, що під час своїх перших уроків у школі не відчував страху, адже закінчив фізмат з відзнакою і був впевнений у своїх знаннях. Педагог підкреслює, що й тоді, у далекому 1976-му, в учнів проглядалося тотальне небажання вчитися. «Як викладач математики одразу почувався комфортно, – каже педагог. – Читав багато того, що не зовсім заохочувалося тодішньою методикою, шукав середнє арифметичне між можливостями, які в цих дітей були, і вимогами, які перед ними ставила програма. Очевидно, працював на середньостатистичного учня, і бачачи, що в класі є діти, яких гріх втрачати, пізніше з дружиною організовував безплатні уроки вдома».

У Пістинській школі Богдан Михайлович пропрацював лише пів року, і перейшов на роботу до Воронської школи Коломийського району, де вчителював 12 років. І в цьому навчальному закладі футбол став нормою співжиття вчителя Богдана Томенчука та його учнів. «Футболом жив так само, як і математикою, – розповідає мій співрозмовник. – Були думки, що таким чином заробляю в дітей дешевий авторитет. Старші колеги казали: «Богдане, не вимахуйся, ми всі не можемо бігати у футбол». А я їм відповідав: «Не можете у футбол, бігайте у щось інше».

У біографії Богдана Томенчука була ще одна школа – Ценявська Коломийського району. В рідному селі освітянин пропрацював директором школи не цілий навчальний рік. А далі були посади начальника Івано-Франківського обласного управління освіти, завідувача відділу освіти Коломийської РДА, заступника голови Івано-Франківської ОДА… Із 2006 року очолює Івано-Франківський регіональний центр оцінювання якості освіти.

Мій співрозмовник каже, що був поблажливо вимогливим вчителем і наголошує, що розчаруватися у професії педагога складно, адже це той фах, який змушує, провокує, спонукає змінюватися щохвилини, щогодини, щодня.

«Глибочезно знати свій предмет і не забувати, що ваш предмет – це ще й дитяча душа. І не знати, що на першому місці. Важливо відчувати дитячу душу і поводитися з учнями так, як би ви хотіли, щоб поводилися з вами. Пригадайте свої найприємніші миті в школі і спробуйте бути схожими на того вчителя, котрий вам подобався», – такі поради-настанови Богдан Михайлович дає майбутнім вчителям, котрі лише розпочинають свою мандрівку цією непростою професією.