«Щоденник національного героя Селепка Лавочки» – під такою назвою у київському видавництві «Українська видавнича справа» нещодавно побачила світ унікальна книжка – гумористична повість у формі щоденника вояка дивізії «Галичина» про бойові та амурні пригоди й побут «українського Швейка» Селепка Лавочки та його товаришів. Її автором є один зі старшин дивізії Юрій Тис-Крохмалюк. Хоча книга й художня, проте має мемуарний характер. Вперше її видали в Аргентині у 1954 році, а нинішнє видання значно оновили та доповнили. Директор видавництва «Українська видавнича справа», головний редактор газети «Шлях перемоги» Віктор Рог, який ініціював перевидання «Щоденника національного героя Селепка Лавочки», в інтерв’ю для газети «Галичина» розповів, чому корисно прочитати цю книжку і в чому полягає її цінність, особливо у час війни.

– Пане Вікторе, як виникла ідея видання «Щоденника національного героя Селепка Лавочки»? Чим особлива його постать?

– Я давно читав цю книгу, і вона захопила мене таким своєрідним поєднанням гумору та вояцькими й амурними пригодами. Без вульгарності і патетики. Книга «зайшла». І ось нещодавно знову взяв її до рук. Дав ще кільком друзям прочитати, і всі вони були в захопленні. Вирішили перевидавати.

Ентузіазму додав відгук про книгу воїна, історика Володимира Бірчака на сайті «Історична правда» та реакція на нього. Допис фахівця й захисника підтвердив актуальність наміру. І взялися до роботи.

Це фактично видання цілком інше, ніж попередні. Завдяки титанічній праці істориків Ігоря Іванькова та Василя Бойка книжку наповнили науковим апаратом, біографічними шкіцами реальних героїв, поясненнями малозрозумілих слів тощо (загалом близько 500 посилань). З’явилась біографічна довідка про автора. До речі, 120-річчя з дня його народження було ще одним мотивом видавати книгу. Чудова передмова історика Олега Вітвіцького. Все це значно доповнило попередні видання й книжка заграла новими барвами й набула ширших сенсу та об’єму. Зберегли чудові оригінальні ілюстрації Олександра Климка.

Селепко Лавочка, звичайно, вигаданий образ, але характерний, збірний. Особливість цієї постаті, на мою думку, та й на думку багатьох читачів, зокрема військових, у тому, що показує шлях простого хлопця, «селепка», і його становлення як вояка. Дуже актуально й повчально.

– На перший погляд, поєднання у книзі запального гумору та нарису історії дивізії «Галичина» є трохи дивним, принаймні неочікуваним. Чи є саме такий формат однією із вдалих форм комунікації із сучасним читачем?

– Однозначно. Наше видавництво переважно спеціалізується на виданні історичної, ідеологічної, світоглядної літератури, як-от твори Донцова, Липи, Стецька, Сціборського, праці з історії ОУН і УПА. А от це видання на перший погляд «випадає» з контексту. Але ні. Цей формат не має вікових чи, скажімо так, інтелектуально-освітніх обмежень. Цікаво буде всім. Та й темпи, й географія продажу книжки це підтверджують.

– Як, на Вашу думку, «Щоденник національного героя Селепка Лавочки» може вплинути на сучасного читача?

– Насамперед це болюча наука про трагедію бездержавної нації. Це усвідомлення необхідності мати власне військо під своїми державними прапорами і під власним керівництвом.

У книзі є дуже багато повчальних епізодів і сентенцій. Ось кілька з них: «Є два види політиків: одні мають ідею, але не мають професії, інші мають професію та не мають ідеї. У війську політиканству не місце»; «В часи перших визвольних змагань ми мали хор Кошиця. І це, звичайно, добре. Але краще би ми мали вишколені українські дивізії». І таких перлин мудрості чимало. Книгу можна розбирати на цитати та афоризми.

– Чи маєте відгуки про те, як молодь сприйняла гумористичну повість про «українського Швейка»?

– Книга щойно побачила світ. Ми ще не займалися її «розкруткою». Завдяки соцмережам можемо відстежувати реакцію читачів. Дуже позитивне сприйняття. Зокрема дякують за примітки, які пояснюють значення малозрозумілих понять.

Ось, наприклад, «Шафа грає, Селепку?». Про що це? Ми пояснюємо, що у довоєнному Львові у кав’ярнях були своєрідні музичні шафи, з яких лунали записи популярних мелодій. Отже, коли все було добре, то львів’яни казали, що «шафа грає», а для підсилення ще додавали: «а бамбетель скаче».

Файталапа, ґратулюю, фільварок, дефіляда, магельниця та ще багато інших слів потребували тлумачення, і у нашому виданні вони є. Багато нового для себе відкриє читач. От, наприклад, звідки пішло і що означає «А най би тебе шляк трафив»? Не знаєте? Читайте нашу книгу.

А сам гумор і опис воєнних та амурних пригод просто захоплює, і то молодь насамперед. «Горілка цікава річ. Вип’єш чарку і стаєш іншою людиною, а та інша людина також хоче випити чарку». Перли.

– А наші оборонці уже діляться враженнями від прочитання цієї книжки?

– От їхня оцінка для мене найважливіша. Кажуть, що потребують такого чтива. Воїни найоб’єктивніші рецензенти. Згадував уже Володимира Бірчака. Едуард Юрченко, Станіслав Федорчук, Валерій Пальчик, Олексій Кайда, Станіслав Блажчук та інші наші перші читачі-військові дуже схвально відгукуються.

– Які моменти у «Щоденнику…» Вас, як видавця, найбільше вразили й запам’яталися?

– Важко навіть виокремити. Як уже зазначав, смішних моментів там як манних круп у лантуху, але для мене було цікаве психологічне становлення вояка-державника. От день за днем, бо ж «щоденник», Селепко описує різні події та ситуації, а ти бачиш становлення, те, як він міняється, як міняється оточення. Ну й історичний контекст.

Таку книгу міг написати лише вояк, учасник подій, а в нашому випадку ще й науковець. Отже, тут «шафа грає».

– Загалом яким бачите місце цієї книги у контексті культурної спадщини?

– Її вже називають бестселером. Може й заголосно та зарано, але місце виняткове, як на мою думку. Певно вона суб’єктивна, бо до кожної виданої книги ставлюся, як до дитини.