Новорічно-різдвяний період – ідеальний час для перегляду кіно. Радію, що цього року українські кінотеатри пропонують чудову альтернативу застарілим радянським комедіям, які українці звикли переглядати напередодні Нового року. «Потяг у 31 грудня» – це легка і смішна комедія про новорічне диво, яка заряджає святковим настроєм і не забуває про реальність, в якій ми живемо. Це яскраве свідчення того, що українське кіно здатне створювати власні новорічні історії, які не лише розважають, а й торкаються важливих для нас тем. А ще ця комедія демонструє одну важливу річ, те, – те, що українці можуть сміятися навіть у складні часи.
Режисер стрічки Олег Борщевський, використав у своїй далеко не дебютній стрічці, усі можливі козирі. Маю на увазі романтику поїздів та магію новорічної ночі. Не забув також про зіркових акторів та впізнавані медійні обличчя. Зокрема, у фільмі зіграли Станіслав Боклан, Юрій Горбунов, Лілія Ребрик, Андрій Ісаєнко, Катерина Кузнєцова, Артемій Єгоров, Володимир Ніколаєнко та інші. Також знайшлися епізодичні ролі для співака Михайла Хоми (Дідзя) та телеведучого Руслана Сенічкіна. Зрештою, у стрічці навіть з’являється експрем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон. Словом, творці комедії зробили все, щоб вона мала комерційний усіх. Сподіваюся, він у неї таки буде.
Сюжет стрічки простий і зрозумілий. Він розгортається в новорічну ніч у потязі, який прямує з Києва до Львова. Його пасажири, кожен зі своєю історією, збираються разом, створюючи атмосферу теплоти та єднання. Пологи, романтичне знайомство, одруження, сварки – все це відбувається у вагоні потяга, який мчить на зустріч Нового року. І ще варто зазначити, що для провідника з 40-річним стажем Миколи Івановича, якого талановито зіграв Станіслав Боклан, це останній рейс перед його виходом на пенсію. Думаю, його він точно не забуде, адже пригод було більше, ніж достатньо. Та ще й таких, які в реальному житті здаються фантастикою, але в кіно, та ще й новорічному, можливо все.
Повертаючись до акторського складу, зазначу, що його зірковість та медійність не стала його недоліком, радше навпаки. Адже більшість акторів та акторок зіграли своїх персонажів доволі переконливо, а деякі навіть блискуче. Звичайно, не обійшлося без перегравань, проте для комедійної новорічної стрічки – це не є проблемою. Особливо вдалою стала роль Андрія Ісаєнка, який зіграв самого себе, актора, відомого за роллю в серіалі «Жіночий лікар». Цей прийом додає фільму додаткової іронії та гумору. Тим паче, що йому довелося приймати пологи прямо у купе потяга. Юрій Горбунов та Лілія Ребрик у ролі провідників вагона-ресторана почувалися, як риби у воді. Вони створили не лише яскравих та колоритних персонажів, а й гармонійний харизматичний тандем. Володимир Ніколаєнко також філігранно втілив на екрані свого неординарного персонажа. А ще хочеться відзначити Катерину Кузнєцову, котра додала своїй героїні глибини.
Ще одним приємним моментом є використання сучасної української музики. У фільмі звучить стільки популярних хітів, що може скластися враження, ніби глядач випадково потрапив на радіоефір, а не на кінопрем’єру. Іноді це бентежило, адже хотілося більш цілісного музичного оформлення, а не просто хаотичного звучання пісень, котрі сьогодні лунають чи не з кожної праски.
«Потяг у 31 грудня» – це свіжий подих в українському кінематографі, особливо в жанрі новорічних комедій. Фільм вдало поєднує в собі легкість і гумор, водночас не уникає важливих суспільних тем, зокрема війни та її проблем. І це робить фільм актуальним та не відірваним від сучасних українських реалій. Але при цьому стрічка не втрачає свого святкового настрою.
Як на мене, комедія насамперед має бути смішною. І ця стрічка справді такою є. Тут є чимало гарних жартів, які до речі, не побудовані на тому, щоб когось принизити, висміяти його вади чи особливості. А це вже велике досягнення. Адже українські комедії частенько цим грішать.
Втім, стрічці вистачає і недоліків. Один із них – доволі передбачуваний сюжет, і вже добряче заїжджені теми, які зустрічаються у багатьох телевізійних мелодрамах та комедіях. Тут творці стрічки явно не вигадували велосипед, а використовували те, що на їхню думку, точно спрацює. Оскільки історія охоплює відразу декілька персонажів, стрічка потерпає від фрагментарності, оскільки постійно, сказати б, перемикається між різними сюжетними лініями, не дозволяючи глядачеві цілковито зануритися в кожну з них. Більш менш об’ємно і послідовно розкрили персонажа Станіслава Боклана. Це й не дивно, адже він, як не крути, – центральний герой, навколо якого все й обертається.
Також фільм мені більше нагадує казку, ніж реальне життя, адже більшість проблем вирішується легко і просто, майже як з помахом невидимої чарівної палички. Втім, для новорічного фільму такий порядок речей є доречним. Зрештою, це не документалка, а легка святкова комедія.
Це тепле кіно, з дотепними жартами і святковим настроєм. А ще це доволі вдала спроба створити фільм, який може стати новою українською новорічною традицію. Принаймні мені б дуже хотілося, щоби вже наступного року українці готувалися до зустрічі Нового року, нарізали салати чи наряджали ялинку не під якесь радянське кіно, ніде правди діти, до якого звикли чи мають ностальгійні сентименти, а вмикали саме «Потяг у 31 грудня». Мені здається, що у цієї стрічки все для цього є.
Колись у мене була мрія, щоб напередодні Нового року у вітчизняних кінотеатрах показували гарне українське святкове кіно, таке що повертає віру в диво і створює магічну атмосферу казки. І сьогодні я можу сміливо ствердити, що фільм «Потяг у 31 грудня» здійснив її.
