У Народному домі Рожнятова відкрили виставку художніх плакатних робіт Владислава МИХАЙЛІВА «Постріли постерів», просякнутих темою війни з рашистами: «Соняхи Маріуполя», «Закрийте небо над дітьми України», «Орки і люди», «Буча – це глибока рана», «Дякуємо, Борисе Джонсон», «Зберегти Україну», «Великдень. 2022 р.» та ін. Кожен із цих творів супроводжує короткий коментар – свого роду вербальний ключ до розкриття його змісту.

В. Михайлів працює на посаді бібліографа у Рожнятівській публічній бібліотеці... Дивен світ. Ще років 15 тому я був захоплений креативом авангардних ідей яскравого рожнятівського художника Володимира Трінцоліна, а тепер із великим замилуванням сприймаю робіти його талановитого учня Владислава.

– Ще з дитинства я відчув потяг до малювання, – розповідає В. Михайлів. – Закінчив Рожнятівську районну дитячу школу мистецтв, відтак навчався у Стрийському художньому професійно-технічному училищі та Інституті мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника. Але завжди тягнувся до дуже лаконічного представлення тієї чи іншої художньої ідеї – максимального вираження мінімумом засобів. І це мені вдавалося, навіть попри те, скажімо, що на кафедрі образотворчого мистецтва названого ВНЗ особливо не акцентували на суто графічному дизайні.

– Звідкіля ж оте тяжіння до малярського лаконізму?

– Любов у мені до технічної скрупульозності у малярстві заклав і розвинув мій перший вчитель і викладач у Рожнятівській художній школі В. Трінцолін. Він завжди навчав мене в роботі не напружуватись, а, навпаки, розслаблятися, й наголошував, що мистецтво не сприймає нещирість, а потребує справжності. Тож кожну свою роботу я творив і творю не поспіхом, а відповідально, як і навчав Володимир Йосипович, – не як усі, а по-своєму. А оцінка не має значення – головне, щоб самому мати радість від праці.

Моя випускна дипломна робота у виші стосувалася декоративного живопису й називалася «Баланс приречених». У центрі твору – стилізоване розп’яття Ісуса Христа, а поряд – люди, які згрішили і балансують на межі між добром і злом, шукають шляхів, щоб відкупитися від пекла. Роботу на великому полотні, виконану олійними фарбами у стилі декоративного живопису, оцінили високо. До речі, на захисті дипломних робіт нашого курсу були присутні й викладачі із закордоння.

– Коли і як ти почав працювати з художніми постерами?

– До цього мистецтва я дійшов понад рік тому – після вторгнення російських загарбників в Україну. Я зрозумів, що не можу спокійно сприймати те, що відбувається. Хотілося реагувати на всі події максимально швидко і влучно. А постери – це, на мою думку, один із найшвидших і найвдаліших способів художнього реагування митця на події. Триває війна, і кожен день в Україні – як болюча рана. Постерами ж можна оперативно, завдяки графічним можливостям новітніх програм і технологій, здійснювати свої задуми, емоційно заявляти про свою позицію.

У цих роботах – не тільки малярська складова, а й текстова і графічна. Полюбляю експериментувати зі шрифтами. Потрібно дуже добре володіти знаннями композиції, психології й кольористики. Кожна барва в такому плакатному мистецтві – то відповідні почуття. Водночас важливо, щоб така робота була лаконічною і з мінімальною кількістю елементів. Я придумав собі принцип так званого «трисекундного ефекту» – кожен, хто побачить мій постер, має за три секунди зрозуміти все, що зображене на ньому.

– А чи має постер особливості у технічному виконанні?

– Тут можна без обмежень застосовувати найрізноманітніші художні техніки для передавання емоцій. Я використовую і комп’ютерні технології й застосовую графічні редактори... Суто ж малярство завжди повільніше й «часто програє» з точки зору актуальності. Тож моя виставка – це ще й інформування про те, що є й такий спосіб візуального реагування на події в державі та світі.

Ще раз зазначу, що постер має бути максимально лаконічним ще й тому, що сучасний глядач – лінивий для осягнення закладеної художником ідеї, а тим більше – для розуміння дрібних деталей. Тож потрібно це обов’язково враховувати. Саме через те, я ще використовую вербальний супровід, щоб ефективніше донести до людей ту чи іншу художню ідею.

Власне, якісний дизайн «хоче» найпростіших форм. Щодня з часу масштабного вторгнення рф в Україну виконую практично по одній роботі. Це – мій мистецький челендж. А ще готую виставку сакральних художніх робіт «Ікони війни». До речі, жодну із таких робіт я ще не публікував. Тим часом мої постери приходять до глядачів через соціальні мережі й доступ до них не обмежений. Їх уже сотні. Маю багато друзів – художників зі світовим іменами, котрі працюють у мистецтві постерів. І деякі мої роботи дістали дуже хороші оцінки від них.

– Окрім постерів та «Ікон…», над чим іще, можливо, працюєш?

– Коли всі думки про війну, то все інше не актуальне. Хоча проєктів маю дуже багато. Наприклад, мрію про ілюстрації казок Івана Франка. Вони мені дуже близькі, і я їх виконаю також у мінімалістичному стилі. Хочу привнести щось дизайнерське своє. Не реалістичне, а геометричне.

– Повертаючись до назви виставки «Постріли постерів», скажи, в кого чи у що передовсім спрямовані виражені в них твої наміри?

– Коли думали над назвою виставки, то хотілося знайти щось коротке та влучне. І врешті знайшли – такі два співзвучні слова. Головна ідея виставки – то передовсім формування мистецького фронту, який має бути незламним у відстоюванні національних цінностей та ідеологічних стрижнів України. А ще, можливо, мої роботи покликані й розбурхати тих наших людей, які заснули у часі війни в безпечному тилу – збайдужіли до українських реалій, і спонукати світову спільноту до правильної оцінки війни в Україні. Скажу чесно, що і я спав, аж поки не почалося повномасштабне вторгнення російських окупантів в Україну. Тож мої постери «стріляють» і в мене самого. Та головно – то постріли в окупантів як реагування на їхні злодіяння…

В. Михайлів відомий і як художник, який брав участь у творенні брендів міст України. Зокрема створив логотипи Моршина, Ніжина, Ужгорода, туристичної конгломерації Волині. До речі, логотип Моршина ввійшов до фіналу міжнародного конкурсу 2020 року в Києві. А ще Владислав як цікавий і креативний скульптор є автором низки філософських робіт із промислових чи побутових відходів.

ВІД АВТОРА. За сприяння у роботі над цим матеріалом висловлюю особливу вдячність начальниці відділу культури Рожнятівської селищної ради територіальної громади Галині Курташ, директорці Рожнятівської публічної бібліотеки Оксані Озаришин та завідувачці відділу бібліотеки Галині Фреїшин.