Вийшла друком поетична збірка «Край межі» відомої прикарпатської поетеси, членкині НСПУ Лесі ҐЕНИК. Книжка побачила світ за сприяння Івано-Франківської міської ради у видавництві «Місто НВ». Літературна редакторка видання – поетеса Наталя Данилюк. Художнє оформлення здійснила Olga Bird…
Книжка «Край межі», яка структурована двома рівносильними розділами «...Де війна» і «Слово», – це передовсім збірка потужної і самобутньої філософської лірики. Я ще назвав би її поетичним щоденником війни. Перший вірш у ній датовано 22 березня 2022 року, а останній – 6 лютого 2024-го. Цікаву і вдалу назву новому виданню дала поезія «Межа», першу строфу якої наведемо тут:
Напевно, день доходить до межі.
Напевно, межі звисли понад прірву.
Стрижуть надії стомлені стрижі,
А попри неї – обтинають віру…
– Моя нова книжка поезій «Край межі» – це твори про життя, означене двома першими роками повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну у лютому 2022 року, – зазначила в ексклюзивному коментарі «Галичині» Леся Ґеник. – Я не відбирала до збірки поезії суто воєнної тематики. До видання ввійшли всі поетичні твори, написані за названий період.
– Кожна поезія чи збірка поетичних творів – то намагання автора самовиразитись і водночас щось сказати читачам. Який задум Ви, Лесю, реалізовували своїм новим виданням?
– Усе, що під час війни пишуть літератори та журналісти, творять художники й музиканти чи нотують у своїх щоденниках дорослі й діти – це надзвичайно актуальні й дуже важливі свідчення. Бо така праця очевидців війни найоб’єктивніше зображує реалії нашого часу, є літописним відбитком нинішньої доби. Через роки усе, що тепер відбувається в Україні і з українцями, сприйматимуть й переоцінюватимуть інші люди і, напевно, інакше, ніж ми. Тож книжка «Край межі» – то насамперед про моє осібне прожиття війни.
– Як на мене, її назва надзвичайно глибока й по-філософськи багатозначна…
– Спочатку планувала назвати збірку просто «Межа» – за назвою останньої поезії у збірці. Але після того, як порадилася зі своїми друзями, зокрема з істориком і краєзнавцем Петром Ганцюком, котрий мене переконав, що потрібно назву пов’язати якось із «краєм», то й появилася назва «Край межі», яку можна дуже по-різному інтерпретувати. Це на розсуд читачів. Можна говорити не лише про межу між життям і смертю, добром і злом, любов’ю і ненавистю, а й про ту, яка є невидимо у кожному з нас. І війна її щомиті поглиблює, роблячи сприйняття наших реалій виразнішим…
Як пише поетеса:
…Моя війна – на рубежі цвітінь,
коли весна заскочена розпуттям,
і бузьки розсікають смерчі люті
в ім’я своїх майбутніх поколінь.
У творах, які увійшли до збірки «Край межі», авторка дає можливість читачам самотужки асоціювати у своєму світосприйнятті глибину метафори «межа»: «і на оцій палаючій межі...», «ще день тримається межі...», «де повз межу повзе весна...», «туди за небокраї, за межу...», «за межу відкотилися сумніви й болі...», «бо все, що бачиш, – завжди до межі...».
І такі поетичні вислови логічні й доконані. Але війна – це також межа, і кожного вона вже привела чи ще поставить на її край: у виборі між життям і смертю, світлом і темрявою, любов’ю і ненавистю, патріотизмом і зрадою, страхом і боягузтвом... Між Богом і дияволом.
І образ весни у поезії глибоко символічний і став фактично ніби заспівом до «Край межі». Бо це, як на мене, передовсім віра в очікувану перемогу над ворогом, невідворотне Воскресіння України і кожного з нас, скроплене кров’ю наших воїнів-захисників, а зрештою – знак перемоги життя над смертю. Як, наприклад, у таких словах поетеси: «війна – не завада весні...», «невинну весну убрав у суцвіття криваве...», «і зариваюсь у промені, що розсипає весна...», «йде весна, неначе торжество...», «сповий мене розлогами весни...».
Слово і «Край межі» – надзвичайно гостра зброя, яка разить людські байдужість і боягузтво, це гучний дзвін для приспаної совісті, а водночас – величний і достойний славень любові, справжності й відважності. У сучасній українській літературі є твори, образно кажучи, верхньої полиці, які, на думку їхніх авторів та знавців красного письменства, можна означити взірцевими, які формують, так би мовити, обличчя літературного процесу. А чиїсь талановиті, справжні й навіть аматорські поетичні рядки – ніким не помічені, образно кажучи, ні на верхніх, ні на нижніх полицях і надзвичайно скромні, нині ефективно лікують від навали негативних емоцій душі насамперед їхніх авторів, а також воїнів на фронті і тих, хто чекає їх з війни.
Поезії із «Краю межі», як і з попередніх збірок поетеси, – це не твори для «зіркових» полиць самохвальства, вивищення й літературної манірності. За силою думки, актуальністю замислу, ліричністю образів та нищівною разючістю авторського «я» книжку «Край межі» я б означив поезією переднього краю. Адже твори Лесі Ґеник не заколисують читачів, а спонукають до внутрішнього спротиву й діяння, до особистісного світоглядного самовизначення у часі війни з російськими загарбниками. Вони закликають кожного українця, де і ким би він не був, стати переднім краєм у відстоюванні України.
У книжці немає імітації поезії чи підміни її римованою публіцистикою, солодкої патетики чи лозунгової ейфорії, напускного болю й показового жалю тощо. Нові твори поетеси – як присвята життю й мірило справжності пережитого та переболілого. Так, війна за 11 років не оминула нікого з українців і залишила в кожному свій гіркий слід – і в Україні, і за кордоном, пошрамувала і патріотів, і втікачів, і дорослих, і малих, і жінок, і чоловіків. Але в кожного – свої рани. Ось чому тема війни у сучасній українській літературі, на мій погляд, найскладніша і, сказати б, найневдячніша, і нею не слід легковажити. І в цьому ключі збірка «Край межі» – показова.
Довідка «Галичини»
Леся Ґеник (Туєшин) – уродженка села Середній Березів на Косівщині, живе і працює в Івано-Франківську. Керівниця літературної платформи «Об’єднані словом», заснованій при редакції газети «Галичина». Авторка ще таких поетичних книжок: «Від душі до душі» (2013), «Полинова ріка» (2015), «Коронована весна» (2021). Лавреатка ХVII Національного конкурсу «Українська мова – мова єднання», дипломантка ІІІ Всеукраїнського конкурсу ім. Леся Мартовича у номінації «Поезія» (2017) та І Всеукраїнського літературного конкурсу малих прозових форм ім. В. Стефаника (2021), володарка гран-прі Міжнародного мистецького різдвяно-новорічного фестивалю-конкурсу «FORMADABLE» у номінації «Літературний жанр» (2023). Членкиня Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ).
