Витвицька територіальна громада вже існує п’ять років і є однією із трьох – разом з Вигодською і Долинською – на Долинщині. Та попри вимріяну тут райдужну перспективу, про яку «Галичина» писала торік, ТГ зіткнулася з серйозними викликами, які я образно назвав би «підводними каменями» чи «сюрпризами» децентралізації. Що дала децентралізація таким гірським селам, як Витвиця, Кальна, Розточки, Слобода Болехівська, Липа, Лужки, Станківці, Церківна і Вигодівка, які входять до названої ТГ? На жаль, відповідь невтішна. Особливо гостро проблеми постали цього року, й випали вони на долю обраного торік голови Витвицької сільської ради територіальної громади Василя Ільницького та його адміністративної команди. Інакше кажучи, вже понад рік громада спокутує чужі борги і майже не має ресурсу для розвитку. Думаю, що за такої ситуації селянам ще дуже поталанило, що мають такого потужного керівника і рушія реформ, який не опустив руки і не втратив оптимізму.
– Василю Яковичу, як сьогодні мається очолювана Вами Витвицька територіальна громада? Чи виборсалася з-під боргових тягарів?
– На кожній роботі потрібно, як кажуть, братися до справ і ретельно виконувати свої обов’язки, звісно, якщо хочеш мати добрі результати. Щонайперше підібрати колектив, з яким треба працювати. Рік минув, але ще залишається у нас найбільша проблема – погашення боргів. Це великий тягар. Частину боргів з виплати зарплат ми вже погасили. А це майже мільйон з тих, що отримали «у спадок». Думаю, що до кінця року погасимо ще один мільйон гривень зарплатного боргу. З розумінням поставилося до нас керівництво області – і в ОДА, і в обласній раді. Тож нам виділили мільйон гривень. Отже, ми зменшимо до півтора мільйона заборгованість із заробітної плати. А була – майже три з половиною мільйони. Також ми вже погасили 198 тис. грн боргу минулих років за тверде паливо, 158 тис. – за продукти харчування, погасили борги і з єдиного соціального внеску. Наші бюджетні надходження порівняно з минулим роком зросли майже на 800 тис. грн, що дало нам можливість означені борги погасити. А також ми запровадили жорсткі заходи економії. Жодному із працівників нашої адміністрації ми не виплатили ні копійки на оздоровлення. Ми, зокрема і я, брали безоплатні відпустки. Але всю необхідну роботу в територіальній громаді виконували.
– Як надалі розвиватимете територіальну громаду?
– Будемо залучати інвесторів. Наприклад, у селі Кальні підприємці вже почали освоювати законсервовану ще в 60-х роках газову свердловину, а навесні мають намір будувати нову. Газ є і в давній свердловині, але її важко прочистити. То були би добрі надходження до бюджету. А ще плануємо у Витвиці збудувати завод мінеральних вод «Вода Карпат». Виготовляють дозвільні документи, а ми, своєю чергою, вже провели на сесії всі необхідні рішення. За сприятливих умов у березні – квітні повинні би почати будівництво. Мав би запрацювати і піщано-гравійний кар’єр. Приїжджали також потенційні інвестори, які цікавляться відновлювальною енергетикою, зокрема будівництвом вітряків. Потужний відпочинковий комплекс може з’явитися з часом в урочищі «Бовкоти» на території села Розточків. Було б чимало робочих місць і, звісно, поповнення бюджету.
Є немало й інших планів, та наразі ще не про всі доречно інформувати. Тому ліпше додам кілька слів про зроблене. У Витвиці вже викінчуємо адмінбудинок, на який за сприяння нардепа Олександра Матусевича ми отримали з Кабміну мільйон гривень державних коштів і ще 250 тисяч – з обласного бюджету. Думаю, що у грудні будуть входини.
Недавно наша ТГ отримала належно укомплектований автомобіль швидкої допомоги, позашляховик, зручний для нашої гірської місцевості. Машина дорога. Адже у громаді є три амбулаторії – у Станківцях, Кальні і Витвиці. Думаю, що і нову амбулаторію у Витвиці ми також відкриємо через кілька тижнів. Завдяки допомозі того ж О. Матусевича ми дофінансували через Кабмін її будівництво на 430 тис. грн. Сподіваюся, що до кінця року закінчимо і капітальний ремонт великої зали у Будинку культури. Маємо 800 тис. грн для цього.
Ми давно розуміли, що у наших селах потрібні належні автобусні зупинки. А грошей на це завжди бракувало. Тож запровадили будівництво таких сучасних об’єктів, обладнаних і торговими точками. Підприємець Микола Носович у Витвиці незабаром відкриє аптеку, якої у селі ніколи не було, – треба було їхати до Болехова чи Долини. Маємо і лікаря-стоматолога. Оновлюємо у центрі Витвиці також комплекс «Борцям за волю України» – вже вклали на це кілька десятків тисяч гривень. Та й в інших селах ми дещо добре зробили. Чи це йдеться про укріплення берегів, чи встановлення відбійників безпеки, дорожніх знаків. Також у Кальні замінили у школі опалення і провели ремонт на 1 млн 200 тис. грн. Ще плануємо у Витвиці, в будинку, свого часу збудованому світлої пам’яті братом Зеновія Красівського, створити музей героїв національно-визвольної боротьби. Хочемо, щоб нас почули і допомогли. Може, до 80-річчя УПА наступного року це нам вдасться. Адже маємо у своїй героїчній історії такі потужні постаті, як поет, літератор, член Українського національного фронту та Української Гельсінської групи, останній крайовий провідник ОУНР, політв’язень Зеновій Красівський – із села Витвиці; борець за волю України Дмитро Юсип – із Слободи Болехівської; український громадський і політичний діяч, дисидент і в’язень радянських таборів Михайло Дяк – з Кальни; поет, член Української Гельсінської групи, активний учасник національно-патріотичного і релігійного руху отець Ярослав Лесів – з Лужок, восьмеро братів-патріотів з родини Витвицьких, що полягли у концтаборах...
Укріпили ми від розмивання також дорогу в селі Розточки, де закінчуємо ремонт пам’ятника борцям за волю України. Загалом багато зроблено добрих справ цього року. А ще треба ремонтувати клуби у Розточках та Кальні, школи – у Слободі Болехівській і Кальні, а у Церківні необхідно зводити новий навчальний заклад. Адже дітей у селі багато, а школа старезна. Хочемо активно розвивати у громаді й туристично-рекреаційний, сільськогосподарський сектори, плануємо налагодити виробництво мінеральних і столових вод та ввести в дію об’єкти відновлювальної енергетики. Територія нашої громади неповторна, дуже цікава і майже не розкручена. Маємо такі задуми, після реалізації яких громади оживуть. Добре, що голова Івано-Франківської ОДА Світлана Онищук чує нас і цікавиться нашими планами. Ще маємо з командою чотири роки каденції, то хочемо залишити по собі добрий слід.
– Перед громадою упродовж року стояли нелегкі виклики... Та попри все добрі мрії не полишають ні Вас, ні тих, хто з Вами поряд.
– Так, майже 98 відсотків усіх надходжень ми спрямовуємо на погашення боргів та зарплати і тільки два – на розвиток громади. Тож мусимо шукати інші шляхи для підтримання життєдіяльності громади. Без команди я самотужки нічого би не зробив. Спочатку було тільки одинадцять ТГ на Прикарпатті, а сьогодні – 62. Зрозуміло, що і фінансування п’ять років тому було нормальне. Просто тими коштами потрібно було трохи мудріше розпорядитися. Бо ж не можна використовувати більше, ніж маєш, а хочеш краще жити – мусиш більше робити. Але було як було. Держава фінансувала навіть технічних працівників шкіл, були субвенції на освіту й опалення... А відтак перестали на це давати кошти. Все повісили на громади. І адміністративний апарат, і бібліотеки, і клуби, і дошкільні навчальні заклади, і технічний персонал шкіл... Все – на нас. А це величезні кошти. Мусимо рахувати і жити з того, що є. Жорстко економимо кошти. А як інакше? Бо куди з боргами дійдемо?
– Але хіба Ви могли передбачити такі речі у часі реформ?
– Звісно, що ні. Я ще не сказав про величезну проблему з соціальними виплатами, яка постала перед нашою громадою. Ми мали 207 жителів, яким надавали соціальні послуги на непрофесійній основі – за ними доглядали інші й отримували за те плату. Коли я очолив територіальну громаду, то ми зіткнулися з боргом в один мільйон гривень. Але цей борг ми не визнали. На себе взяла його Калуська райдержадміністрація, відразу призупинивши і нарахування тим людям, які надавали соціальні послуги. Тепер 154 особи з 207-ми, які залишилися у нас після реформування і мали б одержувати ті соціальні послуги, приходять до мене і нарікають, що я не хочу платити. Хочуть, щоб ми їх фінансували з місцевого бюджету. Але ж тепер потрібно кожному заплатити не двісті гривень, а дві тисячі двісті щомісяця. Це ж величезні кошти. Ніби й добре зробили. Але ж знову все повісили на місцеве самоврядування.
– А Ви знали попередньо про такі «сюрпризи» децентралізації?
– Ні, не знали. Як і інші громади, ми дізналися про те з постанови Кабміну. А як такі кошти заплатити? Люди ж приходять і питають. Я би дуже хотів, щоб люди ті гроші могли отримувати, бо вони бідують. А уявіть собі, що мають робити в тих ТГ, де ще більше людей, яким гарантовані соціальні послуги на непрофесійній основі? Держава мала би такі речі брати на себе. Видали постанову, то фінансуйте її виконання. І таких моментів, де все повісили на місцеве самоврядування, дуже багато, тому воно не може вижити. Наприклад, у нашій громаді не можемо людям заплатити, навіть якби мали можливість і бажання, ще й тому, що над громадою висить тягар боргів – за законом найперше потрібно розрахуватися з заборгованістю із зарплати. І для людей така ситуація – це велика біда.
– Так, проблем багато... А від чого маєте найбільше задоволення?
– Звісно, передусім від найрідніших. Я ще маю з ким працювати і мені комфортно працювати зі своїм колективом. Хороші фахівці підібралися, старости також дуже відповідальні. Нас разом із завгоспом і прибиральницею в адміністрації всього п’ятнадцять осіб. Я тішуся кожною доброю справою у селах. Але без допомоги нардепа Олександра Матусевича – кажу і буду про це наголошувати на всіх рівнях – ми не впоралися би з багатьма викликами децентралізації. Я сказав собі колись так: якщо йдеш на таку посаду, то щось зроби, в іншому ж разі – краще не йди. Хочу, щоб з роками і про мене люди сказали добрі слова у громадах, хочу бути для людей найкращим керівником. Думаю, що за рік ми ще не наробили великих помилок. Шкода, що обсіли борги. Якби не той тягар, то, може, зробили б трохи більше. Думаю, що наступного року вже дамо собі раду. Хоча все надто непросто.
