Петро Кухарчук із Житомира презентував у світлиці «Галичини» книжку ліричних етюдів «Агапе»

У переддень християнського празника Святої Трійці у форматі літературної платформи «Об’єднані словом» при редакції газети «Галичина» відбулася презентація книжки малої прози українського письменника Петра Кухарчука «Агапе». Епіграфом до цього видання, присвяченого любові і написаного з любов’ю та в ім’я любові, автор означив такі слова: «Знайшовши свою агапе – милосердну любов, яка допомагає нам щоденно долати труднощі буднів, переломи кісток і кісту у щитовидках, ми всі тілесні й душевні перешкоди перемелюємо».

«Агапе» (з грецької) – Божа, безумовна, жертовна, дієва, вольова і турботлива любов. Тож книжка Петра Кухарчука, канва якої зіткана із 17 ліричних етюдів, це сповідь з любов’ю, про любов і в ім’я любові. В основі композиційного тла – внутрішні монологи ліричного героя, мова серця, зізнання і вдячність за крила любові. Образно кажучи, «веселкові», бо чи не у кожному етюді ми натрапляємо на «веселку», яка, пройшовши значеннєву трансформацію і метафоризувавшись, поза часовими рамками уособлює Її – той сповідальний вівтар для серця: «хочеться загубитися у веселці», «у високості досі не розцвіла веселка», «очі виграють веселкою», «о, рятуй мене, веселко!», «веселка розганяла сині хмари», «веселка завжди проводжає безжальний дощ», «веселка пила дощ», «сон твоєї веселки», «обличчя веселки» і т. ін.

«…І я іду, і дощ іде. Промокли я і дорога. Такого болю мені ще ніколи не завдавала тиша. У грудях – щем і біль тупий, відколи заблукав у хаосі бажань… Поцілуй мене ніжно, веселко, в уста, доторкнися легенько долонь моїх, обійми і тримай мене у полоні! Веселко, чуєш? Я буду завжди із тобою липневим квітучим небом. Коли ти будеш вдома засмагати у яблуневім саду, я прийду тихим ранком, розбуджу цвіркуни у траві, попрошу сонечко простягнути тобі промені свої. Я буду поруч тебе, щоби ти знову розквітла ромашкою у полі, а я – барвінком синьооким біля хати. А коли горобина одягне на гілки свої коралові намиста і вечір на плечі твої упаде, я принесу тобі у пригорщі зорепади, розчищу завіяні снігом мости, аби міг увійти у твоє серце. Віритиму, що ти щаслива, і не важливо: зі мною чи без мене. Я запалю тисячу свіч, аби твої очі світилися щастям…» ( «Роки і дні»).

Автор підсилює емоційний стан свого ліричного героя, максимально наближеного до авторського «я», використовуючи поетичні рядки вкраплень як епіграфних, так і внутрішньотекстових – Василя Стуса, Ван Гога, Василя Симоненка, Наді Ковалюк, Юлії Марищук, Галини Фесюк, Юрія Андруховича, Тетяни Луківської та ін.

Ми двоє в дзеркалі, однак

Усе не так і все не наше.

(Юрій Андрухович)

Або:

І не треба нічого казати. Лиш дихай.

Хай словами застудяться інші, не ми.

(Надя Фесок)

Кольорова гама лексичних пластів у ліричних етюдах П. Кухарчука, які схожі на не відправлений глибоко ліричний епістолярій, зведена до мінімуму і навіть не натякає на традиційну веселкову палітру, тому що, на наш погляд, «веселковість» авторських творів – не у спонуканні до візуального чи споглядального сприйняття, а до читання серцем. Так, Петро Кухарчук творить своїм словом ліричні полотна, але вони – відбиток внутрішнього «я» ліричного героя, його віри в «агапе» – безкорисливу і милосердну Любов: «…А згори чулося одвічне: любити Господа свого і ближнього свого, як самого себе… От найвища заповідь Божа! Як, здавалося б, просто: виконуй її – і будеш жити. Відкрий серце своє вірі, що чинна любов’ю, – і будеш щасливим!..» («Сторонній»). Авторському задуму сповіді-освідчення вдало підпорядковані не лише редакторське прочитання творів, а й графічно-дизайнове.

Лише велике, переповнене до країв любов’ю серце може так промовляти, так поспішати примножувати свої почуття. У таких випадках близькість автора і літературного героя – на межі ідентичності (в деяких творах ліричний герой і автор – одного імені). Такий прийом творчо виправданий, бо не допускає ні шпарини для фальшивих нот серця: «Петре (ім’я автора також Петро. – І. Л.), куди ти тепер? Ти промокнеш, – нашіптувала волога тиша, а невизначеність несамовито гнітила тіло й душу…» чи «Петре, твої слова ніби вуаль, – не кожен почує і не побачить веселку, що крізь дощові хмари єднає береги віри й надії…» («Коли тебе нема»).

І насамкінець – як філософське післяслово письменника – про найвищий сенс життя, про вічне джерело Любові: «Дякуючи небесам, наші серця здатні наповнюватися любов’ю, у якій ми віддаємо себе один одному, приймаємо милосердя, що стає осердям нашого буття, додаючи йому змісту та розуміння його божественної суті. А знаєш, душа ніколи не стомиться шукати свою агапе! Ніколи! Заради цього і живе людина – вирощує квіти, висаджує сад, із якого ніколи не зможе скуштувати плодів, але насаджує!» («Входив у вересень»).

Добру оцінку новій книжці Петра Кухарчука «Агапе» дали присутні на презентації відомі прикарпатські митці слова Богдан Томенчук, Степан Процюк, Ольга Деркачова, Іван Гаврилович та ін. А модерувала перебіг її представлення в світлиці «Галичини» кураторка літературної платформи «Об’єднані словом» і відома івано-франківська поетеса Леся Геник.

Творча метрика

Письменник і педагог Петро Кухарчук (Ладо Орій) родом із села Студениці Коростишівського району Житомирської області, член Національної спілки письменників України, прозаїк і поет, автор книжок «Роздуми» (2013), «Несказане» (2016), «Мова душі» (2016), «Коло» (2017), «Проліски» (2017) та «Агапе» (2019). У 2016 році вперше став лауреатом – тодішнього ІІ Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Леся Мартовича, отримав диплом І ступеня у номінації «Проза. Добірки». В 2017 році за книжку прозових образків «Коло», яка витримала вже два видання, його було удостоєно Всеукраїнської літературної мистецької премії ім. Василя Юхимовича (м. Коростень), диплома лауреата Всеукраїнської літературної премії ім. Яра Славутича (м. Херсон) та диплома І ступеня ІV Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Леся Мартовича (м. Жовква). Професор Житомирського обласного інституту післядипломної освіти.

Довідка «Галичини»

Літературна платформа «Об’єднані словом» цього року постала в Івано-Франківську з однойменного Івано-Франківського міжрегіонального поетичного клубу, заснованого сім років тому, який працював і далі, після переформатування, працює під керівництвом Лесі Геник при редакції газети «Галичина». Вже традиційно на локаціях літературної платформи, окрім письменницьких майстерень, відбуваються презентації та зустрічі з творчими людьми не лише Прикарпаття, а й з інших регіонів України.

Заступник головного редактора газети "Галичина"