11 червня минає 120 років з дня народження Петра Івановича Демчука – уродженця міста Снятин на Прикарпатті – вояка, професора, філософа. Проживши коротке інтелектуально наснажене і емоційно насичене життя, Петро ДЕМЧУК був розстріляний 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох Карельської АРСР.

Народившись 11 червня 1900 року в бідній сім’ї, мав загострене відчуття соціальної справедливості і в 15 років став добровольцем шостої сотні Українського легіону Січових Стрільців, який воював на боці Австро-Угорщини в Першій світовій війні. У листопаді 1918 року з проголошенням Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), Петро Демчук – вояк Української Галицької армії. Двічі потрапляв в полон до поляків і двічі втікав.

Війна не стала на заваді отримати освіту: після закінчення Української гімназії в Городенці, вступив до Віденського університету на юридичний і філософські факультети. Мав хист до мов і був захоплений більшовицькими ідеями. Під час навчання у Відні став членом комуністичної партії Австрії. Вів активну партійну агітацію, брав участь у виданні комуністичних газет і журналів.

Коли на канікули приїхав з Відня до Городенки, то проводив агітацію проти виборів до польського сейму та полонізації українських шкіл, за що був заарештований і ув’язнений у Коломийській тюрмі, звідки незабаром утік і виїхав до Праги, а потім повернувся до Відня. У Відні життя налагодилося, працював секретарем представництва СРСР, підтримував дружні стосунки з Юрієм Коцюбинським.

1925 року з групою політичних емігрантів Петро Демчук виїхав до Харкова.

У Харкові вступив до лав КПУ(б) і закінчив аспірантуру при Українському інституті марксизму-ленінізму, після захисту зробив прекрасну кар’єру – від наукового співробітника до завідуючого кафедрою філософії, а згодом і завідуючого кафедрою діалектичного та історичного матеріалізму одного з харківських вишів. Добре орієнтувався в питаннях західноєвропейської філософії і вів активну філософську дискусію між «механістами» й «діалектиками», що на той час точилася в СРСР, зокрема і в Україні.

– Дуже своєрідним був погляд Демчука на взаємозв’язок філософії і культури. На його думку, в поезії може бути більше філософії, аніж у вузькофілософських трактатах. Звідси його інтерес до поезії Тараса Шевченка. Зокрема, йому належить стаття «Шевченко та його вчителі філософії», де він доводив вплив твору Гумбольта «Космос» на світогляд Кобзаря, – пише про Петра Демчука проректор Острозької академії Петро Кралюк.

Кінець 20-початок 30 років ХХ століття ознаменувався згортанням українізації – почалася ліквідація українських організацій та журналів, переслідування неокласиків, заслання Михайла Грушевського до Москви: на цьому тлі Петра Демчука все частіше почали звинувачувати у «деборинщині» – формалістично-ідеалістичному перекручуванні діалектики.

У травні 1933 його заарештували за звинуваченням в членстві в контрреволюційній Українській військовій організації, і десь цими ж днями покінчив життя самогубством Микола Хвильовий...

Вченого засудили до п’яти років позбавлення волі, покарання він відбував на Соловках. Коли до звільнення залишався рік, 9 жовтня 1937 року його було засуджено до розстрілу. Вирок виконали впродовж місяця…