Коли буде зірвано плани росії щодо затягування України у тривалу війну з метою недопущення її вступу в НАТО, коли українці зможуть завдати поразки російській армії, чому Україну не запросили до НАТО на саміті у Вільнюсі, від чого залежатиме подальша поведінка росії щодо війни, – про це ексклюзивно розповів для газети «Галичина» політичний аналітик, виконавчий директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Петро БУРКОВСЬКИЙ.
– Як оцінюєте результати Вільнюського саміту НАТО для України? Це її перемога чи поразка у відносинах з країнами Альянсу?
– Вільнюський саміт – це насамперед поразка росії. По-перше, вже знято турецьке вето, і Швеція стане членом Північноатлантичного альянсу. Це дуже прикрі новини для росії, бо Балтійське море перестає бути тим театром бойових дій для неї, і можливості Балтійського флоту істотно знижуються. У росії вже немає Балтійського флоту зі стратегічної точки зору.
По-друге, було прийнято низку важливих рішень зі стримування росії. Це зокрема регіональні плани реагування у разі нападу на одну із держав-членів НАТО. Також було взято зобов’язання сформувати трьохсоттисячний контингент військ, що на постійній основі стримуватиме російську загрозу. Це дуже важливо, і це дуже погані новини для росії. Крім цього, поганими новинами для росії стало й ухвалення під час саміту НАТО спільної декларації країнами «Великої сімки», до якої приєдналося ще 5 країн, про довгострокову підтримку України.
Загалом це була успішна для України подія. Водночас прикрим елементом цього саміту стало те, що Україні формально не озвучили запрошення до НАТО. Фактично рішення відкладено на наступний рік. Зрозуміло, що якби запрошення прозвучало на цьому саміті, то для росії це були б надзвичайно погані новини і дуже хороші для нас. Це означало б, що росії треба обирати між ядерною ескалацією війни не лише проти України, а й проти НАТО, і її згортанням у принципі. А те, що нас не запросили, – означає, що росія має ще час продовжувати війну. Такий ризик за підсумками Вільнюського саміту залишається, і він є серйозним.
Велике значення для подальшої політики росії щодо України матиме обсяг і характер військово-економічної допомоги, яку ми отримаємо у наступні 12 місяців. Якщо нам і нашим партнерам вдасться не просто зберегти, а збільшити цю допомогу, щоб ми могли підготувати до 30 бригад, оснащених сучасною західною зброєю, відповідно тренованих і злагоджених, які можуть діяти, а також отримаємо до кінця року літаки F-16 у необхідній кількості, то тоді буде зірвано плани росії щодо затягування нас у тривалу війну з метою недопущення вступу України в НАТО і найголовніше – у нас серйозно зростає шанс завдати поразки російській армії.
– Є думка, що Україна нині робить для захисту східного флангу НАТО більше, ніж сам Альянс, що Україна не тільки просить НАТО про допомогу, а й може дуже багато чого привнести в систему колективної безпеки, допомогти зробити її набагато ефективнішою. Чому все ж Україну не запросили в НАТО?
– Причина в тому, що Сполучені Штати Америки хочуть уникнути прямого зіткнення з росією. І це політично передбачили в росії. Наведу приклад. 13 червня путін на зустрічі в кремлі з так званими воєнкорами сказав, що, на його думку, в Америці багато адекватних людей, які не захочуть розпочинати заради України Третю світову війну. І дуже симптоматично, що майже за місяць, 7 липня, напередодні Вільнюського саміту під час пресконференції в Білому Домі, радник з питань національної безпеки Президента США Джейк Салліван сказав, що Сполучені Штати допомагатимуть Україні, проте не прагнуть розпочати Третю світову.
У кремлі знали ці настрої ще задовго і, думаю, на 90 відсотків були впевнені, що Україна не отримає запрошення. Якби це запрошення було, то це стало б несподіванкою для росії, у якої на той випадок не було б плану дій. І тут був би дуже сильний ефект політичної несподіванки.
Попри те, що росія політично прочитала США, її подальша поведінка щодо війни залежатиме від обсягів і характеру військової допомоги Україні. Якщо ми отримаємо достатню допомогу, то змусимо росію завершити цю війну, бо матимемо можливість розбити її армію. Якщо ж не отримаємо необхідної допомоги, то війна матиме затяжний характер, стане ще більше непередбачуваною.
Зараз не можна сказати, яке значення матимуть рішення Вільнюського саміту для України. Тільки за його підсумками можна говорити, чи це була стратегічна помилка, що Україні пообіцяли підтримку, але не надали її. З іншого боку, якщо Україні не озвучили формального запрошення, але надали допомогу, як рівноправному члену НАТО, то це дипломатична хитрість… Наперед сказати дуже важко.
– Проте нашій країні вдалося отримати підтвердження, що їй не потрібно буде виконувати План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Це можна вважати значними позитивними змінами у відносинах між НАТО і Україною?
– Це зараз звучить, як формальність. Однаково у нас є річна програма дій, де є вимоги щодо політичних реформ, судової реформи, про боротьбу з корупцією. Так що тут мало що для України зміниться. Перевага в тому, що відсутність ПДЧ за сприятливих умов на фронті може означати, що наступного року відбудеться така ж процедура вступу України до Північноатлантичного альянсу, яку було застосовано до Швеції й Фінляндії. Тобто скасування ПДЧ для України означає, що ми – на півшляху швидкого вступу, яким пішли Швеція і Фінляндія. Але, крім обстановки на полі бою, має змінитись і ситуація всередині країни. Мова йде про реформу судів і боротьбу з корупцією. І тут є дуже серйозні питання. І якщо ми хочемо справді вступити в НАТО у 2024 році, то повинні їх нині вирішувати. І тут м’яч на полі саме Офісу Президента.
– У чому полягає сьогодні завдання української дипломатії, щоб усе ж пришвидшити рух України до НАТО?
– Завдання дипломатії полягає в тому, щоб максимально спростити і пришвидшити процес отримання військової допомоги. За підсумками саміту, як ми вже говорили, відповідно до декларації 13 держав взяли зобов’язання підтримувати Україну. Тобто нам треба, чесно кажучи, працювати окремо з кожною країною. Потрібно створити команди, які проводитимуть політичні і правові консультації, супроводжувати і адвокатувати угоди з безпекової та економічної підтримки і домовлятися про наповнення їх змістом.
Тобто навантаження на наших дипломатів зростає. Думаю, що тут держава має залучати і незалежних експертів, науковців з громадянського суспільства, які можуть завдяки знанням мов, політичних і правових особливостей кожної з країн, завдяки контактам з фахівцями у цих країнах, працювати над тим, щоб пришвидшувати надання цієї допомоги. Адже, отримавши таку допомогу, у нас зростуть шанси завдати росії поразки на полі бою. Також маємо вирішити внутрішні питання щодо реформ. Тоді матимемо можливість стати на швидкий трек вступу до НАТО 2024 року.
