Різьблення на дереві – один із найдавніших видів декоративно-вжиткового мистецтва, який сягає ще ХІ ст. Є свої традиції художньої обробки деревини і на Бойківщині. Різьбярство і нині не занепадає, а живе і може бути для майстрів життєвим ремеслом, про що свідчить відверта розмова з різьбярем і майстром художньої обробки деревини з Перегінська на Рожнятівщині Петром СКРИПКОЮ, яку пропонуємо читачам. Він вважає своє заняття не хобі, а професією, яка не лише приносить йому щоденне задоволення для душі після 10-12-годинної праці, а й дає можливість бути сільським ґаздою та утримувати сім’ю, поринати у філософські і творчі роздуми, виношувати добрі мрії про розквіт життя на бойківських теренах і мати час для Бога...

Петрові Скрипці 41 рік, з яких понад 25 займається різьбою на дереві:

– Ще з 13 років, коли навчався у Перегінській ЗШ №1, взявся за різці. У той час різьба на дереві була дуже актуальною і багато хто нею цікавився. Загорівся і я, хотів спробувати. Лягав спати і вже чекав наступного дня, щоб, повернувшись зі школи, знову почати різати. Втягнувся, з’явилися перші комерційні замовлення. Таким чином моє хобі ставало професією і почало давати невеличкий заробіток. Закінчив 9-й клас і пішов у вечірню школу. Річ у тім, що мій батько загинув, коли мені було 8 років, тож доводилося з ранніх літ працювати і дбати про родину. А часи були тоді дуже важкі – грошей бракувало, мамі зарплату затримували. Нині мама – пенсіонерка, я маю сім’ю: дружину і двох діток. До речі, діти також уже цікавляться різьбярством.

– З ними зрозуміло – мають батька як доброго вчителя. А звідки у Вас той потяг до різьблення?

– Поміж родичів, зокрема дідів, були різьбярі, але я їх не знав. Може, дещиця їхнього таланту генетично і мені передалася. Навіть деякі роботи моїх родичів ще збереглися. Наприклад, бережемо як сімейну реліквію дерев’яний різьблений хрестик з 1911 року, були шкатулки... А ще талановито різьбив мій вуйко, який 17-річним став вояком-повстанцем, та поліг через два роки.

– З чого Ви, Петре, починали свій шлях різьбяра? Розкажіть про робочі залаштунки майстра – як працюєте, з яким матеріалом?

– Спершу були простенькі роботи – переважно на мисливську тематику. Але я цікавився різьбярством, розвивався й удосконалювався як майстер. Тож почав пробувати вирізати іконки, картини з козаками і т. ін. Тобто, окрім мисливської, з’явилася релігійна і патріотична тематика у моїх творах...

Колись ми працювали здебільшого з кедровою деревиною, якої не бракувало. Такі дошки наші люди брали у Сибіру замість зарплат і перевозили додому. Деревина роками сушилася. Чому цінувався кедр? Деревообробка у ті роки не була настільки досконалою, як тепер, а кедр добре піддавався обробці і мав гарну золотисту текстуру. У моді були кедрові меблі – шафи, ліжка, серванти тощо. Майстрам було зручно працювати з таким матеріалом. З часом я почав працювати і з іншими породами – і твердими, і м’якими. Найчастіше – з липою. До речі, на такому матеріалі добре вчитися початківцям чи молодим різьбярам – і ріжеться добре, і навантаження на руки невелике. З-поміж твердих порід мені найбільше подобаються дуб, груша і горіх. Буває, що працюю і з кедром, вільхою чи липою.

– Як вибираєте для роботи дошку?

– Щонайперше дошка має бути сухою, щоб щити не крутило і не розтріскувалися з часом заготовки. Навмання дуже важко визначити, тож я, придбавши дошки, ніколи не запускаю їх відразу у виробництво. Починаю з того, що відкладаю їх на рік. Маю запас матеріалу, напевно, років на п’ять. Загалом дошки потрібно сушити на відкритому повітрі, прикритими зверху, щоб не пересихали на сонці, три роки. Але можна сушити і штучно, в спеціальних заводських умовах. Якщо треба підготувати щит із кількох шматків деревини, то проклеюю і відстоюю його в майстерні ще тиждень чи два перед роботою. Відтак оглядаю і підпасовую, щоб дошки не були ґудзуваті і не відрізнялися за кольором. І тоді вже беруся до роботи.

– Все ріжете вручну?

– Ні, частково, як кажуть, 50х50. Але все залежить від самого задуму. Бо інколи мініатюра потребує більше часу і зусиль, ніж велика робота. Електроінструменти, зокрема фрезери чи лобзики, сьогодні трохи полегшують роботу різьбярів. Загалом всі інструменти я поділив би на три групи – електричні (фрезери, лобзики, дрелі тощо), ручні різці різних величини та призначення, а також спеціальні стоматологічні (мініфрези, мінібури тощо). Щоб зібрати основний масив деревини і вирахувати потрібний об’єм, я використовую фрезер. Це економить час на чорнову роботу і зусилля. Відтак починається більш творча робота – різноманітними різцями. Більші – для передання грубих форм, а менші – для тонших. Професійні фірми, наприклад, німецькі чи швейцарські, виготовляють пронумеровані різці. Мої інструменти виготовляли на одному зі спецзаводів з дуже доброї сталі. Маю до ста робочих різців. А коли починав, то мав десь 15 – головно для нескладних робіт. З гострими інструментами потрібно бути дуже уважним, щоб не поранитися. Особливо початківцям. У дитинстві в мене чи не кожен палець був порізаний.

Якщо робота авторська, то і ескіз роблю самотужки. Треба думати не лише про те, що вирізьбити, а й як втілити той задум у життя. Вигляд роботи і її кольорову палітру – сучасну чи під старовину – узгоджую із замовником. Готовий виріб покриваю акриловим лаком, який не жовтіє і не вигорає. Проте дехто хоче, щоб витвір не фарбувати, а зберегти натуральний тон дерева і почерк майстра. Навіть суха дошка має властивість набирати вологості, тож її потрібно проґрунтувати захисним покриттям – спеціальними маслами чи воском. Не всі розуміють такі речі, тож потрібно розказати, пояснити і порадити.

З робіт на сакральну тематику люди переважно хочуть «Тайну вечерю» чи «Народження Ісуса Христа» і т. ін. Замовляють і церковні образи чи зображення святих, світські сюжети... Працюю над колекцією портретів різноманітних збірних образів художніх чи релігійних персонажів. Це чиста творчість. Все залежить від настрою. Експериментую з різними матеріалами. До роботи на ту чи іншу тематику обов’язково готуюся – спілкуюся з людьми, читаю літературу про того чи іншого історичного героя. А ще кожна робота різьбяра – і відчутне фізичне навантаження.

– Знаю, що Ви займаєтеся і вирізанням дерев’яних паркових скульптур.

– Так, і там ми вже використовуємо бензопили з різноманітними насадками. Це новий вид роботи з деревиною, і в Україні він ще слабо розвинений. Таким чином своїми художніми витворами майстри дають дереву друге життя, бо передусім працюють із посохлими деревами. Недавно я брав участь у всеукраїнських змаганнях у Рівному, де здобув друге місце серед майже двох десятків майстрів паркової скульптури. Своїми роботами ми прикрасили міський парк. Я зробив Лиса Микиту – героя однойменної казки Івана Франка, адже я родом з Франківщини. Дуже цікаво спостерігати за технікою майстрів. Хтось ескіз малює, хтось виготовляє з пластиліну чи накидає обриси на заготовці... Я промальовую – роблю розмітку безпосередньо вже на стовбурі. Цього мені достатньо.

– Чи комфортно Ви почуваєтеся серед інших майстрів-різьбярів?

– Колись я був аматором, а вже 15 років ремеслом заробляю собі на життя і професійно займаюся художньою обробкою деревини. Таким чином, хобі переросло у професію. Були й часи творчого застою – наприкінці 90-х, коли попит на різьблені вироби з дерева відчутно упав. Тож їздив по світах як заробітчанин, зокрема працював у Чехії і Росії. Відтак з’явилися замовлення і велике бажання осісти вдома, бути із сім’єю. Тож я рік за роком почав створювати майстерню – все з нуля. Сьогодні, без зайвої скромності, можу однозначно сказати, що маю високий рівень майстерності як різьбяр, не гірший за тих, що навчалися в інститутах чи академіях, тож серед інших майстрів почуваюся комфортно і без меншовартости. Звісно, можливо, бракує теоретичних знань. Але мої багаторічні навички це компенсують. Проте хочу вступити до Косівського інституту декоративного та прикладного мистецтва, щоб збагатитися знаннями. Прагну в свою професію серйозно вкладатися і вдосконалюватися. Ніколи не пізно відкривати в собі нові творчі грані й можливості.

– А різьбярство нині дає Вам змогу утримувати родину?

– На моря, звісно, по три рази на рік не їздимо, але стараюся, щоб моїй сім’ї нічого не бракувало. Хоч попит на різьблені роботи і спадає, та намагаюся творити цікаві речі. Найбільша проблема нині – зібрати команду майстрів для виготовлення масштабних творів, наростити виробництво чи створити артмайстерню. Нема людей, які хотіли би займатися різьбярством. Бракує професіоналів. Адже потрібно не менше двох-трьох років, щоб навчитися основним навикам різьбярства. Три роки і мало заробляти – таких сміливців сьогодні небагато. Та людей можна зрозуміти – життя дуже дороге.

– У різдвяному часі зупиніться, будь ласка, на сакральній тематиці своїх творів...

– Для виготовлення якихось світських робіт не потрібно особливої техніки і навичок – рука вже за роки набита. А якщо тема релігійна, то ця робота особлива і обов’язково потребує позитивного настрою. Намагаюся дотримуватися церковних конфесійних канонів і традицій. Вважаю, що поки той чи інший образ не освячено, він є просто роботою з дерева на релігійну тематику.

– Щоб створювати твори на релігійну тематику, на мій погляд, майстер повинен мати належну духовну підготовку і велику енергію чи бодай не бути байдужим до неї. Що для Вас, Петре, означає Різдво?

– Різдво чи інші християнські свята для мене – то душевний відпочинок і час для роздумів, для народження цікавих творчих ідей. Звісно, і для відвідин храму. Адже щоденна праця не дозволяє задумуватися над такими речами, приковує думки до заготовки.

...Петро Скрипка – чинний депутат Перегінської селищної ради ТГ і патріот свого краю. Мріє різьбяр про проведення пленерів, заснування творчої майстерні і примноження творчих набутків майстрів Бойківщини.