Співочий гурт із Брошнева-Осади «Бандерівські соколи» попри свою тривалу концертну діяльність усе ще не має статусу народного як аматорський колектив. Не має він і належних офіційних нагород та визнань, хоча своїм служінням патріотичній пісні відомий у багатьох громадах України.
То велика честь і водночас значна відповідальність – гідно провадити свою мистецьку працю і на теренах бандерівського краю, де українська пісня ніколи не була зломлена і не вмирала й де кожен вважає себе націоналістом, і в інших регіонах. І то шляхетний чин – в одностроях вояків УПА у складі гурту з промовистою назвою «Бандерівські соколи» йти нині до своїх сучасників з тими національними піснями, з якими учасники визвольної боротьби воювали за волю рідного народу.
Уперше своє вокальне мистецтво «Бандерівські соколи» продемонстрували землякам 8 листопада 2019 року – на свято Дмитрія, за старим церковним календарем, біля пам’ятника Дмитрові Вітовському в селищі. А назву колективу принесла патріотична пісня на слова учасника гурту, вихідця з Отинійщини й нинішнього заступника керівника станиці Володимира Савчука, в якій є й такі слова: «Ми бандерівські соколи – нам домівка гори-доли, хто на край наш зазіхає, того смерть завжди чекає…».
Спогадами про свята й будні «Бандерівських соколів» поділилися з журналістом «Галичини» голова Брошнів-Осадської станиці Братства ОУН-УПА, скрипаль гурту Ігор Тринчук, художній керівник, акордеоніст колективу Олександр Левицький та ветеран співочого братства Степан Тимків.
У колективі – 12 учасників: окрім згаданих І. Тринчука, О. Левицького, В. Савчука, також Богдан Плекан, Микола Стельмах, Григорій Логуш, Петро Жекало, Ігор Олексин, Ігор Перегінець, Володимир Іванишин, Василь Бурак, Ігор Зорій та Ярослав Вінтоняк. Більшість із цих чоловіків переважно старшого віку і співають у місцевих церковних хорах – УГКЦ та ПЦУ.
– Незабаром буде два роки, як мене обрали головою Брошнів-Осадської станиці Братства ОУН-УПА, – розповідає Ігор ТРИНЧУК. – Дякую попереднім керівникам, які очолювали нашу станицю, – світлої пам’яті Богданові Кулику та Григорієві Мостиському. Вони були першими серед членів товариства, хто активно підтримував і популяризував національні повстанські пісні. Як музикант я серцем і душею живу «Бандерівськими соколами». А також дякую Богові, що разом з братчиками маю можливість відвідувати всі пам’ятні місця національної звитяги не тільки нашого Прикарпаття, а й інших регіонів України та вшановувати подвиги українських героїв патріотичними піснями. Вони боролися за волю України, і ми хочемо продовжувати їхню справу передусім вшануванням доброї пам’яті про них.
Було б добре, якби такі станиці Братства ОУН-УПА, як у Брошневі-Осаді, діяли на всіх теренах України. Дуже тішуся, що в нашому колективі є обдаровані люди, з якими приємно працювати і які мають чудові голоси, а найголовніше – велике бажання співати, нести українські патріотичні пісні до людей і єднатися довкола національних традицій. У своїй роботі маємо величезну підтримку й повагу не лише жителів громади, а й місцевої влади. Скажімо, жодна наша поїздка місцями героїчної української слави не відбулася й не обходиться без погодження з головою селищної громади Тарасом Манориком, який завжди забезпечує нас транспортом. Він ніколи нам ні в чому не відмовив, якщо я чи мій заступник зверталися до нього з тими чи іншими проханнями, з пропозиціями підтримати наші творчі задуми й посприяти в їх здійсненні. А з вересня цього року з ініціативи голови селищної ради в Народному домі Брошнева-Осади офіційно запроваджено посаду з відповідною оплатою художнього керівника гурту «Бандерівські соколи». Ми дякуємо Тарасові Степановичу за його сприяння нашій діяльності.
– Чи легко нині популяризувати традиції борців за волю України? Адже, мабуть, не так просто дивувати й надихати виконанням пісень часів національно-визвольної боротьби ОУН-УПА наших сучасників – тих, хто щодня відчуває гіркий подих сьогоднішньої війни.
– Питання від глядачів і слухачів про наш вік і, відповідно, доречність повстанських одностроїв, у яких ми виступаємо на сцені, зрідка виникають. Так, серед нас нема жодного учасника подій з героїчного українського минулого – час немилосердний, і він переважно позабирав очевидців тих днів. Тож ми своїми виступами просто продовжуємо працю наших попередників, які патріотичними піснями творили живу пам’ять про національно-визвольні змагання на теренах Західної України. А також своїми виступами примножуємо українську патріотичну пісенну скарбницю.
Крім цього, від початку війни з російськими загарбниками наше братство провадить і потужну волонтерську діяльність та активно допомагає ЗСУ. Ми добре знаємо про першочергові потреби наших воїнів на передовій, адже з перших днів на фронті воює брошнівчанин і громадський рушій Василь Гладенький, тож запити його побратимів були і є найкращими нашими волонтерськими орієнтирами. Приємно, що наше братство розширюється – приходять люди національно свідомі й освічені. А об’єднує нас передовсім українська національна ідея і любов до нашої патріотичної пісні…
До речі, громада Брошнева-Осади знає також музичні виступи І. Тринчука та О. Левицького у складі інструментального дуету «Домінант» під час різних святкових урочистостей і відзначення пам’ятних дат.
– Як Ви прийшли до «Бандерівських соколів», – запитую Олександра Левицького. – Що для Вас найвагоміше у художньому керівництві вокально-хоровим колективом?
– Свого часу тодішній голова Брошнів-Осадської станиці Братства ОУН-УПА Григорій Мостиський попросив, щоб я на акордеоні підіграв станичному співочому гуртові під час вшанування у Брошневі-Осаді пам’яті Дмитра Вітовського. Я погодився, адже мав вільний час і вже тоді добре знав усіх учасників Братства станиці. Відбулися репетиції, одна, друга, – і так усе закрутилося. Через якийсь час ми почали вже виступати визначними місцями українського національно-визвольного руху не тільки Прикарпаття, а й інших регіонів України, і щоразу вдосконалювали свій хоровий спів.
Хоч учасники нашого колективу здебільшого вже немолоді, та вони мають велике бажання співати українські патріотичні пісні і підтримувати національні пісенні традиції. І це дуже важливо. Бо на тому тримається наш національний дух. Є у нашому репертуарі не лише повстанські пісні чи вокальні твори січових стрільців, а й духовні композиції, зокрема колядки.
Колектив потребує постійної праці, щоб вигранювати свій спів і робити його достойним. З ним приємно працювати. Робота художнього керівника вокально-хорового гурту для мене і ремесло музиканта, і життєве захоплення водночас…
А один з перших членів Брошнів-Осадської станиці Братства ОУН-УПА й вокально-хорового гурту Степан Тимків дуже жалкує, що через поважні причини не завжди мав змогу брати участь у виступах своїх побратимів. Чоловік з радістю і гідністю згадує деякі моменти з народження й діяльності «Бандерівських соколів».
– Я вже був учасником гурту, коли очільником Брошнів-Осадської станиці Братства ОУН-УПА став Г. Мостиський, який обійняв цю посаду після відходу у вічність Б. Кулика, – розповів він. – Сьогодні «Бандерівські соколи» є сильними й згуртованими. Поява такого вокально-хорового колективу, на мій погляд, треба вважати не просто подією, а звісткою від Бога і дякувати Йому за такий дар…
Під час повернення на щиті героїв України додому «Бандерівські соколи» виконують свій громадянський обов’язок – не лише у повстанських одностроях і чорно-червоних українських вишиванках зустрічають траурні кортежі, а й постійно біля храму Святого Вознесіння Господнього УГКЦ провадять у Брошнів-Осадській громаді благодійні збори для потреб українських захисників на фронті, організовують охочих для волонтерської праці. Виступи «Бандерівських соколів», хоч і з присмаком людського болю, дуже потрібні для українців. Бо це не концерти у традиційному значенні, а співані чоловічі молитви й водночас гідна прослава сучасного героїчного чину ЗСУ.