13 жовтня, в день народження Михайла Вишиванюка, голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації в 1997–2005 та 2010–2013 роках, напередодні Покрови Пресвятої Богородиці, в Коломиї біля Музею писанкового розпису постав пам’ятний знак як данина шани великому будівничому Прикарпатського краю.
Автор коломийський художник-скульптор Роман Захарчук, на мою думку, чуттєво відтворив сутність харизматичного керівника Прикарпаття, котрий прагнув зробити його писанковим. І робив!.. І то не лише єдина в світі найбільша будова у формі розписаного яйця, споруджена за його ініціативи і підтримки проєкту генеральної директорки Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Йосафата Кобринського Ярослави Ткачук. Оновлення зі збереженням історичної автентичності Гуцульщини, Бойківщини, Покуття – це та мрія, яку плекав він і здійснював. У час надскладних політичних ребристостей... Отих гострих кутів куба для спроби складати їх у пазл. У господарський пазл, щоб процвітало Прикарпаття!
Митець поставив непросте завдання. Куб на кубі... Треба було знайти точки дотику, щоб не похитнулася художня конструкція, не впала ниць, щоб стояла проти вітрів з усіх-усюд... Таким і був Михайло Вишиванюк! Він шукав точки дотику на політичних вигинах того часу задля єдиної мети: Прикарпаття має розвиватися всупереч усім суспільним незгодам, усім партійним хворобливим звеличенням! Куб на кубі... Без балансування площин він розсиплеться як картковий будинок! І це чудово розумів той, для кого куб із характерним рельєфним профілем постав як розгорнутий хрест, його життєвою дорогою до храму в Ім’я Господнє.
Погожий день сприяв святості. І не лише священичій з окропленою водою поминання та Божим Словом і вічною пам’яттю. Коломийський міський голова Богдан Станіславський і депутат чотирьох скликань обласної ради заслужений працівник сільського господарства України Михайло Негрич як ініціатори вшанування пам’яті Михайла Вишиванюка явили з-під білого полотнища громаді та гостям міста образ людини, слава про добрі справи якої надовго вкарбується в історію Прикарпаття й незалежний поступ України.
Цього дня сказати добре слово про вмілого господарника і людину високих християнських чеснот, як слушно наголосила ведуча урочистого вшанування пам’яті М. Вишиванюка Наталія Тарновецька, міг кожен. Тому й витав дух зичливості у високості неба, та особлива енергетика, що наповнювала душу й серце Михайла Васильовича. Небагатослівність сина Василя, почесного консула України в Угорщині, лише підтвердила батькову науку про благодійність без зайвої патетики. Він освоїв її, і родинна жертовність стала внутрішньою потребою творити добро.
Михайло Вишиванюк не любив, коли навіть за протоколом називали його титули й нагороди. Так, він кандидат економічних наук, професор, заслужений економіст України, повний кавалер трьох орденів «За заслуги», два рази був лавреатом Державної премії України в галузі архітектури... Але вважав, що найголовніше – бути людиною. Жодні заслужені визнання не замінять любові від людей. Навіть тоді, коли вони не завжди бувають вдячними. Усе одно треба для них працювати. Молитися й працювати.
Ця теза звучала закликом у виступах священників – архієрея Православної Церкви України, єпископа Коломийського і Косівського Юліана Гатали, правлячого архієрея Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви Василя Івасюка, владики Павла Мисака, настоятеля Спасо-Преображенського Угорницького монастиря та інших служителів церкви.
Для Зіновія Митника як голови обласної ради 1998–2002 рр. співпраця з керівником державної вертикалі влади Михайлом Вишиванюком множила славу Прикарпаття, стирала стереотипи радянщини. Нині заслужений лікар України, доктор медичних наук, він з вдячністю згадує роки ратної праці для Івано-Франківщини на переломі її політичних орієнтирів.
П’ять років уже немає з нами Михайла Вишиванюка. Раптова смерть сколихнула серце Богдана Томенчука, освітянина й поета, котрий працював у команді чільника області. Кожен поетичний рядок – вибух щирих емоцій від непоправної втрати, крик душі про велич постаті, отого святого й грішного чоловіка зі світлою тінню, людини-зорі, що творила себе й інших.
Гостре багатокуття у політичному безладді, що припало на пору керівництва областю Михайлом Вишиванюком, відчувала й згадана Ярослава Ткачук. Власне він був опертям, тим духовним поводирем, для котрого справи важили над словами. Не вмів і не хотів напоказ любити історію краю, хоча знав її добре, і не лише з книг. Іще малим збирав жолуді під дубами і пам’ятав про повстанські криївки, про розкидані могили в лісах... Михайлові Вишиванюку боліла кожна людська доля. Горе людини було його горем, біль людини був його болем...
Тужливість виповнювала 69-й день народження Михайла Васильовича... Ще жити би і жити... Камерний оркестр викладачів музичної школи №1 ім. А. Кос-Анатольського під орудою Анжели Микитюк мелодією Героя України Мирослава Скорика посилював її в серцях тих, хто знав його і шанував, хто тихо промовляв спільну молитву за світлу пам’ять.
