У Всесвітній день письменників до «Літературної світлиці» «Галичини» ми запросили письменницю, членкиню НСПУ Іванну СТЕФ’ЮК (у науці – Олещук) – наукову співробітницю Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, кандидатку філологічних наук, докторку філософії у галузі філології, чільницю кабінету традиційної культури і нематеріальної культурної спадщини Науково-методичного центру при управлінні культури Чернівецької ОДА, яка означила названий музей осердям і оберегом письменства Снятинщини.

З творчої і наукової метрики.

Іванна СТЕФ’ЮК – авторка збірки новел «За руку з гостем», роману «На хітанці», книги-діалогу «І. Стеф’юк. Раптівка /А.Сенчило. Обратная сторона земли», книжки поезій «Рибниця». Лауреатка літературних премій ім. Марка Черемшини та Пауля Целана. Володарка гранта Президента України в галузі літератури 2017 року. Іванна Олещук – авторка-упорядниця (разом з Русланою і Петром Кірєєвими) книжки «Марко Черемшина в спогадах, документах і матеріалах», співавторка науково-дослідницької книжки «Гуцульський ліжник: дискурс через віки» (І. Олещук та М. Шкрібляк), авторка монографії «Люди і світ у слові Марка Черемшини».

Попри те, що І. Стеф’юк – уродженка села Кобаків на Косівщині, вона вважає, що в якомусь сенсі зростала саме у Снятині. Адже ще восьмикласницею щотижня й у вихідні, випросившись у матері, із села навідувалася по краєзнавчі й етнографічні консультації до «тьоті Русі» – на той час директорки музею Марка Черемшини світлої пам’яті Руслани Кірєєвої. Нині установу, до речі, очолює Петро Кірєєв – її син.

Саме від Руслани Петрівни майбутня письменниця і науковець запам’ятала на все життя, що діалект – то престижно, що то не хатня чи відстала мова.

Р. Кірєєва стала, сказати б, «духовною матір’ю» Іванни. А науковим керівником її магістерської роботи як випускниці Чернівецького університету, відтак – кандидатської, а нині – і докторської, був і є професор і письменник Богдан Мельничук із села Олешків на Снятинщині. А до Снятина І. Стеф’юк, образно кажучи, привів Марко Черемшина, її великий земляк-односелець і український письменник. Йому присвячено кандидатське дослідження Іванни Іванівни, про нього йдеться і в її докторській дисертації. До речі, саме у снятинському помешканні Марка Черемшини (Наталії та Івана Семанюків), якому вже майже два століття, на центральній вулиці міста нині й розміщений літературно-меморіальний музей.

– Іванно Іванівно, у чому особливість літературно-меморіального музею Марка Черемшини?

– Якось Юрій Андрухович, характеризуючи особливості таких музеїв, сказав, що літературно-меморіальний музей – це макет того, як мали би виглядати умови життя письменника, тобто те, що його надихало до творчості, що було потрібним і виражало свідомість письменника. Коли Марко Черемшина мешкав у цьому приміщенні в Снятині, то, зі спогадів його дружини Наталії, він дуже банував за рідними горами, йому дуже був важливий той надих. Письменник любив вставати спозаранку, відчиняти нарозтвір вікна і вносити до хати оберемки хвої, щоб наситити все запахом живиці. Тож і ми намагаємося у музеї його пам’яті відтворювати те саме – класти на підлозі хвойні букети, провітрювати зали тощо. Стараємося творити атмосферу Гуцулії. Навіть наші вірні подруги смереки під вікнами музею – давні, саджені ще за життя Марка Черемшини. А черемху і тис карпатський ми вже висадили самотужки.

До речі, практикуємо один із варіантів екскурсії – на діалекті порубіжної зони села Кобаків, рідного для Марка Черемшини. А ще відтворили одну із традицій, яку свого часу запровадила Наталія Семанюк – «галицькі салони», наповнивши на свято Покрови світлиці музею музикою того часу – Анатолія Кос-Анатольського, Михайла Гайворонського та інших композиторів, мелодіями січових стрільців, які подобалися подружжю. Музей заполонили звуки вальсу, а ще ми були переконані, що родині Семанюків дуже би сподобалося виконання пісень харківського барда Люцини Хворост. Для відвідувачів музею ми розробили гру-відгадування історії світлин, запропонувавши краєзнавчі пазли. З директором телекомпанії «Снятин» Сергієм Гуленком ми реалізували проєкти «Наш Черемшина» – начитування новел письменника на діалекті, та документальну програму «Сторінками життя» – розкриття цікавих фактів чи таємниць біографії Марка Черемшини і т. ін.

– Недавно при музеї Ви відродили літстудійні традиції, започатковані ще за життя Марка Черемшини.

– Так, ще у 50-х роках минулого століття дружина письменника провадила у своєму помешканні «Літературні четверги». Це були студії для дорослих. Наталія Семанюк дуже добре грала на роялі, а у своєму задумі чудово поєднувала музику, літературу і медицину. Запрошувала провідних докторів Снятинщини поговорити про здоров’я, як аматорів, так і провідних письменників – про літературу, а також талановитих музикантів і композиторів. Письменники не лише вправлялися в літературній майстерності, а й читали твори інших слов’янських авторів в оригіналі. А ще дружина письменника вела курси вишивальниць і приватні студії правильної української мови для дорослих.

У ті часи літстудійні зібрання були дуже організовані. Тож торік ми разом із колегами з районної «Просвіти», яку очолює письменник Іван Оробець, спробували відтворити роботу літстудії у районному форматі. Вже навіть відбулося кілька засідань. За задумом це має бути літературна робітня – праця зі словом – для молоді шкільного віку, майбутньої інтелігенції Снятинщини. А також маємо проєкт «Покутська лабораторія» для дорослих шанувальників слова, який є органічним продовженням літературного процесу на Покутті. Його специфіка – відсутність вікових шаблонів у письменницькій творчості авторів. На мою думку, саме така, наприклад, поезія, коли читач не може за текстами визначити вік авторів, і є справжньою. Серед таких творів – верлібри лауреата премії імені В. Стефаника письменника і графіка й колоритної постаті в історії Снятина Дмитра Лазаренка. А патріотична лірика серед сучасних авторів найяскравіше представлена у згаданого І. Оробця. Молоді поетки Дарія Чорней, Марія Стрипчук-Палійчук пробують себе у духовній і філософській ліриці.

У нас є традиція створювати імпровізовані поетичні присвяти і репортажі у часі літературних зібрань. Особливо у цьому жанрі вправно і талановито себе проявляє Іван Грекуляк – один із найкращих редакторів на Снятинщині. А науковий співробітник музею – краєзнавець і поет Василь Харитон, як на мене, вирізняється цікавою пейзажною лірикою.

Та найбільше мені подобається розмаїтість літературного процесу на Снятинщині. Довший час діяла районна літературна студія «Калинове гроно» на чолі з Мирославом Попадюком – почесним головою «Просвіти». Ця спільнота виховала багато людей, які відтак пов’язали своє життя з мистецтвом слова. Тому торік ми разом із представниками школи «Літературного грона» та активними відвідувачами музею започаткували проєкт «Покутські карби» – свого роду лабораторію книг, яка є літературознавчою роботою нашого музею. У цьому контексті вже є добрі надбання. Зокрема поетичні книжки «Мир-зілля» та «Грань» уродженця села Джурова члена НСПУ Степана Григорчука. Також наш покутський автор Микола Калачик видав історичну поему «Попадя Маруся і опришок Марусяк», яку ми редагували і до якої готували передмову разом з Іваном Грекуляком.

На щастя, наш музей має проєкти, які охоплюють всі вікові палітри авторів. Один із таких напрямів, які свого часу започаткувала Руслана Кірєєва, – робота з народними майстрами і з молоддю. Її колишні учні – найактивніші учасники наших проєктів. Наприклад, одна із її вихованок – Ольга Слободян нині головна редакторка журналу «Снятин» і газети «Снятинська вежа», а також одна з найкращих краєзнавиць. Завдяки спільній праці за час карантину побачили світ понад 40 публікацій про родину Семанюків. Інша учениця Р. Кірєєвої – уродженка села Задубрівців, талановита майстриня гобеленів і художниця Оксана Матійчук-Когут. Вона у Центрі дитячої і юнацької творчості ще навчає дітей майстерності творити ляльку-мотанку. Разом з нею торік ми створили у музеї дитячу етнографічну студію «Ключики характеру», де на фактах з біографії Марка Черемшини відгадували особливості його характеру і т. ін. Уродженець Снятинщини бандурист Віктор Пашник (Шкрум) у співпраці з громадською організацією «Платформа покутської культури», створеною при музеї, яку очолює Мирослав Онищук, – а ми з П. Кірєєвим входимо до її правління – торік організували унікальний концерт…

Усього й не перелічити. Маємо добру співпрацю з обласним осередком НСПУ, а літературознавець Євген Баран був упродовж багатьох років постійним гостем у нашому музеї і добрим порадником. Зокрема, і в реалізації проєкту повного видання творів Марка Черемшини, яке ми от-от очікуємо з друку і в якому є чимало нових документів та знахідок. Я дуже рада, що належу до літературного Прикарпаття. У мені тече не лише гуцульська кров, оскільки народилася у Кобаках, а й буковинська, бо батько – з Буковини, і мама мене у Чернівцях виносила до народження. Та в літературі я гуцулка, і нема на те ради.

– У той час, коли деякі відомі українські письменники взагалі не є членами НСПУ, а інші покидають її ряди чи вважають літературні згромадження перешкодою для творчості, Ви, навпаки, відроджуєте літстудію у Снятині і щиро радієте зі свого членства в НСПУ...

– Якщо чекати для створення літературної спільноти якоїсь нагоди чи сприяння держави, то у межах свого віку можна і не дочекатися, а можна просто працювати. Я вихованка і учениця літстудії професора Б. Мельничука у Чернівецькому університеті, що, як і десятиліття тому, діє й тепер. Таке літературне згромадження можна назвати не лише творчою робітнею, а й без перебільшення – літературною школою пана Богдана. Слово для мене загалом – це потужна енергія, яка може як надихнути людину та дати їй крила, так і знищити й змішати із землею.

Моя мати Руслана Кірєєва очолювала музей Марка Черемшини з 1978 по 2019 р., тож наше з братом дитинство минуло серед експонатів у світлицях великого письменника. Мама працювала з фанатизмом і залишила потужний рукописний фонд про життя і творчість Марка Черемшини, а також із краєзнавства і етнографії. Для мене літературно-меморіальний музей Марка Черемшини у Снятині – це насамперед його неповторність-унікальність. Обійстя Семанюків було осердям культурного життя не лише Покуття. Сюди приїжджали Василь Стефаник, Ольга Кобилянська й інші відомі представники українства. У цьому будинку Марко Черемшина написав свої найкращі твори. І сьогодні наш літературно-меморіальний музей є осердям літературного життя Снятинщини. (Петро КІРЄЄВ, директор Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини.)