В ексклюзивному інтерв’ю для газети «Галичина» провідний український політолог – професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва – Олексій Гарань аналізує резонансне рішення Президента підписати закон, який підпорядковує НАБУ і САП Генеральному прокурору. Політолог переконаний: цей крок може загальмувати євроінтеграцію України, послабити довіру міжнародних партнерів і свідчить про небезпечну тенденцію згортання незалежності демократичних інституцій. Водночас експерт наголошує: боротьба за свободу, незалежність, демократію й верховенство права має продовжуватися, незалежно від персоналій у владі.

– Пане Олексію, Президент підписав закон, який, на думку значної частини політиків та експертів, фактично знищує незалежність НАБУ і САП. Який політичний сигнал це посилає як усередині країни, так і міжнародним партнерам?

– Безумовно, що це недобрий політичний сигнал усередині країни. І ми бачили вчора, як українці відреагували на підписання цього закону протестами в різних містах України. Це також поганий сигнал для наших міжнародних партнерів, оскільки означає відхід від того, що нам треба зробити для вступу до Європейського Союзу і загалом для дотримання європейських цінностей.

– Чи можна цей крок вважати початком згортання антикорупційних реформ в Україні? Чому він стався саме зараз?

– У нас проблеми з боротьбою проти корупції були завжди. Після Євромайдану створили кілька структур. Тобто НАБУ, САП, Вищий антикорупційний суд. І їхнє створення було теж дуже важким процесом, але, зрештою, це зробили.

Ми не можемо сказати, що на них не намагалися тиснути. На них намагалися тиснути з боку влади. І ми теж були не задоволені роботою цих структур. Вона була недостатньо ефективною, дуже повільною. Все ж це не означає, що треба просто взяти і ліквідувати незалежність двох важливих антикорупційних структур, тобто НАБУ і САП.

Чому це сталося саме тепер? Те, що відбулось, у принципі лише підтверджує тенденцію, яка дуже чітко виявлялася протягом буквально останніх місяців. Це справді спроби монополізації влади, спроби тиску на незалежні структури, на журналістів, на антикорупціонерів. Це скандали навколо прихильників Президента і навколо уряду.

Думаю, що окремі справи, які розслідували, ведуть нагору. Згадаймо, справу проти віце-прем’єра Чернишова і заставу за нього у 120 млн гривень (а це 3 млн доларів!). Про монополізацію влади Офісом Президента і Єрмаком, про їхній повний контроль над урядом не говорить лише лінивий.

І Зеленський відреагував. Вирішив поставити ці структури під контроль Генпрокурора. А оскільки кандидатуру Генпрокурора вносить у Раду Президент, то, очевидно, хто це все буде контролювати.

Так, Руслан Кравченко, новий Генеральний прокурор, каже, що він незалежний, що діятиме незалежно, однаково щодо всіх. Проте в діях попередніх генпрокурорів, яких призначав той же самий Зеленський, цього не було помічено.

– Як Ви оцінюєте наслідки цього рішення для подальших переговорів щодо вступу України в ЄС? Чи може воно стати гальмом на євроінтеграційному шляху?

– Так, безумовно, це може гальмувати рух на євроінтеграційному шляху. І ми ж розуміємо, що в Європі є і противники вступу України до ЄС. Вони це дуже вдало використають. І Росія буде про це кричати. Тому це поганий сигнал, безумовно, і для Європи.

– Як це вплине на відносини України з ключовими західними партнерами – США, Євросоюзом, міжнародними фінансовими інституціями?

– Якщо Ви говорите про наші стосунки з ключовими західними партнерами, думаю, всі в Україні, навіть ті, хто критикує зараз дії Зеленського, єдині в тому, що військову допомогу Україні треба продовжувати. Санкції проти Росії треба продовжувати. Бо ми боремося за нашу свободу та незалежність. І це конче потрібно незалежно від того, хто при владі. І ми боремося не за Зеленського, Порошенка, Єрмака... Тобто ми це маємо доносити. Ми зараз тут, всередині країни, розуміємо, що потрібний буде тиск на нашу владу. Щоб вона припинила відкат назад. Тобто тут тиск потрібен. Але не ціною допомоги Україні в війні.

– Чи відчуває влада безкарність через війну, яка, мовляв, виправдовує навіть найбільш одіозні політичні рішення?

– Так, безумовно, влада цим користується. І вона користувалася тим, що багато експертів стримувалися щодо її критики, тому що ми розуміли: це може шкодити єднанню країни. Але сьогодні ця критика просто потрібна, бо це єдине, що може зупинити від реваншу таких, як Янукович… Чи ми можемо сказати, що зараз у нас уже режим Януковича? Звісно, ні. Ми виходимо на протести, є чимало вільних медіа, ми можемо вільно дискутувати, вільно критикувати владу. Тому це не режим Януковича, а тим більше це не Росія.

Проте є небезпечні тенденції. Вони зараз дуже-дуже очевидні.

– Як це вплине на довіру до Президента Зеленського?

– Я думаю, що довіра буде знижуватися. Наскільки? Це важко сказати, тому що Зеленський і його команда теж працюють над тим, щоб представити свої кроки у вигідному світлі. Останні опитування показували, що баланс довіри-недовіри до Президента становив +30-35 відсотків за різними даними. Це дуже високий показник. Тобто Зеленський залишався за популярністю політиком «номер один» в Україні.

Я думаю, те, що відбувається зараз, буде погіршувати довіру до нього. На скільки? Важко прогнозувати.

– На Вашу думку, чи є ще шанс повернути антикорупційну архітектуру до незалежного функціонування? І що для цього потрібно?

– Шанс є завжди. Як це зробити? У Зеленського був прекрасний шанс: просто не підписати закон, а показати, що він стоїть на сторожі свободи й демократії. Він цього не зробив, а навпаки піймався на гачок, який хтось йому підкинув.

Як це зараз зробити? Треба радитися з юристами, треба змінювати курс, треба обмежувати повноваження Єрмака, обмежувати повноваження Офісу Президента. Я думаю, що на це Зеленський не готовий.

Тепер, щоби скасувати в законі ці правки, треба знову проходити через парламент. А для цього потрібна політична воля Зеленського. Чи буде вона? Я ставлю великий знак питання.