Невдовзі мине рік, як почала діяти (з 1 травня 2020-го) громадська спілка «Конгрес українських громад «Заради майбутнього», мета якої – створення широкої суспільної платформи, здатної до формування консолідованої позиції суспільства, представлення цієї позиції центральним органам державної влади та організація її практичного втілення. Конгрес представляє інтереси понад 5,5 млн українських громадян. До його складу планують долучати інші громадські об’єднання, створюватимуть його регіональні представництва.

Виконавчим директором цієї організації республіканського рівня став Олександр ВУЙЦІК із Косова. Він вважає, що Конгрес українських громад (КУГ) підхопив і розвинув ідею Косівського комітету громад, який створили у районі в 2015 році, до якого входили голови місцевих рад і громадські активісти. Багатьох тоді непокоїв жахливий стан доріг. І саме косівчани запропонували механізм вирішення цієї проблеми на державному рівні. Йшлося про перерозподіл податку на паливно-мастильні матеріали на користь територіальних громад.

– Тоді це був унікальний вид самоорганізації, бо ми не просили в держави грошей, а зробили економічний розрахунок, запропонували обґрунтовану законодавчу ініціативу, скерували її до уряду і вимагали провести аудит того виду податку, – розповідає О. Вуйцік. – Ми просили діалогу зі столицею. Але влада сприйняла наші дії не як законодавчу ініціативу, а як силовий тиск на неї (13 травня 2015 року, не дочекавшись діалогу, активісти на дві години перекрили рух на всіх дорогах району. – А.М.). На ремонт автотраси Р-24 тоді виділили кошти, хоча ми вимагали змінити правила розподілу цього акцизу. Однак той випадок показав, що громади можуть бути учасниками політичного процесу.

Тим часом в Україні є очевидний конфлікт між інтересами держави й народу. Економіку ми розвалили, вона деградує. Сорок відсотків ВВП становить продукція сільського господарства. Ми перетворилися з індустріальної на аграрну країну, позбавляємо себе перспективи, бо у світі немає жодного позитивного прикладу потужної економіки аграрного типу.

Непокоять демографічні процеси, популяція українців скорочується катастрофічними темпами. Населення звідси втікає. Українці не відчувають цю державу своєю, бо вона не захищає їхніх інтересів.

А все через те, що за 30 років незалежності ми так і не зрозуміли, яку саме Україну хочемо побудувати, у нас і досі немає державної стратегії. Як правило, її створює еліта. Але національної еліти в Україні теж немає, бо впродовж багатьох століть колоніальні режими її послідовно винищували. У нас є окремі люди, які займають виразну патріотичну позицію. Вони не об’єднанні між собою і не мають впливу на реальні державотворчі процеси.

Політичне життя в Україні протікає у двох парадигмах. Перша – традиційна. Ми беремо участь у виборах, обираємо владу (фактично – менеджерів) і довіряємо їй на певний період керівництво усіма процесами в державі. Це інститут делегованої демократії, котрий теж деградує. З кожною каденцією якість депутатів знижується. Доходить до абсурду, коли люди, котрі не є фаховими управлінцями, фінансистами, не знають основ права та економіки, визначають долю держави, ухвалюють закони.

Друга парадигма – це протести, акції непокори в суспільстві й інші опозиційні дії, що розділяють українську спільноту на різні табори. Проте, за великим рахунком, будь-яка політична діяльність розколює суспільство. Саме слово «партія» походить від французького partie – частка і латинського partīre – ділити. Тим часом КУГ запропонував третю парадигму – пряму демократію. Для її впровадження, звісно, необхідні традиції й інструменти, яких у нас наразі немає.

Коли наш Президент говорить про державу в смартфоні, про те, що народ вирішуватиме важливі питання натисканням кнопок на телефоні, то я, активний прихильник прямої демократії, кажу: «Зачекайте. Не можна малій дитині давати гострий ніж, бо вона поранить себе. Так само народові, котрий не розуміє, що відбувається, не можна давати безпосередній доступ до прийняття важливих державних рішень».

Сучасне мислення – кліпове. Наш мозок не звик сприймати такої кількості інформації, яку отримує щодня. Людина читає заголовки, далі – хіба кілька речень. Вона хоче подивиться якесь коротеньке відео, щоб зрозуміти, що відбувається, але ніколи не буде глибоко вникати у щось. Це стосується більшості громадян. Така захисна реакція нашого мозку. Але світ ускладнюється, а на складні запитання немає простих відповідей. Україна нині стоїть на порозі появи диктатури, бо люди хочуть сильної руки, а це не що інше, як той самий пошук простих відповідей на складні питання: «Навіщо мені напружуватися? Легше знайти когось, кому я довіряю. Хай він це робить».

Нам постійно наводять у приклад швейцарську модель референдумів. Але в цій країні до них готуються приблизно рік. Протягом того періоду швейцарці дискутують у своїх групах, чатах, громадах, виробляють власну позицію. І лише після цього питання виносять на референдум. У нас такого не буде, бо в Україні немає 600-літньої традиції прямої демократії, яка є у Швейцарії.

Українців потрібно цього навчити. Нам кажуть: нумо займатися просвітницькою діяльністю. Так, це корисно, це класно, але надто повільно та неефективно як на XXI ст. Однак із будь-якої ситуації можна знайти вихід. Якщо людина хоче прочитати книжку, вона йде в книгарню або бібліотеку. Якщо громадянин хоче брати участь в управлінні державними справами, то треба йому дати інструмент, який допоможе це зробити.

Для цього і був створений КУГ. Хочемо дати змогу українцям долучитися до процесу прямої демократії. Передусім потрібно вивести патріотичні спільноти з політичного маргінесу. Це треба робити негайно, бо економіко-політичною формою існування України стала олігархія. Можновладці купують політичні партії, через них формують парламент і ухвалюють закони, котрі їм вигідні. Отже, маємо сьогодні олігархів, підконтрольні їм політичні партії і упосліджені територіальні громади, котрі ніякої суб’єктності не проявляють. Маємо розділений, розпорошений народ, котрий теж не є суб’єктом ні політичного, ні економічного життя в державі.

Член нашого конгресу, системний аналітик Наталя Глоба, а також доцент Львівського національного університету Ігор Гурняк аналізували ситуацію і дійшли висновку, що Україна перебуває у так званій рівновазі Неша, з котрої неможливо вийти. (Як пояснює «Вікіпедія», «Фахівці з теорії ігор використовують умову рівноваги Неша для аналізу стратегічної взаємодії кількох гравців. Це допомагає передбачити, що відбудеться у випадку, коли кілька людей або кілька установ приймають рішення одночасно, а результат залежить не тільки від власного рішення, але і від рішень інших. Ідея Джона Неша полягає у тому, що не можна передбачити результати вибору декількох учасників гри, аналізуючи ці рішення ізольовано одне від іншого. Натомість потрібно запитувати, що робитиме кожен гравець, і враховувати ймовірні рішення інших учасників» – А. М.).

Це означає, що ми пристосувалися до такого стану справ, ходимо по колу, не хочемо змінювати себе, але хочемо, щоб інші змінилися. Цей стан деградації, тління, ниття і розпачу може тривати ще дуже довго. Ми так уже 30 років прожили, і ще стільки ж можемо. Та якщо хочемо щось змінити, мусимо задіяти нового гравця, котрий за своїм масштабом здатен вивести українську систему з рівноваги. Це зміг зробити Євромайдан. Але й тоді не було сформовано українського елітарного середовища, не виникло стратегічної концепції, що маємо робити далі. Українці просто хотіли вигнати Януковича.

Тим часом потрібно створити конструктивний, а не деструктивний суб’єкт, який виведе систему безнадії з рівноваги.

КУГ – не політична організація, ми не підтримуємо жодної партії. У своїй діяльності конгрес уникає риторики конфронтації і протистояння. Ми не критикуємо дій президента й уряду – хай це робить опозиція. Структура, котру вибудовує конгрес, передбачає примус влади до дії шляхом консенсусу, спільних зусиль. Мріємо на базі конгресу утворити потужну громадянську платформу, щось схоже на Народний рух кінця 1980-х – початку 1990 рр.

У складі конгресу засновано експертну палату, до якої входять авторитетні вітчизняні науковці. Вони беруть участь в обговоренні багатьох актуальних проблем. Наприклад, торік, у грудні, конгрес провів круглий стіл стосовно трудових відносин. Ми розглядали їх не з політичної, а з наукової точки зору. Медичну експертну спільноту представив голова правління Всеукраїнського лікарського товариства Костянтин Надутий. Демографічні аспекти проблеми – Елла Лібанова, науковиця у соціоекономіки, демографії та економіки праці, академік Національної академії наук України. Колишній прем’єр-міністр Юрій Єхануров допоміг розглянути це питання з точки зору державного управління. Економічний бік трудових відносин досліджувала Галина Филюк – професорка, завідувачка кафедри економіки підприємства Київського національного університету. Конгрес підготував з цього питання рекомендації для уряду, звернувся до громад…

Українці мають зрозуміти, що лібералізація трудових відносин, про яку нині говорить влада, – це прямо протилежний тренд до того, що відбувається у світі. В Європі збільшується вага соціалізації держав. Трудові гарантії повинні зростати, бо світ змінюється, особливо в умовах коронавірусної пандемії. Коли люди переходять на дистанційну роботу, їхні права взагалі немає кому захищати. А наш уряд пропонує всі проблеми вирішувати за допомогою трудових договорів. В договірних стосунках суб’єкти мають бути зіставними. Не може один працівник мати таку саму вагу, як корпорація, котра його наймає. Бо в корпорації є всі важелі юридичного і фінансового впливу, саме вона диктуватиме умови. Якщо не буде профспілок і держава перестане наглядати за цим процесом, тоді повернемося до так званого дикого капіталізму – надмірної експлуатації праці. А оскільки в нас кордони відкриті, це тільки пришвидшить процес трудової міграції з України. Держава залишиться наодинці з пенсіонерами.

– Пане Олександре, Конгрес українських громад можна порівняти з архітектором, який креслить споруду на ватмані. Хто її будуватиме?

– Якраз виконавчі механізми в Україні є, хоч вони і погано працюють. У нас бракує не будівничих, а немає політичної волі – твердого й послідовного наміру виконати задумане. Тому треба, щоб не тільки влада, а й народ захотів втілювати прогресивні реформи.

Наш конгрес формує палату громад, яка обговорюватиме й ухвалюватиме важливі рішення. Ми вже зробили таку спробу, коли створили об’єднаний штаб захисту української землі. Минулої зими був конфлікт довкола питання щодо впровадження так званого ринку продуктивних земель в Україні. За п’ять тижнів ми зібрали 600 рішень органів місцевого самоврядування, котрі підтримали звернення до Верховної Ради. У його першому пункті була вимога відкликати той законопроєкт, а в другому йшлося про необхідність утворення національної програми реформування земельних відносин.

Тобто ми не войовничо протестували, а звнесли конструктивну пропозицію. Ми визнали, що земельні відносини потрібно унормувати, бо по-старому жити не можна. Це мають зробити зацікавлені сторони: українські аграрії, місцеві громади, котрі є учасниками цього процесу, вітчизняне наукове середовище, яке має готові наукові концепції з цього питання, українські уряд і Верховна Рада. Між цими суб’єктами треба створювати майданчик і разом писати нову національну програму – на користь українського народу. Бо не інтереси зовнішніх інвесторів і навіть не перспектива отримати від продажу землі додаткові надходження у бюджет мають бути визначальними.

У нових наукових теоріях земля не є товаром, тому що товар – це тільки те, що виробила людина. Ринок земельних прав і ринок землі – це різні речі. Нам кажуть: он, у Європі є ринок землі. В Європі діє ринок земельних відносин: ти купляєш право на обробіток землі, а не саму землю. Ти можеш продати це право, але не землю. Нам цього ніхто не пояснює. А народ не вникає глибоко в такі питання. Тому людьми маніпулюють.

– Українське суспільство готове до змін?

– Думаю, готове. Тому що поточна ситуація не влаштовує нікого. Хоча, з іншого боку, абсолютна більшість людей не хоче докладати власних зусиль, аби змінити щось у державі. У психології це називають ефектом безбілетника, коли громадянин хоче користуватись суспільними благами, але сам працювати на їх формування не хоче. Тому мусимо позбутися інфантилізму – хай нам щось дадуть задурно. Так нічого не буде. За все треба платити.

Скандинави платять – у них рівень оподаткування заробітних плат сягає 60-70 відсотків. Але там немає корупції і гроші використовують за призначенням. Тому всі розуміють: так, ми багато платимо, зате маємо великі пенсії, чудове медичне забезпечення, високий рівень освіти, захищеності і так далі. І людей усе влаштовує Це і є так званий суспільний договір, коли люди, впливаючи на ситуацію, погоджуються з тим, що має бути саме так.

– Чи можуть територіальні громади з різних регіонів стати членами КУГ «Заради майбутнього»?

– Так. Саме формуємо палату українських громад. Запросимо до неї всіх голів сільських, селищних, міських рад. Плануємо створити свій сайт, куди зможе надсилати свої пропозиції кожна громада. Якщо ці пропозиції підтримають інші органи місцевого самоврядування, наші експерти допоможуть оформити їх як законодавчі ініціативи.

Довідка

Засновники Конгресу українських громад: громадська організація (ГО) «Інститут розвитку профспілкового руху», професійна Спілка працівників агропромислового комплексу України, Всеукраїнська профспілка виробничників і підприємців, громадські спілки «Асамблея аграрних палат України» та «Аграрний союз України», Всеукраїнська ГО «Союз захисту підприємництва» та ГО «Рада місцевого самоврядування «Осокорки-10». Очолює організацію Володимир Саєнко – профспілковий діяч, заступник голови Федерації профспілок України.