Про внесок місцевого самоврядування Прикарпаття в оборону країни, зокрема про спрямування з обласної скарбниці допомоги військовим на суму приблизно 150 млн грн., про те, чому Держбюджет-2024 ускладнить життя громад, про небезпеку «московського синдрому» й «керованої демократії» і що московсько-українська війна виглядає як головний театр бойових дій неоголошеної Третьої світової війни, а ізраїльсько-палестинський конфлікт сьогодні послаблює західну допомогу Україні, та про важливість надання пріоритету нашим оборонцям при оновленні системи влади розповів в інтерв’ю для газети «Галичина» голова Івано-Франківської обласної ради, доктор політичних наук, професор ІФНТУНГ та Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Олександр СИЧ.
– Пане Олександре, як живеться місцевому самоврядуванню в час війни? Як воно змінилося за майже два роки від початку повномасштабного вторгнення росії? І загалом як би Ви охарактеризували його нинішній стан?
– Загалом місцеве самоврядування під час війни намагається повноцінно виконувати свої повноваження, тобто вирішувати питання місцевого значення, як це, зрештою, передбачено і Європейською хартією, і Конституцією України. До питань місцевого значення у жодній країні, крім хіба що якихось мікродержав, не доходять руки центральних урядів. А це – школи, дитячі садки, лікарні, бібліотеки, музеї, інтернати, бездоглядні діти, самотні люди…
А ще – протягом війни і громади, й обласні ради намагалися належно допомагати фронтові, роблячи свій внесок в оборону країни. Хочу відзначити, що допомагали усі громади, незалежно від того, хто і які відрахування мав, а чи й не мав, від «військового ПДФО».
І найголовніше – місцеве самоврядування бореться за своє виживання, зрештою, як і протягом усього періоду Незалежності. Ця боротьба є водночас боротьбою і за торжество демократії. Адже слово «демократія» – це в буквальному перекладі з грецької «влада народу», і найбезпосереднішим її виявом є рівень місцевого самоврядування. Бо якщо механізм дії демократії означає обрання народом влади з-поміж себе самого, то найкраще цей народ знає обраних ним депутатів до місцевих органів влади.
Отож намагання під прикриттям війни знівелювати ось таку народом обрану владу означає чиєсь бажання знівелювати саму ідею демократії в Україні.
– Як, за Вашими прогнозами, відобразиться на житті громад Прикарпаття Держбюджет-2024?
– Скажу без будь-яких прикрас, що закладені у Держбюджет норми, а саме: вилучення «військового» ПДФО із місцевих бюджетів та спрямування всіх коштів з так званого Дорожнього фонду у загальний фонд нібито на військові цілі, дуже ускладнять життя громад і значно загальмують розвиток соціальної інфраструктури області.
Вилучення «військового» ПДФО означає мінус орієнтовно три мільярди гривень для зведеного бюджету області. І це вдарить не тільки по громадах, які були головними отримувачами «військового» ПДФО, а й по економічно несамодостатніх громадах, яких ми намагалися підтримати субвенціями з обласного бюджету на розвиток об’єктів їхньої соціальної інфраструктури. Бо ж і обласний бюджет втрачає близько 530 млн грн і наші можливості їм допомагати також будуть обмеженими.
Очевидно, що це вдарить і по обласних об’єктах спільної власності громад – тобто по обласних лікарнях, закладах культури, музеях, інтернатах тощо, оскільки вони потребують постійної підтримки. Тобто загалом обмеження цих ресурсів і для обласного бюджету, і для бюджетів громад – це обмеження нашого соціального розвитку.
Щодо Дорожнього фонду, то ситуація ще складніша, оскільки це значно погіршить стан дорожнього господарства в області. Ще не було такого в нашій новітній історії, аби з Державного бюджету на дорожнє господарство області не спрямовувалося жодної копійки. А утримання (навіть не ремонт!) дорожнього покриття у зимовий період вимагає значних коштів. Навіть у часи режиму Януковича, коли західні області були обмежені у субвенціях з Державного бюджету на своє дорожнє господарство, надходило щороку щонайменше 50-70 млн. грн. Якщо врахувати, що тодішній курс був 8 грн/дол., то неважко підрахувати, скільки сьогодні потрібно не на ремонт, а просто на утримання дорожнього господарства.
Передбачаючи це, ми наприкінці року намагалися щось нашкребти із залишків обласного бюджету, аби дорожні служби могли трохи наперед закупити матеріалів на зимовий період. Але якщо спеціалісти стверджують, що один повноцінний сніговий день в області потребує приблизно 4 млн. грн., то таких коштів може вистачити на 7-10 днів. Відверто кажучи, не уявляю, як функціонуватиме дорожнє господарство області в таких умовах і сподіваюся, що уряд усе-таки спрямує якісь кошти з резервних фондів на його підтримку.
– Нерідко доводиться чути, що органи місцевого самоврядування послабили свій вплив у часі війни, і навіть є намагання центральної влади обмежити повноваження обласних рад у бюджетному процесі. Чи так це насправді?
– Я б перефразував: центральні органи державної влади системно і цілеспрямовано під прикриттям війни послаблюють вплив місцевого самоврядування. Схема до банальності проста: повністю знівелювати районні й обласні ради як органи, що захищають спільні інтереси громад області, і цим самим позбавити громади області політичного захисту, тобто політичного представництва їхніх інтересів, аби не було кому від їхнього імені звертатися до центральних органів влади. А позбавивши таких повноважень обласні і районні ради, самі громади тримати на коротенькому повідку послушності, маніпулюючи розміром тих субвенцій на утримання охорони здоров’я і освіти, які мають поступати з Державного бюджету. І нікому буде захистити інтереси громади. В такому разі нібито й існуватиме місцеве самоврядування на рівні громад, проте воно буде несамодостатнім, контрольованим центральною владою й незахищеним від забаганок недобросовісних політиків на тому рівні. Витвориться така собі авторитарна «керована демократія», як на московщині, проти якої ми воюємо. Районні ради вже звели до жебрацького стану, тепер намагаються це зробити з обласними радами.
Аналізуючи інформацію, яка час від часу проривається з уст деяких чиновників, можна зробити висновок, що обласні державні адміністрації отримали вказівки – не допускати до ухвалення обласних бюджетів рішеннями обласних рад і за можливості одноособово й без них як ухвалювати обласний бюджет, так і розпоряджатися поточними коштами. У результаті в Україні тільки декілька обласних рад зуміли ухвалити бюджет своїм рішенням, а серед них й Івано-Франківська. У цьому не бачу нічого корисного для суспільного інтересу, бо ж навпаки – під час війни органи місцевого самоврядування, й зокрема обласні ради, варто залучати як партнерів для налагодження стабільності й консенсусу в суспільстві, бо ж вони, на відміну від виконавчих органів влади, обрані людьми й користуються серед них авторитетом. Намагання усунути органи місцевого самоврядування від управління суспільними справами під час війни – це послаблення взагалі системи державної влади, її легітимності у суспільстві. Тож такий підхід не має жодної раціональності, зате відкриває величезний простір для непрозорості й, відповідно, для зловживань.
– Все ж, попри виклики і форс-мажори, якими ініціативами, впровадженими обласною радою торік, Ви найбільше пишаєтесь?
– Пишаюся передусім тим, що попри той стан, який ми вже окреслили, обласна рада системно працювала та намагалася повноцінно виконувати свої функції щодо захисту спільних інтересів громад області. Відповідно до законодавства обласна рада повинна провести щонайменше 4 сесії на рік, а ми у 2023-му провели 10 сесій, сім засідань президії, понад 110 засідань постійних комісій, ухвалили біля 280 рішень, а серед них і десяток регіональних програм у різних сферах життя області. Й це все – гласно, прозоро та з телетрансляцією для громадськості.
Щодо конкретних ініціатив. Ми зуміли гідно відзначити 1125-річчя Княжого Галича. Системно приймали рішення для задоволення військових потреб, спрямувавши загалом з обласного бюджету на ці цілі близько 150 млн грн. Задля моральної підтримки військових заснували обласну відзнаку «Лицар бойового чину», якою нагороджуємо вихідців із Прикарпаття, що брали чи беруть участь у бойових діях. На сьогодні нею уже нагороджено близько двох тисяч вихідців з Івано-Франківщини, і вона має великий авторитет серед військовослужбовців. Також для підтримки фронту нам вдалося на високому рівні провести благодійну спартакіаду «Місцеве самоврядування – Збройним Силам України», в рамках якої зібрано військовим підрозділам більше 3,5 млн грн коштами та спорядженням.
– Назвіть найважливіші ідеї, які Івано-Франківська обласна рада втілить у життя найближчим часом.
– В умовах війни і політичного тиску на місцеве самоврядування (он тільки за останні два роки у парламенті щонайменше двічі вносили законопроєкти про повну ліквідацію обласних і районних рад) не просто працювати. Відповідно, важко й говорити про якісь проривні ідеї та ініціативи.
Тож ми намагатимемось робити головне – повноцінно виконувати свої функції щодо захисту спільних інтересів громад області. Всіх, кого турбує сверблячка обмежити нашу діяльність і наші повноваження в умовах режиму воєнного стану, я відсилаю до ст. 144 Конституції України, яка є нормою прямої дії і яка жодним законом не обмежена. Вона говорить про те, що рішення органів місцевого самоврядування обов’язкові для всіх на відповідній території. Тому ми й надалі будемо діяти в інтересах громад області, приймаючи відповідні рішення, намагатимемось, попри бюджетну ситуацію, яку я окреслив, утримувати в належному стані об’єкти обласної власності, допомагати виживати економічно несамодостатнім громадам, шукатимемо можливості допомагати фронтові в розрізі ухвалених нами програм.
Традиційно, як і у попередні роки, ми визначили чергову ювілейну дату, яка стане знаковою для області. Цього разу 2024-й на Прикарпатті буде Роком Легіону Українських Січових Стрільців,110 років від часу створення якого ми будемо відзначати.
– Віра в перемогу продовжує об’єднувати більшість українців (88 відсотків), про що свідчать недавні результати загальнонаціонального соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні Ініціативи» ім. Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова. Чи можлива і за яких умов перемога України над окупантами в короткостроковій перспективі?
– Я б з цього приводу не надівав би рожеві окуляри й закликав би не дурити себе, не занурюватися у теплу атмосферу піар-ілюзій. Кожен досвідчений політик знає, що завдяки голому піару, який створює віртуальну реальність, можна на першому етапі політичного процесу отримати частковий успіх, але надалі піар потребує підтримки реальними діями. Й чим менше таких реальних дій, тим загрозливішою може бути небезпека фіаско. Сказане стосується і нашої оборонної політики.
Це важка війна! Передусім це війна ресурсів, які у нас із ворогом є дуже неспівмірними. Водночас ситуація з підтримкою України в світі погіршується. Думаю, закінчується «рожевий період» співчуття і підтримки нас у світі та розпочинається «сірий період» втоми світу від московсько-української війни. Боронь Боже, аби настав «чорний період» байдужості! А щоби цього не сталося, наша дипломатія повинна бути, як ніколи, на висоті виконання своїх завдань й на висоті відчуття реальної ситуації та адекватної реакції на її зміну.
А тому, якщо успіх у короткостроковій перспективі і є можливим, то це залежить більшою мірою від геополітичних чинників, а не від наших спроможностей. Такими геополітичними чинниками можуть бути: бажання президента Сполучених Штатів Америки Джо Байдена у передвиборчому процесі отримати ті бонуси, які може дати українська перемога, оскільки США доклали чимало зусиль для нашої підтримки; або ж сусіднім країнам НАТО нарешті увірветься терпець від того, що московщина постійно промацує їхній повітряний простір своїми ракетами й «шахедами», зондуючи їхню спроможність до відсічі.
– Недавно міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус закликав країни НАТО готуватися до війни з рф…
– Такий заклик обнадіює, бо свідчить про тенденції реального оцінювання тої геополітичної ситуації, що витворилася в результаті московської агресії проти України. Такий посил означає, що відповідні служби західних держав відпрацьовують ситуацію і моніторять не тільки військову, а й політичну інформацію.
– Як впливає ізраїльсько-палестинський конфлікт на війну, яку розв’язала росія проти України?
– Масштабно оцінюючи геополітичну ситуацію, вважаю, що насправді сьогодні московсько-українська війна виглядає як головний театр бойових дій неоголошеної Третьої світової. Глобальні супротивники в цій війні – це Західна й Азійська цивілізації. Навіть путін у своєму новорічному зверненні головним своїм ворогом назвав Захід. Тому недаремно Борис Пісторіус, про якого Ви згадуєте, закликає готуватися до війни. Зверніть увагу, хто ж головні союзники московщини? Азійські Китай, Північна Корея та Іран – представник арабської, а отже, не західної, цивілізації.
Теперішній ізраїльсько-палестинський конфлікт – це, очевидно, другорядний фронт світового протистояння. І цей фронт задіяний для відволікання сил із основного, українського фронту. Є підтверджені дані, що московщина надавала допомогу ХАМАСові для того, щоби цей фронт відкрився, щоб почався ізраїльсько-палестинський конфлікт. У процесі теперішнього геополітичного протистояння можуть відкриватися й інші такі фронти. Й відкриття кожного з них – це послаблення західної підтримки України. Як свідчить історія ще зовсім недавнього протистояння совєтського та західного блоків, московщина є майстром генерування так званих малих конфліктів у різних регіонах світу для виснажування ресурсів свого опонента. Ізраїльсько-палестинський конфлікт, на жаль, сьогодні послаблює західну допомогу Україні.
– За Вашими словами, «каліфи на годину», випадково потрапивши у високі державні крісла, роблять намагання монополізувати всю вертикаль влади аж до рівня громад. Яким бачите вихід із такої ситуації? І чи треба проводити вибори під час війни?
– «Каліфи на годину» – це ті примітивні людці, які випадково потрапили у владу і намагаються її використовувати у своїх меркантильних інтересах. Вони просто неспроможні мислити категоріями державних інтересів, натомість мислять категоріями власних інтересів. Не розуміючи принципів функціонування державної системи, вони такими діями просто руйнують її. Якщо їм вдасться під прикриттям війни встановити такий собі авторитарний режим «керованої демократії», скопіювавши московський досвід, то це буде режим дилетантів, неуків.
Я таке явище копіювання державою-жертвою поведінки держави-злочинця називаю «московським синдромом». Подібно до «стокгольмського», в основі такої поведінки жертви лежить її психологічна залежність від злочинця.
Очевидно, що проводити вибори під час війни не можна. З огляду на це ми перебуваємо у своєрідній загрозливій пастці режиму воєнного часу. З одного боку, цей режим апріорі передбачає авторитарний стиль правління, з іншого – недобросовісні політики, такі собі «каліфи на годину», цим користуються, щоб у меркантильних інтересах монополізувати всю повноту влади. І проблема полягає в тому, як відчути ту тонку грань, аби й цим «каліфам на годину» вказати на їхнє місце й щоб критика їхніх дій не дестабілізувала суспільну ситуацію. В таких умовах не дати «каліфам на годину» монополізувати владу – це питання сміливості тих мудрих людей, які є авторитетами суспільної думки.
– Яким є Ваше ставлення до популярної у суспільстві думки, що після війни до влади в Україні мають прийти нинішні її оборонці?
– Надання пріоритету оборонцям України при оновленні системи влади має бути безсумнівним, проте за однієї дуже важливої умови – що вони придатні для цього. При цьому є різниця, про яку владу ми говоримо: про ту, яку призначають, чи про ту, яку обирають.
Якщо ми говоримо про невиборну, виконавчу вертикаль влади, то вона у мирний час формується на основі конкурсного відбору. А це означає, що кандидат на посаду повинен володіти відповідними кваліфікаційними характеристиками. На мою думку, коли при рівних умовах у фінал такого конкурсу вийде вчорашній учасник московсько-української війни, то йому, безумовно, має бути надано перевагу.
Трошки складніша ситуація при формуванні виборної влади, тобто майбутнього складу місцевих рад та парламенту. У цьому разі, очевидно, йдеться про саму морально-політичну атмосферу надання пріоритетності учасникам московсько-української війни. Очевидно, після закінчення війни така атмосфера витвориться автоматично. Однак, на відміну від конкурсного відбору у виконавчій владі, під час виборів важко говорити про дотримання квотного якогось принципу чи встановлення кваліфікаційних характеристик для кандидата в депутати (хоча й варто було б!). Тут питання більшою мірою полягає в тому, наскільки мудрим буде наш український виборець, щоби, надаючи перевагу захисникам України, обрав тих, які найкраще надаються до управлінських функцій в системі державної влади. Й аби ми з одної крайності не потрапили в іншу – як кажуть в народі, «промінявши шило на мило». Бо ж навіть останні соціологічні дослідження демонструють, що спробувавши несмачного дилетантства, наш люд уже хотів би бачити при владі професійних політиків.
