Я переконаний, що кращими за живі квіти, навіть попри їхнє коротке життя і вразливість, можуть бути тільки живі квіти – досконалий Божий витвір. «Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони, і не працюють, і не прядуть, – читаємо в Євангелії від Матея. – Та я скажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них». Однак людство освоїло й виготовлення штучних квітів, першу писемну згадку про які надибуємо у хроніках 400-річної давнини. А років 120 тому розпочалося їхнє масове виробництво з тканини як декоративно-ужиткове мистецтво. Для виготовлення штучних квітів годяться, крім тканин, також інші матеріали – папір, пергамент, фольга, золото, срібло, метал, дерево, камінь, глина, фарфор, скло, соломка, пір’я, листя, парафін, віск, пластик, желатин, мило, нитки, шоколад, дріт і т. д. А з тканин найбільше підходить атлас, який вважають одним із найдорожчих та найяскравіших шовкових матеріалів, відомих у Європі з ХV ст. У рамках редакційного проєкту «Світ людських захоплень» розповімо сьогодні про волонтерку з догляду за тваринами, майстриню-рукодільницю і водночас членкиню виконкому Рожнятівської селищної ради територіальної громади Сніжану МАТУЛЯК. Не лише, щоб засвідчити її непересічний рукотворний талант мисткині з виготовлення штучних стильних квітів з атласних стрічок, а й щоб переконати тих, хто ще не визначився зі своїм форматом допомоги ЗСУ, що в часі війни з російськими загарбниками навіть життєве захоплення кожного з нас може бути зброєю – вагомою підтримкою для захисників України.

так навчає одна з відомих народних притч про колос Божої Матері, і ці слова я чув змалечку ще від своїх світлої пам’яті дідуся й бабусі, а згодом і від батьків. І волонтерство уродженки і жительки селища Рожнятова Сніжани Матуляк починалося саме з допомоги приблудним і бездомним собакам і котам:

– Я дуже люблю тварин, – розповідає вона. – В нашій родині завжди були собаки і коти. А свого часу двір був настільки переповнений собаками, що навіть бракувало вольєрів. Та й мій колишній чоловік дуже любив собак, і донька ними захоплювалася. Але серйозно я почала допомагати тваринам після того, як він захворів. Бо тішилася, лікуючи і доглядаючи приблудних собак та котів, що так можу рятувати чиїсь життя. Я їх знаходила, підбирала, доглядала і стерилізувала…

Це було ще до війни. Відтак волонтерство стало значно складнішим. Адже крім місцевих кішок та собак, яких люди безвідповідально постійно викидають напризволяще, з’явилося багато тварин із зони бойових дій. Чимало моїх добрих друзів чи знайомих воюють, а доглядати за їхніми домашніми улюбленцями немає кому. Телефонують, просять доглянути. Або ж, збираючись у відпустку з фронту, запитують, чи можна привезти до Рожнятова тварин, які прибилися до наших воїнів на лінії зіткнення.

Я спочатку забираю собак до себе, перетримую і доглядаю – мию, очищую від паразитів чи стерилізую – поки не вдасться їх прилаштувати у добрі руки. Звідки ресурс? Переважно особистий. Я ніколи не збирала кошти для догляду за тваринами. Втім, завдяки розумінню проблеми керівництвом та депутатами Рожнятівської селищної ради ми провели вже чотири стерилізації бездомних собак – приблизно по двадцять тварин щоразу. А ще дівчата-волонтерки з Івано-Франківська, з якими співпрацюємо, возять від нас до обласного центру кішок на стерилізацію.

Селищна рада ухвалила свого часу спеціальну програму, й тепер до бюджету ТГ закладають кошти для такої справи. А ще наше волонтерство підтримують меценати. Проте утримуємо й годуємо тварин самотужки. На моєму подвір’ї є спеціальні вольєри, в яких живуть собаки Сара і Найда та коти Кокос і Пудра.

Я народилась і живу в Рожнятові, із золотою медаллю закінчила місцеву середню школу, відтак ІФНТУНГ – за спеціальністю «інженер системотехніки». Але творча душа в мені переважила, і я не проявила бажання працювати за професією. Натомість перетворила своє захоплення рукоділлям на невеличкий бізнес, завдяки якому допомагаю і собі, й ЗСУ, і тваринам.

– А звідки, Сніжано, у Вас отой ген творчості?

– Скажу чесно – ніколи навіть над цим не задумувалася. Моя мама Галина Василівна багато чого вміє робити своїми руками, але її душа лежить більше до технічної творчості. А батько Ігор Павлович загинув у ДТП, коли мені було 16. Я свого часу дуже багато вишивала, гуртувалася з дівчатами у соцмережах, вчилася від них, аби робити ще краще. Рукоділля давно стало одним із моїх життєвих захоплень, адже моїй дитині вже 20, а почала я займатися цим мистецтвом, ще носячи її у своєму лоні. Пам’ятаю, коли лежала в пологовому будинку перед родами, то вишивала. Це слугувало мені своєрідною терапією, бо заспокоювало, та й час минав швидше. А згодом вечорами я і вишивала, і в’язала. Та й чоловік мене підтримував і завжди хвалив перед знайомими чи сусідами. До речі, у мене завжди була і є підтримка від мами, доньки Яни, друзів.

– Але виготовлення квітів з атласних свічок – специфічне рукоділля. Ви опановували його лише завдяки Інтернету?

– Так, тільки завдяки Інтернету. То вже тепер я можу самотужки провадити майстер-класи для охочих. Хорошу роботу сьогодні знайти важко, то дівчата шукають різні можливості для заробітку – зокрема, навчаються рукоділля. Я не відмовляю нікому – всім передаю свої знання. Я навіть не знаю, як правильно називається таке рукоділля, – просто виготовляю квіти і квіткові композиції з атласних стрічок. А підштовхнула мене до цього заняття моя донька.

Маю маленький магазинчик, де продаю різні дрібнички. Правда, торгу практично немає – війна. Я робила свого часу дуже популярні букети з метеликів – сканувала картинки, вирізала метелики і робила з них букети з підсвіченням. Їх активно замовляли через соцмережі. А згодом Яна порадила мені спробувати виготовляти атласні квіти. Я зробила за вечір кілька квіток, а донька виставила їх на продаж в Інтернет. І почалися подарункові замовлення. Колись букет на 15 квіток я виготовляла за тиждень, а тепер роблю щотижня по 125 букетів на 70 чи 80 квіток у кожному. Як кажуть, є чим у часі війни зайняти не тільки руки, а й думки – плюс приємний бонус за старання.

– Які інструменти Вам потрібні для виготовлення атласних квітів, адже цей матеріал я ще називаю «непокірним» і «норовливим»?

– Я переважно використовую атласну стрічку завширшки чотири сантиметри, бо ширша – важко гнеться і не зручна для роботи. У нас є великий вибір кольорів. Ще використовую клейовий пістолет, … Спочатку атласну стрічку розрізаю на семисантиметрові клаптики. З однієї стрічки виходить триста сорок клаптиків, кожен із яких – то потенційна пелюстка.

Клаптики обробляю на вогнику свічки – мовби запаюю їх з обох боків, щоб не торочилися, відтак складаю їхні кутики докупи. Для виготовлення однієї квітки потрібна 21 пелюстка, які за допомогою клейового пістолета, що його можна придбати у будь-якому господарському магазині, з’єдную разом і формую з них квітку. Кожну квітку повертаю, образно кажучи, догори дригом, і впродовж доби так стабілізую, щоб не деформувалася, була пишною і тримала форму. З однієї бобіни атласної стрічки виходить не менше 15 квіток. А букети формую за бажаннями замовників. Вони зберігаються до трьох років, тож нев’янучими їх можна назвати тільки умовно.

– Які композиції сьогодні найбільш активно замовляють?

– Гірко, але сьогодні найчастіше просять виготовити синьо-жовті квіткові композиції пам’яті – полеглим воїнам України. За кожним таким букетом – дуже напружені історії наших захисників. Скільки їх мені довелося почути! То дуже важкі букети. Один військовий, наприклад, дуже часто замовляв у мене різні букети для дружини, котра проживає на Тернопіллі. Був дуже вимогливим до якості роботи й кольорів. Його дружина завжди була дуже задоволена, позитивно відгукувалася і писала мені добрі слова про якість моєї роботи. А потім зателефонувала і сказала, що чоловік загинув. Мені було дуже боляче.

А ще йдеться в тих історіях і про юнаків, котрим по 20 років, і про чоловіків, у яких по троє дітей, справжніх патріотів, котрі повернулися з-за кордону, щоб захищати Україну. Як писала мені одна жінка, її брат з Польщі приїхав, щоб захищати свою землю, а тепер – Україна є, а його вже немає. Неймовірно важко. Кожен букет пропускаю через своє серце. Ми всі шкодуємо тварин, а що відчуває кожен, коли втрачає рідну людину?

Дивлюся на світлину того воїна – йому б ще жити і жити. Є такі моменти, що я навіть не беруся за виготовлення букета – не можу, бракує сили. Але мені відрадно, що бодай своєю працею я можу вшанувати пам’ять полеглих українських захисників. Букети для родин полеглих воїнів виготовляю суто за собівартістю, тобто за ціною на третину нижчою від ринкової, – відшкодовують мені тільки видатки за розхідний матеріал. Не хочу брати гроші з людей, які вшановують пам’ять воїнів ЗСУ. Але замовлення такого типу виконую насамперед і якісно – все інше відкладу вбік, щоби зробити вчасно.

– Що для Вас означає улюблене заняття?

– Передусім – можливість творити. Приємно бачити свою роботу в руках людей, які радіють. Переживаю, як сучасні молоді люди сприймуть такі букети. Я дуже багато букетів роблю і на замовлення з-за кордону. Поляки чи іспанці дуже цінують ручну роботу. Вони висилають, наприклад, світлини гардин і просять зробити до них квіткові композиції. Тож у таких випадках я вже працюю не тільки як рукодільниця, а й як дизайнерка. Цікаво. Бо важко працювати тільки в одних кольорах. А в дизайнерських роботах можна відкрити себе і свою фантазію навстіж. Волонтерство передусім має сприяти, а не шкодити тим тваринам чи людям, яким допомагаєш. Не можна цю працю виконувати як-небудь. Якщо прилаштовуєш собаку чи кішку, то потрібно подбати про якісні умови її перебування, якщо донатиш на мавік, то потрібно тішитися своїй причетності, хоч у ньому твого внеску тільки дещиця. Образно кажучи, з маленьких краплин складається море. І це у кожній добрій справі.

– Чи втомилися, на Ваш погляд, волонтери за десять років війни?

– Ні, думаю, що не втомилися. А кількість їх зменшилася не через втому. Просто війна 2024 року відрізняється від війни 2014-го, тож і волонтерство стало інакшим – більш якісним. Колись чи не кожен волонтерив. Це добре. Та ситуація змінилася – воїни ЗСУ сьогодні і мають що їсти, й належно екіпіровані. Тож і донатити слід не на печиво чи вареники, а на речі серйозніші – на дрони, автомобілі чи системи радіо-електронної боротьби тощо. Пригадую, як мій односельчанин з Рожнятова і швагро Ігор Матуляк – колишній гранатометник, який має відзнаку Валерія Залужного, приїжджаючи у короткотермінові відпустки, розповідав про належне продуктове забезпечення на фронті і радив донатити передовсім на дрони і антидронові пристрої, на транспортні засоби для бійців, тепловізори…

Але, з іншого боку, ніщо так не зігріє і не підтримає воїнів, як намолене тепло сердець і рук матерів, сестер, коханих, які дбають і про смаколики для ЗСУ.

– Які квіти Ви найбільше вибираєте для своїх квіткових композицій?

– Орієнтуюся головно на смаки людей. Тож вибираю троянди, жоржини, півонії, тюльпани. Але мені найбільше подобаються соняхи. Може, тому, що їх дуже рідко замовляють. Найважче робити атласні жоржини. На одну квітку я витрачала по дев’ять годин. Просила мама полеглого воїна – я не могла відмовити. Сьогодні мені багато допомагають мати, донька і наречений. Тож за один вечір можемо накрутити букет троянд на п’ятдесят квіток. З соняхами, півоніями важче. Хочу спробувати виготовляти лілії.

– Чи маєте конкурентів як майстриня з виготовлення атласних квітів?

– Звісно, що конкуренція є, але вона завжди здорова. Зі штучними квітами працює багато майстринь. Тож у замовників вибір великий. Та я ніколи не хочу повторювати і не повторюю чиюсь роботу чи задум, бо вважаю такі речі плагіатом чи простіше – творчим злодійством, а завжди роблю по-своєму. Після перемоги над російськими загарбниками мрію зробити величезний прапор з квітів з атласної стрічки, але без чорної окрайки, і встановити його у центрі Рожнятова побіч меморіалу пам’яті нашим полеглим хлопцям.