Цього року традиційна – ще з часів СРСР – осінньо-зимова передплата на періодичні видання триває як на сьогодні рекордно короткий період – тільки місяць. А вже пора нагадувати нашим постійним і ситуативним читачам, зрештою, всім потенційним передплатникам газети на наступний рік, що до завершення передплатної кампанії зосталося лише трохи більше ніж три тижні.

Отже, шановні друзі, не зволікайте, бо, як твердять деякі вчені фізики й астрономи, час нині летить набагато швидше, ніж іще кілька років тому. Тож і справді, не встигнемо й оглянутись, як настане 2024-й. І коли не передплатити «Галичину» до Різдва Христового, яке, нагадаємо, зустрінемо 25 грудня, то як мінімум січень наступного року доведеться провести без газети.

А власне, чому так сталося, що цього року АТ «Укрпошта» оголосила передплату на пресу не наприкінці вересня – на початку жовтня, як зазвичай, але аж з 1 листопада? Річ у тім, що цьому передувало рішення її столичної дирекції про підвищення тарифів на доставляння газет і журналів уже не на якісь відсотки, як це робили щороку, а відразу удвоє з гаком – від майже 8 гривень до понад 17-ти.

Такого стрімкого стрибка вартості тієї послуги, до речі, ми не спостерігали за всі десятиліття існування незалежної України (про добу Союзу й казати поготів). Звісно, така погана новина збурила медійне товариство. Дійшло й до зустрічі українських журналістів під егідою їхньої Національної спілки з генеральним директором АТ «Укрпошта» Ігорем Смілянським, під час якої його намагалися напоумити. Мовляв, як так можна робити? Адже таке карколомне зростання тарифів на доставляння періодики свідчить уже не лише про своєрідне знущання з редакцій друкованих видань, а й про намагання геть розорити їх. Але той зостався непохитним. «Або я оголошу передплату з такою ціною, або не оголошу її взагалі», – заявив чоловік.

Така непоступливість призвела до того, зрештою, що, скажімо, на Прикарпатті частина редакцій районних газет відмовилася «входити» в передплатну кампанію на таких умовах. «Галичина» ж наразі бере в ній участь. Але щоб істотно не нарощувати передплатну ціну на наш часопис, яка складається з видавничої вартості газети й тарифу на її поштове доставляння до передплатника, ми майже на 20 відсотків знизили видавничу ціну, пішовши на явні збитки для себе. Тим-то вартість передплати на «Галичину» зросла не надто – з 39,8 грн до 43 на місяць (для порівняння: ціна передплати на місяць деяких «районок» нині становить 44 грн). Тобто, скажімо, за кожні 100 передплачених на наступний рік газет ми одержимо майже на 20 відсотків менше надходжень, ніж мали за підсумками торішньої передплатної кампанії. Зате пошта отримає вже не майже 8 гривень, а всі свої 17 з гаком з кожного передплаченого примірника…

Поки тривали дебати, час минав – як уже казав, він тепер пролітає швидше… Але істотне запізнення зі стартом передплати-2024 – це не остання дивна колізія цьогорічних відносин між пресою й поштою в Україні. Ще на початку літа, як «Галичина» повідомляла, в «Укрпошті» вдалися до оптимізації цього найбільшого в Україні акціонерного товариства шляхом банального звільнення з роботи майже половини листонош – найменш захищених і найбільш соціально значущих його працівників. І цим здійснили тоді грандіозну диверсію на комунікаціях між поштовиками й жителями наших міст та сіл, значно поруйнувавши ті роками усталені контакти. Ясна річ, що така «інновація» боляче вдарила по редакціях друкованих видань, істотно погіршила їхнє становище. Адже тепер у багатьох місцинах люди мали самі приходити до своїх міських та поштових відділень й забирати передплачені газети, журнали, поштову кореспонденцію. А це далеко не кожному передплатникові під силу. Тож зрозуміло, що люди ліпше відмовляться від преси, ніж погодяться самі доставляти її до себе…

Тобто що вийшло? Спершу наполовину поруйнували саму систему доставляння пошти до населення, зокрема періодики до шанувальників друкованого слова. А відтак удвоє наростили тариф на ту послугу! Та ще й значно затягнули з початком передплатної кампанії. Парадокс безгосподарності? Чи зумисне шкідництво?

Ще щось одне з того можна було б якось зрозуміти і прийняти. Але й одне, й друге, й третє разом узяті аж ніяк не піддаються поясненню з погляду здорового глузду. Звичайно, на перший погляд видається, що на владному Олімпі України просто немає кому лупнути булавою по робочому столі І. Смілянського за такі діяння, щоб він схаменувся. Або там просто не до того. Війна ж в Україні. Тим-то поштовий магнат з мільйонною зарплатнею й витворяє... За мовчазної згоди членів наглядової ради АТ «Укрпошта». Мабуть, на підприємстві державної форми власності бракує коштів на їхні зарплати, тож і пішли на таке скорочення видатків (посягнули на мізерні заробітки листонош) та нарощення доходів – з обдирання редакцій газет і журналів.

Але, з другого боку, важко повірити, що дії того «добродія» та іже з ним продиктовані корпоративною економічною доцільністю. Адже газет, редакції яких і після тарифного диктату співпрацюють з поштою, поменшало. А наклади тих, які зостаються її партнерами на цих кабальних умовах, істотно впадуть. Тож подвійне нарощення тарифу на доставляння преси може обернутися сумнівною вигодою: й періодику понищать, й не зароблять нічого на тому.

Тим-то цьогорічні дії столичної поштової дирекції більше схожі на частину якоїсь системної гри в державі, ніж на наслідки хазяйновитості чи то пак монопольного самоуправства її зверхників. Схоже, у ключі тотальної цифровізації українського суспільства та інших не вельми здорових віянь для паперових носіїв інформації вже не залишають місця під сонцем у нашій державі. Правда, про це ще вголос не кажуть. Але, як мовлять, тихою сапою далекоглядно коять своє…

Якщо з реформування періодичних видань комунальної форми власності 2016 – 2018 рр., що його цілком можна розглядати як приховане політичне зазіхання на їхнє існування, більшість редакцій вийшли «живими й неушкодженими», то відтак «ковідна» пандемія, а затим велика війна в Україні спричинилися до того, що закрилася ще частина газет. А тепер на тих, які ще виходять у світ, нацькували «Укрпошту» з її економічними важелями пресової «селекції»…

Що далі? Не здивуюсь, якщо наступного року пошта вже не оголошуватиме, як і грозив І. Смілянський, передплату на періодику ні на друге півріччя 2024-го, ні на 2025-й. А це означатиме завершення епохи друкованих видань, принаймні обласної й районної сфер розповсюдження. Якщо доти редакції таких газет, які зоставатимуться «на плаву», не винайдуть новий спосіб розповсюдження своєї продукції в той самий гуртовий спосіб, що й тепер. Бо лишень на роздрібній торгівлі періодикою далеко не заїдеш...

У цій невеселій ситуації нам зостається здаватися лише на волю Божу й на людей доброї волі. Залишається лише попросту прохати про передплату нашої газети. Кожен, хто читає її регулярно, бачить, що вона зостається громадсько-політичним виданням, має свою позицію, але подає різні погляди на ситуацію в регіоні й державі, не відмовляє в публікації численним і різним авторам статей, якщо їхній зміст, звісно, становить інтерес для загалу, завжди стає на захист наших краян у їхніх змаганнях супроти свавілля щодо них з боку чиновників чи всіляких служб, б’є на сполох на прохання її читачів у разі виявленого ними того чи іншого негативного прояву-явища в житті регіональної спільноти, залишається обласною трибуною для територіальних громад…

Чи легше нам буде, якщо її не стане?

Передплатіть «Галичину», щоб вона отримала на початок 2024-го хоч мінімальний стартовий капітал у вигляді оптимального для друку накладу. А потім спільно подумаємо, як у разі чого на перспективу обходитися вже без пошти в доставлянні її до читачів.