Чи можуть казки допомагати, давати ресурс під час війни, бути своєрідною арттерапією, а наділені переможною силою персонажі, які є символами боротьби проти рашистів, стати джерелом натхнення, і що Україна – це королівство героїв, розповіла в інтерв’ю для газети "Галичина" викладачка кафедри теорії та методики навчання Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, кандидат педагогічних наук Наталія СКОМОРОВСЬКА, яка вже кілька років пише казки і навіть видала п’ять книжок у видавництвах «Нова зоря» і «Фоліант».

– Наталіє, як казка прийшла у Ваше життя?

– Я писала ще в школі, відтак в інституті. Це були перші вірші, прозові невеликі твори, а потім спробувала створити казку і захопилася. Вже кілька років пишу саме казки. Це жанр, який дає можливість легко говорити про серйозні проблеми, розповідати про труднощі та шляхи їх подолання, аналізувати типи людей, яких зустрічаємо у реальному житті.

– Про що Ваші казки?

– Мої казки дуже різні. «Королівство героїв» – це про Україну, яка вже давно стала країною героїв. Про подвиги наших хлопців і дівчат напишуть не один твір, знімуть фільми, бо саме ці особистості творять сьогодні історію. Є багато казок про дружбу, яку я вважаю базовою цінністю у житті людини. Добре, коли діти зрозуміють це ще в ранньому віці. Дівчаткам сподобаються історії принцес. У казці «Принцеса помаранчевого гарбуза» саме захоплення власною справою допомогло принцесі знайти особисте щастя, а дуже красива дівчина у казці «Добре серце» зрозуміла, що не тільки врода може взяти у полон. Звертаюся і до християнських цінностей, у казках можна побачити мотиви милосердя, любові до світу та людей.

– Хто є першим читачем Ваших казок?

– Першими їх читають дорослі. Це люди, які можуть дати професійну оцінку, оскільки проаналізували вже не один твір. А вже потім головні критики – діти.

– І що кажуть маленькі критики? Їм до вподоби Ваші казки?

– Так. Світ пригод завжди цікавий маленьким читачам. Вони мають можливість на мить перевтілитись у того героя, який сподобався, знайти уявних друзів, прожити разом із персонажами певні події.

– Які Ваші улюблені казки і чому?

– Їх дуже багато – зі світової й української класики. У дорослому віці ти вже можеш пояснити те, що колись сподобалося підсвідомо. Дітьми ми всі шукаємо себе в казках і віримо, що як і в казковому королівстві, в реальному житті все буде добре.

– Загалом, що такого є в казках, що не дає їх забути людям?

– Казка – це джерело добра, а його так часто не вистачає в реальному світі. Вона містить універсальні моральні теми, які завжди залишаються актуальними. Це також спогади про дитинство, які людина зберігає усе життя.

– Чи є у Ваших казкових героїв риси, які притаманні тільки українцям?

– Чекаю на таку казку. Усі мої герої – це українці, але акцент у творах іде на загальнолюдські цінності. Любов до праці, повага до людей, бажання знайти себе і реалізувати мрії, зустріти вірних друзів і кохання – актуальні для людей усього світу, а от те, що вирізняє українців, я ще шукаю.

– Які ідеї і чому Ви закладаєте у свої казки?

– Важлива ідея і ключ для успішного дорослого життя – це пошук власного «я». Саме у дитячому віці, і про це багато пишуть психологи й педагоги, дитина шукає себе. Вона копіює старших, наслідує тих героїв, які вразили. З віком вибір для наслідування стає більш свідомим, а вже потім людина ступає на шлях самопізнання. Г. Сковорода писав «пізнай себе», а далі можна продовжувати: і ти пізнаєш щастя, пізнаєш світ і т. ін. Інші ідеї фактично йдуть поруч: знайди друзів, бо вони допоможуть у житті, цінуй тих, хто відкриває для тебе нові світи, люби те, що робиш, і будеш щасливим, знайди і збережи тих людей, які люблять тебе.

– Як впливають казки на розвиток особистості?

– Передовсім дають правильні орієнтири, які дитина засвоює навіть на підсвідомому рівні. Формуються особистісні якості: через знайомство з різними персонажами діти можуть відчути ідентифікацію з певними рисами характеру та навчитися цінностей, які сприяють розвитку їх власної особистості. Казки також допомагають розвивати уяву й творче мислення, мовлення дітей, розширюють їх словниковий запас та вчать правильної граматики. Ми можемо говорити і про розвиток емоційного інтелекту: казки часто викликають у дітей різні емоції, такі як радість, смуток, страх, співчуття тощо.

– Після повномасштабного вторгнення росії в Україну відбулося дуже багато змін, українські діти вмить стали дорослішими. Чи важче тепер писати для них казки?

– Ні. Казка завжди залишається казкою. Це перший твір, який читає людина. Діти за час війни справді швидко стали дорослими, але і в такий складний пеіод вони мають право на повноцінне дитинство. З казками, іграшками, дитячими фільмами… Та нині це повинен бути український продукт, якісний і сучасний.

– Чи появилися у Вашій творчості персонажі, які є символами боротьби проти рашистів? У чому ж полягає їх переможна сила?

– Звичайно. Я згадала про тих, хто творив і творить нашу Перемогу. Їх сила, на мою думку, у вірі. Вони повірили у себе, у сили нації, у велике майбутнє, на яке заслуговує Україна.

Наприклад, у казці «Королівство героїв» згадала про нашого легендарного земляка Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі). Хоча він у казці не головний персонаж, проте дуже важливий на шляху боротьби за українську волю, наділений сміливістю і мужністю. За основу для цієї казки взяла історію відомої людини, наділивши її переможною силою. Можливо, ви впізнаєте її, прочитавши казку…

– Як Ви вважаєте, чи можуть казки допомагати, давати ресурс і натхнення під час війни, бути своєрідною арттерапією?

– Можуть. Дитина думками переноситься у казковий світ, де добро завжди перемагає зло, де панують любов і дружба. Казки допомагають увійти у простір уяви й фантазії, розширюючи межі можливого. Сподіваюся, що мої історії допоможуть формувати позитивний світогляд маленьких читачів, а це дуже важливо, бо саме їм творити майбутнє нашої держави.