Світло – від Світла, бо тільки Світло здатне народжувати Світло. Про таких духовних пастирів, як незрячий священик-емерит церкви Серця Ісуса і Серця Марії УГКЦ міста Долини отець Вітольд ЛЕВИЦЬКИЙ, якому незабаром сповниться 75, можна без перебільшення сказати, що вони – сівачі благословенного Світла, адже бачать і далі, і глибше, ніж очі. Ми знайомі з отцем уже не менше 20 років – з часу призначення його радником єпарха Івано-Франківського преосвященного владики Володимира Війтишина. Тож знаючи про благодійні родинні концерти Левицьких – отця Вітольда з доньками Лілією та Наталією – для потреб ЗСУ, вирішив у ключі редакційного проєкту «Людина у війні» поспілкуватися з душпастирем на шпальтах «Галичини».

Дізнавшись, що я маю намір приїхати до Долини, щоб записати інтерв’ю, о. Вітольд по-батьківськи здивувався, що я спеціально для цього долатиму таку дорогу. Втім, хоч як, а ми домовились. Але ще того дня мені зателефонувала його донька Наталія Левицька-Феденчук, яка живе і працює в Івано-Франківську. Думаю, що це отець Вітольд, попри свої життєві обставини, вирішив потурбуватися про журналіста та доручив доньці доправити мене в Долину на своєму авто й так делікатно зробити мою працю організаційно комфортнішою. Тож уже від Наталії я довідався про страшну недугу отця Вітольда, про те, що він недавно переніс важку операцію, а ще – про наближення ювілею слуги і воїна Господнього. Тож ми з Наталею вирішили записати вітальне інтерв’ю з нею як штрих до ювілейного портрета її батька-священника, який своїм життєвим покликанням дарує кожному із нас благословенне Світло.

Н. Левицька-Феденчук – наймолодша дитина отця Вітольда та їмості Марії, народилася після їхніх сина Степана і доньки Лілії. Навчалась у місцевій школі в Долині. Згодом вищу освіту здобула в Івано-Франківському теологічному катехитичному духовному інституті та на відділенні психології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Працювала свого часу в Долинському відділенні цього вишу – Навчально-консультаційному центрі, викладала основи християнської етики у школах на Долинщині, а сьогодні – у Вищому професійному художньому училищі №3 Івано-Франківська. Наталія наголосила: «Я дуже вдячна Богові за все, тому що у своєму житті роблю те, що люблю, і люблю те, що роблю...»

– Пані Наталіє, знаю, що свого часу отець Вітольд закінчив Івано-Франківське музичне училище ім. Д. Січинського і був учителем музики… Як у батька-священника з’явився задум славити Бога піснями?

– Батько тепер як священик-емерит, який служить у церкві Серця Ісуса і Серця Марії УГКЦ у Долині, свого часу був і деканом Долинським УГКЦ і парохом цього храму, а також радником єпарха Івано-Франківського, а згодом архиєпископа і митрополита УГКЦ владики Володимира Війтишина. Він завжди мріяв доносити до дітей і молоді Божі істини якимось цікавим і ненав’язливим способом, щоб їм це подобалося. Тож отець створив молодіжний вокальний ансамбль «Діти Світла», якому наступного року cповниться 30 років і який має статус зразкового. Відбулося чимало виступів за всі роки. Склад колективу змінювався. Ми з сестрою Лілею ще й донедавна співали в цьому ансамблі.

До становлення «Дітей Світла» і життя парафії багато праці доклала катехитка Тетяна Яблінська. Саме вона створила багато відеокліпів та дисків з піснями отця Вітольда і вела його сторінку у фейсбуці та ютубі, брала участь у концертах і займалася їх організацією. У всіх концертах упродовж багатьох років супроводжує батька церковний паламар і звукооператор Андрій Витязь. А упродовж 2023 року дуже багато допомагала щонеділі отцю Вітольду у провадженні концертів Софія Черненко, уродженка села Поляниці на Долинщині. І я також долучалася, коли була можливість. Допомагала і сестра Лілія, але останнім часом менше, адже вона – мати трьох дітей і живе у Львові.

Упродовж усіх років батько був надзвичайно активним у своїй концертній діяльності. Але у грудні минулого року він перебув важку операцію. Концертів поменшало. Отець Вітольд завжди полюбляє замалити кількість років відтоді, коли став незрячим. Та попри все, він ніколи не буває скутим і безпомічним у повсякденному житті, як ті люди, котрі народилися незрячими. Тато натомість знає все, вміє і робить. Добре представляє, як цей світ виглядає. Прекрасно розбирається, як ремонтувати авто, чудово розуміється у двигунах і знається в електросправі. До речі, свого часу він навчався на електромонтера в одному із ПТУ Калуша. Це була його перша світська професія.

Батькова незрячість, спровокована перенесеним захворюванням, ніколи не була для нас у сім’ї тягарем чи перешкодою. Отець Вітольд дуже самовіддано і старанно працював та працює над собою. Слухає аудіозаписи церковних текстів чи проповідей, студіює спеціальні програми, які налаштовує йому церковний паламар Андрій Витязь. Перед Службою Божою встає о п`ятій годині і прослуховує по кілька разів свої проповіді, роблячи їх ще змістовнішими. Постійно вчиться і працює над собою. Батька можна назвати абсолютним чи стовідсотковим трударем у всьому. Він взагалі у своєму лексиконі, а головно у розумінні, не знає слова «відпочинок». Кожної неділі – концерти, виступи чи заходи. Ми ніколи не встигали і не встигаємо за батьком – за його задумами і планами. Звичайно, поруч з отцем завжди моя мама – Марія Михайлівна Левицька – з дому Кульбаба. Вона – жертвенна людина, яка себе цілковито присвятила нам і татові, а насамперед вона – християнка, віддана Богові й Церкві. Саме мама завжди збирає отця Вітольда у дорогу, готує чай чи канапки, бо він не любив і не любить, щоб йому догоджали чи з ним носилися під час відвідин з концертами. Кожна наша поїздка була і є працею, а не відпочинком.

– Чи пригадуєте, коли отець Вітольд вперше виконав духовну пісню?

– Точно сказати важко. Але були такі часи, коли учасники колективу «Діти Світла» були зайняті у школах чи їх не відпускали батьки, тож не мали змоги концертувати. То отець задумувався, а чому б самому не спробувати. І вирішив, що може співати та почав працювати над своїми вокальними творами. Мій хресний батько – долинянин і член Національної спілки композиторів України Володимир Домшинський у нашій пісенній родинній історії – людина номер один. Майже всі пісні, які виконує батько, саме він поклав на музику. Є в репертуарі отця і деякі пісні, написані на власні тексти і запропоновані Володимиром Домшинським, твори на біблійну тематику, а також на слова поетес-долинянок Надії Дички, наприклад, «Христос Воскрес!» чи Оксани Сподар «Боже, зупини війну» та інші...

2023 року з батьком активно працював професійний музикант Олег Якимів із села Герині неподалік Долини. Він відповідав за музичне озвучення, а паламар Андрій Витязь займався світлом, відео й записами. Допомагали і ми з Софією Черненко та сестрою Лілею.

Навіть під час проходження променевої терапії батько давав концерт у Львові в церкві на вулиці Личаківській. Спеціально на виступ приїжджав єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир Груца. Наступного року мине 30 років відтоді, як батько вперше почав виконувати свої пісенні твори на прославу Бога. Їздив у далекі села. Не зважав на час, довгу дорогу, здоров’я і чисельність слухачів. Нас інколи могло бути більше, ніж людей на концерті. Але для батька кожна людина – це велич.

– А як виник задум проведення благодійних концертів для допомоги ЗСУ?

– То все – батькові ідеї, які він почав втілювати ще понад десять років тому – від початку війни. Ми їздили і на Яворівський полігон, і відвідували наших воїнів з духовними концертами у військових шпиталях чи місцях розташування у різних регіонах, їздили по Європі. І після повномасштабного вторгнення російських окупантів отець Вітольд активно допомагав ЗСУ коштами, а також брав участь у благодійних концертах як учасник чи організовував авторські виступи. Батько дуже вимогливий і має абсолютний музичний слух. Для нього взяти пів октави – елементарно. Постійно поспішав і поспішає у житті – домовлявся про концерти навіть у часі лікування. Пригадую, як жартував, що так квапиться, бо інакше може мимохіть і померти. Як духовний трудар він невтомний. Просто тепер у батька трохи менше концертів.

– Чи комфортно Вам бути донькою священника?

– Передусім – це великий обов’язок, а ще, на мою думку, особливий статус у житті і вид служіння Богові. Тато не лише невтомний у роботі, а й постійно залучав до праці й нас. Ми були повсякчас при ньому. Він навіть спонукав мене одержати права водійки не тільки категорій «А», «Б» і «С», а й «Д». Бо, мовляв, інколи, може, треба буде підмінити за кермом водія автобуса. Я за потреби при церкві була дякою і співала служби, молебні чи парастаси тощо. Постійно брала участь у нічних чуваннях. Тож можна сказати, що у житті ми – я, сестра Лілія і брат Степан – були і залишаємося першими дітьми Світла для отця Вітольда. Ми активно допомагали в організації щорічних духовних фестивалів-конкурсів «З піснею до Бога імені кардинала Мирослава Івана Любачівського», які започаткував свого часу наш тато в Долині. А відбувалося духовне дійство упродовж двох днів у вересні на сцені Будинку культури міста. Приїжджали до нас учасники з різних регіонів України. Після виступів, попри втому, наставала й настає щоразу й тепер непередавана окриленість від позитиву і наповнення людей духовністю… Адже приходили і приходять матері полеглих воїнів. Вони сприймають виступи отця Вітольда не як розважальний концерт, а як бажання послухати духовні пісні й наповнитися миром.

– Які риси характеру Ви хотіли б чи хочете найбільше перейняти від батька?

– Я б хотіла мати у собі стільки оптимізму, як у батька, навіть попри великі життєві труднощі і випробування. Адже я дуже занурююсь у роздуми. Хоча розумію, що таке життя і світ навколо, а головно – у Бога свої плани на кожного з Його дітей. Батько завжди у часі своїх виступів полюбляє казати: «Хоч я не бачу вас фізично, але відчуваю духовно...». Кожен його виступ – це приклад для інших, а особливо у часі війни. Духовні концерти, напевно, додають людям сили й наснаги до життя. Завідувачка навчальною частиною освітнього закладу, де я працюю, Зоряна Обух розповідала, як, повертаючись з Італії, почула в автобусі розмову не знайомих їй жінок-попутниць:

– А чи знаєте ви нашого отця Вітольда Левицького – незрячого священника з Долини на Івано-Франківщині, який чудово виконує духовні пісні? – запитала одна пасажирка, очевидно, долинянка.

– Звісно, що так. А як його можна не знати – пісенні твори отця Вітольда часто звучать і зі сцени під час концертних поїздок, і на радіо чи телебаченні, тож відомі не тільки на Прикарпатті... – неочікувано почула у відповідь.

...Роки знайомства з легендарною постаттю протоієрея і заслуженого працівника культури України Вітольда Левицького та не часті спілкування з ним – то для мене час духовної поживи і мистецької насолоди. А Світло його земного покликання – бути душпастирем і сіячем Істини, свого часу запалене світлої пам’яті Єпархом Івано-Франківським УГКЦ владикою Софроном Дмитерком, сьогодні яріє і множиться на всіх дітей Божих.