«Суворі будьте, мої ритми...» – з такою новою сценічною роботою прийшов до своїх поціновувачів народний аматорський драматичний колектив Народного дому села Боднарів. І вистава, присвячена життю, громадській діяльності та творчості члена Української Головної Визвольної Ради, референта пропаганди Карпатського краю і поета Михайла Дяченка («Марко Боєслав», «Гомін») пройшла з аншлагом...

– Якось у грудні після нашої вистави «Ніч перед Різдвом», – розповідає керівниця і режисерка театрального колективу Надія Пукіш, – до мене підійшов староста Боднарова Олег Дрогомирецький і поділився задумом про можливість створення театральних постановок про наших односельчан – Михайла Дяченка і діяча українського націоналістичного руху ОУН, одного із організаторів та воєначальників УПА Олексу Луцького («Довбня», «Богун», «Марко», «Беркут», «Богдан», «Андрієнко», «Клименко», «Боднар»), які полягли за Україну та закарбовані в пам’яті боднарівців та увічнені в постаменті в центрі села.

Я почала писати сценарій, але не змогла в одній постановці об’єднати образи цих героїчних постатей нашого минулого. Тож вирішила найперше створити виставу про Михайла Дяченка, а згодом з колективом ми підготуємо і прийдемо до шанувальників і зі сценічним твором про Олексу Луцького.

Відібрала матеріали для роботи, тож в основі драматично сценічного твору «Суворі будьте, мої ритми...» – біографія Михайла Дяченка, документальні історичні події часу та боротьба і людські стосунки героя, поетична творчість і його героїчна загибель. Марко Боєслав поліг від рук енкаведистів 23 лютого 1952 року у бункері на хуторі, що неподалік села Дзвиняча на Богородчанщині…

У виставі беруть участь 20 акторів – семеро жінок і тринадцятеро чоловіків, всі – боднарівці. Своєю сценічною працею ми хотіли показати паралель між минулим і сучасним та означити тяглість героїзму українців різних епох у боротьбі за волю. Бо історія сьогодні знову повторюється і знову наші герої борються, віддаючи свої життя за Україну. Ми повинні пам’ятати всіх і кожного.

– Чим, на Вашу думку, Ви і колектив, який очолюєте, так привабили шанувальників сцени, що під час перегляду прем’єри в залі був повний аншлаг, а серед глядачів я зустрів і компетентних поціновувачів боднарівського театру з інших районів Прикарпаття?

– Я думаю, що причин багато. Але основна – це відчуття земляцтва, адже Михайло Дяченко і народився в Боднарові, і зростав тут. У селі його знали і шанували, а також і сьогодні його пам’ятають та гідно вшановують. До речі, у селі живуть його далекі родичі, а дехто з них навіть бере участь у нашій виставі. Така сценічна постановка дуже чутлива для всіх – дуже велика відповідальність для кожного учасника нашого драматичного колективу. Адже ми, змальовуючи постать Михайла Дяченка, копнули глибоко…

На мою думку, у виставі «Суворі будьте, мої ритми...» акторам вдалося найголовніше – показати Марка Боєслава передовсім як людину з її світобаченням і почуттями, а вже відтак як незламного до останнього подиху борця і самобутнього поета. Тож в основі розвитку сценічних подій – любов, почуття, мова серця героя і його стосунки з Марією Савчук, Ольгою Чемерис («Дніпрова», «Вікторія», «Вогнезора») та Мартою Свідрук («Марійка», «Черемшина») на тлі кацапської окупації і національно-визвольної боротьби українських патріотів проти нашестя «визволителів». Режисерка і сценічні виконавці вистави продумали і проаналізували чи не кожну деталь. Підготовлений і вдячний глядач, добре поставлене сценічне мовлення, талановите читання поетичних рядків і коментарів, фахові і надзвичайно ліричні хореографічні замальовки, належно дібране пісенне тло, безпосередній контакт з глядачами, спеціально пошиті для вистави сценічні костюми, світлова палітра, сірі кольори сценічного вбрання і німотне мовчання частини артистів як мова і символіка часу, стукіт друкарської машинки як відбиток динаміки подій, позасценічні коментарі і слайди зі світлинами, кульмінаційний фінал та інші складові дійства стали органічним виявом сценічної справжності боднарівських артистів – як людей зрілого віку, так і молоді.

А ще боднарівські самодіяльні актори у своїй праці мають добре опертя – відомого та поважного театрального порадника-односельця і актора Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. І. Франка заслуженого артиста України Романа Луцького. Але попри все, я переконаний, що без залюбленості у сцену, обдарування і таланту акторів, їх рутинної праці у часі підготовки було б годі сподіватися на успіх, а на прем’єрний аншлаг постановки «Суворі будьте, мої ритми...» – й поготів. Всі вони, образно оцінюючи рівень постановки, заслужені, бо кожен своєю грою на сцені примножив спільну заслугу драматичного колективу.

Принагідно опишу один випадок як приклад відповідального ставлення боднарівських акторів до своєї праці. За пів години до початку вистави я вийшов до центрального входу Народного дому, щоби ексклюзивно поспілкуватися Надією Пукіш. І побачив неподалік будинку, як молодий і фізично фактурний чоловік так ретельно і якісно пастує кирзові чоботи, що я ж здивувався, зрозумівши, що це потрібно для вистави, але з цікавости таки перепитав:

– То Ви, певно, артист, що так гречно, як колись наші діди, збираючись на здибанку, пуцуєте й без того вже добре випуцувані кирзаки? Бо вже блищать, як у кота очі навесні, – переживаєте?

– Так, трохи є – завжди переживаю перед виходом на сцену, – щиро усміхнувся незнайомець. – Я – артист, ось готуюся до вистави…

І я відчув у цих кількох словах не тільки величезну любов мого співрозмовника до свого захоплення театральним мистецтвом, а й велику та зовсім не аматорську відповідальність перед шанувальниками сцени і особливо – односельчанами.

Нагадаємо, що прем’єра першої яскравої театралізованої сценічної постановки колективу сільських артистів під керівництвом Надії Пукіш «Хресна дорога» відбулася чотири роки тому, відтак була вже згадувана феєрична «Ніч перед Різдвом», вклонився колектив своїм шанувальникам і виставами про Тараса Шевченка та про сучасну війну з російськими загарбниками. Всі сценічні вистави драматичного колективу – благодійні, тож частина коштів направляється у місцевий волонтерський фонд для потреб ЗСУ. За інформацією старости Боднарова Олега Дрогомирецького, у нинішній війні з російськими загарбниками вже п’ятеро боднарівців віддали свої життя за волю України, а четверо зникло безвісти.

Світлини Ірини ТРЕТЯК.