Долинська міська рада на Івано-Франківщині майже десять років тому, а конкретніше – 3 лютого 2014-го, зареєструвала в Державному агентстві з інвестицій та управління національними проєктами України перший у нашій державі індустріальний (промисловий) парк «Долина». Правда, відтоді він існує лише на папері. Цього року та сама міська рада, але вже як адміністративно-територіально реформована, взялася реанімувати задумане попередниками. Але з першого, поквапливого, разу не вийшло, бо створення індустріального парку та його функціонування є надто відповідальними, щоб легковажити.

Долинська бавовнопрядильна фабрика свого часу мала славу велета легкої промисловості на Прикарпатті. Її спорудження за Радянського Союзу виправдовувало надії залучити до праці жінок, чоловіки яких здебільшого видобували нафту й газ у Долині та Сибіру. Бавовну завозили з Туркменістану. Випуск затребуваного прядива для всесоюзної легкої промисловості зростав, тому виникла потреба в будівництві другої черги фабрики, яка ось-ось мала запрацювати. Йшлось і про відкриття професійно-технічного училища відповідного профілю.

Розпад Радянського Союзу дав можливість перейти на українські рейки господарювання. На жаль, тодішня місцева влада не спромоглася переорієнтувати гігантське виробництво з переробки привізної бавовни на льон. Ця технічна культура добре врожаїлася на підгірських низинах і могла сповна замінити туркменську бавовну. Заковикою стало обладнання, що потребувало технічного переоснащення із закупівлею нових технологічних машин. Цю проблему не раз порушувала перша в Україні демократична обласна газета «Галичина». На жаль, площа недобудованої другої черги фабрики так і заростає поодинокими чагарями. Тепер тут, правда, не на всіх виробничих квадратах, господарюють приватні підприємці. А ось на територію колишнього потужного підприємства з прилеглими промисловими землями, до якої підведено всі інженерні комунікації і прокладено колію, охочих було та є чимало. Проте все впирається у близькість густонаселеного мікрорайону вулиць Чорновола та Молодіжної з їхніми висотними забудовами, зокрема дев’ятиповерхівками.

...Завдяки моїм журналістським розслідуванням – «Пізнав свій свого, або Синдром «26 червня» та «Однією рукою в долоні не заплещеш» («Галичина» за 23 лютого й 20 квітня 1994 року, а ще вони ввійшли до дванадцятьох найкращих у авторській книзі «Кардіограма» (2018) вдалося перепинити можливу корупційну змову влади та бізнесу. Ними викрила цинічну і хитру брехню про будівництво лісохімічного підприємства в мікрорайоні міста неподалік стін згадуваної недобудованої другої черги бавовнопрядильної фабрики з грубим порушенням екологічних норм. Усе робилося тишком-нишком, і одного дня долинян міг поглинути морок викидів, небезпечних для здоров’я та життя. «Галичина» цими публікаціями вберегла місто від незаконного будівництва. Тоді, пригадую, перегорнула стоси офіційних паперів. За ними – начебто все добре: розташування на належній відстані від багатоповерхівок... Де ж була собака зарита? Допомогла інтуїція, вироблена журналістським досвідом. Що деколи роблять бухгалтери? Грають цифрами! В такій аналогії знайшла відгадку злочинних дій брехливців, котрі думали, що їм усе зійде з рук. У спеціальних документах вказана відстань місцини для задуманого будівництва до житлових будинків була в межах санітарної норми. Та насправді, як з’ясувалося після вимірювання в натурі, вона була вдесятеро менша. Фальшування з боку органів влади – як районної, так і обласної – було доволі простим, як усе геніальне: ділянка для зведення заводу лежала насправді лише на відстані 400 метрів від людських помешкань, а в проєктно-технічній документації фігурувала цифра у 4000 метрів!

Відшукана мною витончена хитрість махінаторів розвінчала свідомі злі наміри проти людей та поставила край їхнім злочинним діям...

Впадає в око циклічність подій щодо промислової забудови на вулиці Обліски поблизу перетину її з вулицями Чорновола (колишня Братиславська) та Молодіжної: 1994-й – намагання збудувати шкідливе виробництво; 2014-й, тобто через 20 років, – створення індустріального (промислового) парку, що не отримав організаційного розвитку з багатьох причин, з яких екологічна є не другорядною; 2023-й, майже через 10 років, – повернення до індустріального (промислового) парку, створеного за останніх днів президенства Віктора Януковича.

Закон України «Про індустріальні парки» (2012), схвалений ВРУ і підписаний президентом-утікачем В. Януковичем, сьогодні чинний з численними змінами, спрямованими на соціально-економічний розвиток територіальних громад. Чимало нових юридичних новел внесено до нього, відколи міська рада зареєструвала індустріальний (промисловий) парк «Долина», тобто з 2014 року (рішення про його створення – від 31 жовтня 2013 року). Щоб КМУ не виключив його з реєстру за бездіяльність, а такі наміри в урядовців є, про що вони офіційно повідомляють (іде мова не лише про індустріальний парк «Долина»), в місті тепер, через десять років, згадали про нього.

Рішенням від 4 липня 2023 року міська влада вносить зміни до старого документа з цього питання. Спершу змінює назву. Міські депутати перейменували «Індустріальний парк «Долина» на «Перший еко-індустріальний парк». Цікаве написання «еко». За старим і новим українськими правописами – правильно писати його разом: ні через дефіс, ні окремо. Звернула на це увагу, бо далі йтиме мова не лише про орфографічне значення, але почасти й про юридичне.

Загальна преамбула та ж, лише дещо оновлена відповідно до постанови КМУ від 19 січня 2022 року про індустріальні (промислові) парки. Загальна площа, відведена для парку десятирічної давнини, становила 27,1385 га, тепер трохи менша – 27,0185 га. Але це ті самі, що й колись, шість суміжних земельних ділянок з тими ж обліковими кадастровими номерами. Тодішня міська рада назвала місцезнаходження «Індустріального парку «Долина» – вулиця Обліски й уточнила, що це колишній аеродром. Теперішня міська рада обмежилася лише назвою вулиці. Географічно вона є в цьому радіусі згадуваного житлового мікрорайону. Тоді міськрада як ініціатор створення індустріального парку віддавала землю комунальної власності в оренду під нього на 30 років. Депутати нинішнього скликання вирішили збільшити її термін до 40 років з можливістю продовження.

Десять років тому міська рада на правах ініціатора індустріального парку сподівалася на господарювання в ньому польських інвесторів, одначе не склалося так, як гадалося. Десятирічної давнини рішення сесії «Про концепцію «Індустріального парку «Долина» втратило чинність із набуттям нового документа зі змінами та доповненнями про концептуальний розвиток «Першого еко-індустріального парку». У новій концепції майже все те, що й у старій, з акцентами на економічній та логістичній привабливості парку, зокрема його інженерних комунікацій та вигідним розташуванням – поруч дорога державного значення Р-21 «Долина – Хуст», є кільцева розв’язка з’єднання з державною автодорогою Н–10 «Чернівці – Стрий – Мамалига», забезпечено транспортну зручність залізницею з Долини до обласних центрів Івано-Франківська, Львова та Чернівців. Є також вантажний пункт на місцевому залізничному вокзалі.

Так само зазначено права й обов’язки триєдиної ланки індустріального парку: ініціатора, керуючої компанії та учасників з його функціонування, широкі промоційні аспекти. До нової концептуальної архітектури парку не ввійшла пропозиція, що через свою комунальну структуру міська рада може керувати ним і заохочувати інвесторів для господарювання в ньому. Загалом із 30 сторінок документ скорочено до лаконічніших 20-х.

У двох концепціях, що є спільним, ширше вказано про водопостачання та її відведення, ніж про газ та електрику. Викликає занепокоєння каналізаційна мережа, котра через житлову забудову вулиць Чорновола та Молодіжної потребує оновлення. Власне, на її збільшену технологічну спроможність і осучаснення можна би сподіватися, як це й передбачено законодавством про створення та функціонування індустріальних парків, від часу їх учасників, тих, хто прийде господарювати на земельних ділянках, наданих міською радою в оренду керуючій компанії з організації функціонування «Першого еко-індустріального парку». Стан стічних вод від можливого того чи іншого виробництва має бути під контролем громади, чиї інтереси зобов’язана захищати міська рада. У цьому контексті – й про задіяння дощової каналізації. Про її облаштування, як загалом і про водовідведення, повторюю, насамперед мають дбати самі учасники індустріального парку. Незмінною в попередній та оновленій концепціях є відстань до міських централізованих систем води і стоків. Це – 900 метрів. Їх чомусь зазначено від «центру» земельних ділянок, відведених для парку.

Збіглася в часі офіційна інформація з електронної системи Prozorro, в рамках якої державні та комунальні замовники оголошують тендери на закупівлю товарів, робіт і послуг, про те, що міська рада в особі управління благоустрою та інфраструктури (Віталій Юсип) визначила підрядника реконструкції дощової та господарсько-побутової каналізації на вулицях Чорновола й Молодіжній. Про це також повідомляв сайт обласної газети «Галичина» за 2 вересня цього року. Ним стало місцеве ТОВ «БУДТЕХ-ДОЛИНА 2016». За публічною аналітичною системою Youcontrol, воно є діяльним, споруджує житлові й нежитлові будівлі, а також монтує водогонні мережі. Вартість робіт – 28,6 мільйона гривень. Їх треба завершити до 31 грудня 2025 року. І знову якийсь збіг: ця ж дата ознаменовує черговий етап розбудови індустріального парку.

Чи є це критичною закупівлею майже на 30 мільйонів гривень для місцевого бюджету з огляду на створення індустріального парку з обов'язком його майбутніх учасників дбати про очищення й відведення стоків? Війна! Воєнний стан спонукає до заощаджень заради допомоги Збройним силам України для швидшої перемоги над москалями.

Не зумів мене переконати в нагальній потребі реконструкції дощової та господарсько-побутової каналізації за цих двох суттєвих обставин і засновник товариства та єдиний учасник тендеру Роман Кидик. Так, варто б оновити мережу, є проблеми із зайнятістю працівників, але спершу мусимо вигнати ворога з рідної землі. Спочатку фінансуймо закупівлю дронів, що є зараз важливою зброєю, як це, за даними того ж Prozorro, найкраще роблять у Коломиї, Івано-Франківську та сусідньому Болехові. Через розкрадання коштів з бюджетів усіх рівнів, корупційні схеми в оборонному відомстві, а тепер ще й некритичні закупівлі майже в усій країні назрівають зміни в законодавстві про заборону на період воєнного стану виділення коштів з державного і місцевих бюджетів на некритичні закупівлі та встановлення кримінальної відповідальності й невідворотного покарання за це. Ефективно моніторить цю облюбовану для окремих чиновників сферу заробляння на крові українських захисників медійний проєкт «Наші гроші» з його головним редактором Юрієм Ніколовим.

Це загальне застереження. В усіх зареєстрованих КМУ 68 індустріальних парках (дані на 10. 10. 2023) є інформація відповідно до ЗУ «Про індустріальні парки» та профільних постанов КМУ, що учасники парків не мають права розміщувати підприємства, які шкодять довкіллю, забруднюють повітря або завдають іншої шкоди екології. То навіщо оце «еко-індустріальний»? Причому майже з постійним наголосом на цьому, що само собою викликає природний подив. Лише із згаданих 68 індустріальних парків – один з «еко» в назві: «Еко-смарт індустріальний парк «Галіт» із Дрогобича на Львівщині...

Документальне оновлення індустріального парку в Долині рухалося швидко, попри те, що офіційні папери предовго лежали під сукном. Концепція, створення конкурсної комісії, сам конкурс з визначення керуючої компанії... Тематичне питання порядку денного розглядала низка чергових і позачергових сесій з декількома пленарними засіданнями, що не могло не потрапляти під пильне око в інтересах територіальної громади. Кручена нитка певної недовіри до відкритості та прозорості конкурсу починалася з фіксації неподання його умов у медіа, як це передбачено законом. Про конкурс з вибору керуючої компанії повідомляв лише офіційний сайт міської ради. Можливо, про нього йшлося на особистих сторінках соцмереж, що не є медіа та офіційними інформаційними платформами. Мабуть, як результат – узяв участь лише один претендент, і не було з кого вибирати для кращої організації індустріального парку та його функціонування. Чинний порядок дозволяє допуск одного учасника конкурсу, і він може бути визнаний переможцем за умови забезпечення реалізації планів ініціатора – міської ради, яка має зважити на досвід керуючої компанії в організації залучень інвестицій для господарювання. Чи впоралася з цим завданням конкурсна комісія на чолі із заступником міського голови Віктором Громишем? Очевидно, несповна, бо депутати не затвердили її вибір попри своєрідну сесієріаду.

За вибір керуючої компанії на засіданні комісії проголосували разом з її головою його заступник, керівник проєктів та програм управління зовнішніх зв’язків і місцевого розвитку Володимир Смолій, а також члени комісії: заступник начальника управління економіки Олександр Крачулов, начальник управління юридичного та кадрового забезпечення Зеновій Григорський, начальник відділу містобудування та архітектури Тетяна Гошовська, начальник відділу земельних ресурсів Андрій Янішевський і депутати Сергій Гаргат, Богдан Депутат, Юрій Петренко, Ігор Прокіпчин та Андрій Дупляк. Із 16 членів комісії не були на її засіданні п’ятеро: секретар, начальниця відділу інвестицій і туризму управління економіки Наталія Диндин, депутати Михайло Зелінський, Ярослав Бакаляр, Віталій Новіков та Володимир Мостовий.

Хто ж цей щасливець, що переміг сам на сам? Це – товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО РІШЕННЯ» з Києва. Знову «еко», наче якийсь подвоєний оклик про застереження екології. Цього разу «еко» окремо, хоча й тут безграмотно. Уважно ставлюся до написання назви, бо, за даними Opendatabot, є ще одне товариство з обмеженою відповідальністю, яке, по суті, називається так само – «ЕКО-РІШЕННЯ» – відмінність лише в дефісі, воно з Дніпра. Збіг навіть у часі створення: переможець конкурсу, що претендував на керуючу компанію індустріального парку, зареєстрований 6 лютого 2020 року, а товариство-«близнюк» – 21 жовтня того ж року. Їх треба розрізняти за юридичним кодом у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). Перевірка за відомими Youcontrol та Opendatabot підтверджує код 43494436, за яким є й інша інформація для убезпечення від можливої нечесної співпраці…

Обсяг статутного капіталу ТОВ «ЕКО РІШЕННЯ» становить 10 тисяч гривень. Основний вид діяльності – комплексне обслуговування об’єктів, інший – лісозаготівля, виробництво з деревини тощо. Конкурсні пропозиції порівняно недавно створеного цього товариства і без його досвіду в сфері залучення інвестицій комісія оцінила із 275 максимально можливих балів на 233-и, що дорівнює 84,73 відсотка, і рекомендувала міській раді затвердити результат про переможця.

Відтоді почалася тяганина із розглядом питання від сесії до сесії з пленарними засіданнями та двох позачергових поспіль. Доповідач – заступник голови конкурсної комісії, керівник проєктів та програм Володимир Смолій пояснював колегам переваги індустріального парку, значення його для економічного та соціального розвитку територіальної громади, напучував, що, мовляв, можна, як у ліфті, «застрягти між поверхами». За можливості відповідав на запитання.

Правда, не на всі. Наприклад, депутат Ярослав Бакаляр чи не кожної сесії запитував про окремі юридичні аспекти у процесі створення індустріального парку та його функціонування, але, на жаль, як стверджує сам, не почув відповіді на запитання від себе і своїх виборців. Навряд чи задовольнило сесійну залу уникання прямих відповідей з трибуни трактуванням про начебто «косметичні» помилки у програмних документах.

Викликали запитання і орендна плата, і нормативно-грошова оцінка земель індустріального парку, і пріоритетність його забудови та господарювання, а також про задіяння недобудованої фабрики.

На розгляд депутатів одноособовий переможець на роль керуючої компанії, найголовнішої зв’язки між ініціатором та учасниками парку, подав відеоролик тривалістю трьома хвилинами. Бадьора музика, що супроводжувала його, не додавала оптимізму, і зала неохоче зацікавлювалася презентаційним відеорядом. Представник ТОВ «ЕКО РІШЕННЯ» Василь Рущак з трибуни спочатку не тими словами й не тим тоном розпочав діалог з депутатами. Мовляв, дякуйте нам, бо он ніхто, крім нас, не взяв участь у конкурсі з вибору керуючої компанії парку. Як на мене, місцеві народні обранці справедливо вказали йому на зверхню поведінку. І він був змушений просити вибачення в долинян.

Депутата Мирослава Гаразда, наприклад, із тієї короткої візуальної розповіді зацікавило, хто ремонтуватиме дороги, коли ними їздитиме важкий транспорт, показаний у презентації. Відповідь: держава буде допомагати. Дивно чути таке, тоді як це насамперед мають робити учасники індустріального парку. Можливості державного стимулювання (законодавці прибрали слово «підтримка») – невеликі. Та й чи буде воно, те стимулювання? Першочерговість виділення державних коштів – за обороною країни.

Попри певну комерційну таємницю, вимальовувалася розмита картина про залучення учасників до індустріального парку, розгортання його виробництв у часових рамках. У депутатів виникало чимраз більше й більше запитань.

На всіх засіданнях сесій послідовним був депутат Михайло Зелінський, він же – член конкурсної комісії, котрий просив колег не квапитися, до того ж – є лише один учасник конкурсу, на його думку, не зважено всі «за» і «проти». Так, індустріальний парк потрібен, але треба підходити до його створення та функціонування із розумінням того, що триває війна. Тим паче, уряд помітно напрацьовує плани із відбудови України, на міжнародних платформах привертає увагу вітчизняних і зарубіжних інвесторів…

Через те, що не було кворуму, розгляд питання про затвердження статусу керуючої компанії сесія переносила з одного засідання на інше. Вели їх – як чергові, так і позачергові засідання, – міський голова Долинської громади Іван Дирів і секретар міської ради Віктор Гошилик. Час від часу ініціатор індустріального парку вносив доповнення до проєкту рішення. І все ж депутати не підтримували його. Вони відхилили запропонований документ на другому пленарному засіданні позачергової 36-ї сесії. Це було 10 жовтня. Через два дні, 12 жовтня, знову відбулося засідання вже позачергової 37-ї сесії з одним питанням порядку денного – «Про затвердження результатів відкритого конкурсу на вибір керуючої компанії індустріального парку «Перший еко-індустріальний парк». І знову проєкт рішення відхилено. Нарешті питання зняли з розгляду, за що й проголосували депутати. Мусить же громада й закон бути в єдиній правовій площині!

Так. Але працювати над ним треба разом з громадою – відкрито, прозоро, виважено. Не наскоком і будь-якою ціною. Депутат Михайло Зелінський має слушність, коли вважає, що галопуючі сесії без належного вибору керуючої компанії того чи іншого парку з відповідним досвідом у цій відповідальній сфері не дадуть бажаного результату. Треба, щоб індустріальний парк розвивав сучасне виробництво чи послуги з найкращими потенційними можливостями місцевої громади за тих умов, що вона має. Звісно, ними є галузі, дотичні до туризму й лікувально-оздоровчих послуг на базі унікальних соляних розсолів, мінеральних вод. Мабуть, цікавими є пропозиції з переробки садовини і ягід, дарів лісу. Затребувані можуть бути й виготовлення тих же екологічних меблів, а також цехи з переробки льону – он стільки земель заростає бур’янами, з пошиття стильного лляного одягу, попит на який є в Україні та за її межами. У територіальної громади достатньо креативних і ділових ідей, щоби втілювати їх у життя і в сорокалітній перспективі, й надалі.

1500 – 1800 нових робочих місць, за концепцією парку, – це замало. Власне, не обмежуватися лише констатацією сухих цифр на ринку праці, залученої до індустріального парку, за яким майбутнє. Це має бути добре вивчена система робочих рук. Нині відчувається кадровий недобір через війну і виїзд людей за кордон, більшість з яких, за статистикою, не повернеться до України.

І починати – з гарної назви, з її українськими змістом та колоритом, які плекає Бойківщина, багата історичною і культурною спадщиною. Наступного року славитимемо давню Долину з 1045-літтям, громада якої заслуговує на гідний розвиток.

(Панорамні світлини Долини – з відкритих джерел)