Про значення української мови у час війни, відповідальність російськомовних українців, чому не бажано говорити мовою ворога, а після війни треба буде переглянути і перезатвердити закон про українську мову читайте в інтерв’ю з доктором філологічних наук, професором, завідувачем кафедри слов’янських мов Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, заслуженим працівником освіти України, лавреатом премій Марійки Підгірянки, Івана Франка, Василя Стефаника, Воляників-Швабінських (США), Фонду Тараса Шевченка (Київ) Миколою ЛЕСЮКОМ.

– Пане Миколо, вже майже рік в незалежній Україні триває війна, яку розв’язала росія. Однією з її цілей нібито мав стати захист прав російськомовних. Тому, вочевидь, і виникла думка, що російськомовні українці також спричинилися до агресії рф, а дехто категорично проти такого ставлення до російськомовних громадян України. Як Ви вважаєте, чи є на «російськомовних українцях» зокрема частина відповідальності за цю війну?

– Я вважаю, що так. Російськомовний Схід України дав підставу путіну та його ідеологам вважати, що на Донбасі, в Харкові, в Херсоні, Миколаєві, Дніпрі, Запоріжжі тощо живуть їхні «собратья», які зустрічатимуть його орди з квітами в руках, бо, мовляв, скільки років домагалися апологети «руского міра» визнати російську мову державною чи бодай офіційною в Україні, їм так і не вдалося це зробити, тож тепер, з приходом «асвабадітєлєй», уже матимуть російську мову. А виявилося, що більшість російськомовного населення все-таки є проукраїнською і не захотіла терпіти агресора. Це був шок для путіністів, це була для них прикра несподіванка. Отож вони й почали мстити, не зважаючи при цьому й на тих, хто справді чекав приходу рашистів. Ми знаємо, що в Україні є тисячі колаборантів, деякі з них відразу перейшли на бік ворога, але багато з них причаїлись і чекали, та ще й чекають, що росія переможе. Але не дочекаються!

Мене дивує, що багато з цих внутрішньо переміщених осіб ходять вулицями Івано-Франківська та інших міст, містечок і сіл Галичини й досі розмовляють мовою ворога. Уявімо собі, що під час Другої світової війни хтось би ходив і розмовляв ще на вільній від німців території німецькою мовою… Думаю, що ці люди просто не розуміють, що підігрують агресорові. А я особисто, коли чую російську мову, думаю собі, чи це, часом, не якийсь російський диверсант. Треба, щоб офіційна влада роз’яснювала цим російськомовним громадянам, що небажано використовувати мову ворога, що треба поступово, хто не може відразу, переходити на спілкування українською мовою. Заборонили ж російську попсу, уже тепер на радіо, телебаченні не передають російських пісень, то так само треба відвикати й від російської мови.

Нещодавно я побачив на дверях одного кабінету таку кольорову вивіску: «Шановні переселенці! Тут Україна! І ми розмовляємо виключно українською! Не знаєте – вчіть!!! Бо для нас є різниця!». Хай би таких вивісок було побільше, хай би це було на великому і широкому якомусь банері в центрі міста, хай би читали і думали. До речі, від 16 січня цього року в офіційній сфері заборонено вживати російську мову, пам’ятаємо, що недавно навіть оштрафували мера міста Харкова Терехова, що порушив мовний закон, то чому радіостанції FM дозволяють собі й далі «вєщать» російською? Скільки тисяч українців загинуло за рік війни, скільки міст і містечок рашисти зрівняли з землею, а до декого й далі не доходить, що він використовує мову заклятого ворога.

– На думку нардепа Володимира В’ятровича, російськомовна Україна необхідна ворогу і смертельно небезпечна для українців. І те, що в Україні частина людей розмовляє російською мовою, росія намагається використати як доказ, що ми з росіянами – «один народ», а українська держава – штучна. Чи погоджуєтеся з таким міркуванням?

– З міркуваннями В. В’ятровича, звичайно, погоджуюсь, але з путінською ідеологією – категорично ні. Київська Русь своєю культурою, своїми вишуканими храмами та іншими архітектурними шедеврами гриміла на всю Європу, коли московської держави ще й у проєкті не було. Так, це київські князі, розширюючи свої володіння, заснували і москву, і деякі інші міста нинішньої московії. І якщо серед московитського населення десь були русичі, то це були одиниці. Основне ж населення – це тубільні племена (мордва, меря та ін.). Так що ми нічого спільного з ними не маємо. Якщо в них були якісь досягнення в певній галузі (в науці, культурі тощо), то це переважно за рахунок талановитих українців, яких підкупом, шантажем, силою завозили в росію і заставляли працювати на неї. Вони крали, гарбали в України все, що могли, навіть назву Русь, навіть її літературну, офіційну (староцерковнослов’янську) мову привласнили і досі її використовують, називаючи «вєлікім і моґучім язиком».

Як відомо, путін висунув теорію, що Україна – це штучне утворення, що вона виникла в радянські часи. Безграмотні, затуркані московити вірять у всякі такі бздури. Але кожний, хто має бодай початкову освіту, може прочитати, коли була заснована Київська Русь, а коли утворилося московське царство.

– Тобто мова – це також наша зброя у війні за українську незалежність?

– Безумовно, це найважливіша зброя в боротьбі зі споконвічним ворогом. Відомо, що мова – це найперша ознака національної приналежності, за мовою ідентифікують людину. Якби наша нація була єдиномовною, тобто українськомовною, тоді ніхто не посмів би сказати, що ми «єдіний народ». Звичайно, варвари ведуть себе по-варварськи, їх цікавлять нові території, тому вони могли б напасти на будь-яку країну, щоб розширити свої володіння, але в цьому випадку вони завдяки наявності великої кількості російськомовних громадян сподівалися на легку здобич. І слава Богові, що це їм не вдалося, що народ наш згуртувався і дає гідну відсіч агресорові. Путін хотів денацифікувати українців, а вийшло навпаки – він їх згуртував, нагадав їм, хто вони і чиїх батьків діти. Про роль мови може свідчити цей епізод, розповідь одного чоловіка (з інтернету). Розповідає він, що з багатьма іншими людьми сидів кілька діб у підвалі будинку, ховаючись від обстрілів та бомбувань. І тут почули голос: «Тут є хтось живий? Якщо є, то виходьте». Люди зраділи і почали виходити. Але, каже чоловік, тільки тому, що почули українську мову, бо якби були почули російську, то ніхто б не вийшов, щоб не потрапити в лапи рашистів і не бути розстріляними. Отже, мова має значення!

– Все ж після повномасштабного російського вторгнення відповідно до соціологічних досліджень рекордний відсоток жителів східних, південних і північних областей перейшли в побуті з російської мови на українську. Чи стане це тенденцією?

– Я згадував, що є ще чимало російськомовних людей в Україні, але все-таки вони переходять на українську мову, і значною мірою – це заслуга путіна. Бо якби не війна, то східна частина України так би й залишилася російськомовною. Тепер люди зрозуміли, хто їх позбавив домівок, хто вбиває їхніх дітей, хто ґвалтує українських жінок і дівчат. І якщо це не можна сказати про всіх, то з часом відсоток тих, хто переходить на спілкування українською мовою, буде зростати. Думаю, що ця тенденція буде міцною і стабільною.

– На думку політолога Володимира Фесенка, протиставлення українців за мовною ознакою в умовах війни працює на користь ворога. Що Ви думаєте з цього приводу?

– Категорично з ним не згідний. Він сам щойно, останнім часом тільки почав говорити українською. Це через таких мудрагелів, які в кожному випадку твердять, що мовне питання «не на часі», наша українська мова навіть у своїй незалежній державі уже 32 роки перебуває на задвірках. А це питання було «на часі» уже триста п’ятдесят років тому, коли почалася масова московізація України, це питання ще й як було на часі на початку нашої незалежності, але проросійськи налаштовані політики, журналісти весь час твердять, що питання про мову «не на часі». Утвердження української мови не означає, що хтось російськомовних українських солдатів заставлятиме в окопах переходити на українську мову. Хай собі говорять, хто як може і хоче. Мова йде про загал, про державні, офіційні установи, про офіційну сферу. Цікаво, як саме це питання, на думку Фесенка, спрацювало б на користь ворога? Що, хіба ворог не знищує російськомовних? Я завжди повторював, що питання мови залежить від державної верхівки. Заговорив Президент Зеленський українською – заговорили всі чиновники. А якби ще Президент сказав привселюдно, що треба бодай менше використовувати російську мову в Україні, а з часом зовсім про неї забути, то справа утвердження української мови пішла б набагато швидше. Питання мови ніколи не ставили прості люди, його розворушує, я вже повторююся, проросійська «інтелігенція» – політики, політологи, журналісти, чиновники, яким ліньки сісти і вивчити мову країни, у якій вони живуть.

– Загалом, чи є виклики для української мови у час війни?

– Війна, навпаки, сприятиме швидшому утвердженню нашої мови в Україні. Правда, після війни ще треба буде переглянути і перезатвердити закон про українську мову. У ньому має бути записано, що єдиною мовою в усіх сферах народного життя в Україні є українська мова. Національні меншини можуть вивчати свої мови у суботніх та недільних школах за кошти цих меншин. Держава має витрачати кошти тільки на вивчення, поширення й утвердження української мови. Пора вже мати свій національний гонор і відповідати адекватно: відкрили українську школу десь у росії, відкриваємо російську в Україні. Відкриють там дві – можна тоді й тут дві. Але знаю, що там ніколи не відкриють українську школу, тому й тут треба забути про школи російські.

Залишається тільки побажати, щоб якнайшвидше Україна здобула перемогу у цій клятій війні, щоб не гинули наші воїни на фронті, а після війни Україна стане зовсім інакшою, вона стане насправді українською!