Хоч Микитинці і село, проте враження від його відвідин дивовижні. І все залежить, якою дорогою їхати: коли в’їжджаємо на микитинецькі терени з боку Хриплина, то через бездоріж видається, що потрапляємо з периферії у центральну частину міста, а коли гостинцем через вулицю Тисменицьку, то годі й зауважити, де закінчується місто і починається село – дорожня інфраструктура Микитинців впорядкована по-ґаздівськи й зі смаком. Вже майже 15 років – три каденції – Микитинецьку сільську раду очолює Михайло Сіщук, а сьогоднішня розмова з ним має кілька поважних причин: 510-річчя з часу першої писемної згадки про Микитинці, 130-річчя сільського хору «Первоцвіт», яким орудує заслужений працівник культури України професор Ганна Карась, і 30-річчя сільської ради...
– Михайле Петровичу, то в якому статусі нині перебувають Микитинці – село, мікрорайон чи старостат?
– Микитинці залишаються селом – із сільською радою і сільським головою та депутатським корпусом у складі Івано-Франківської міської ради. Ми наразі – не в складі ОТГ, а міської ради – з тих пір, як з 1983 року нас, Микитинці, Угорники, Хриплин, Вовчинець і Крихівці, підпорядкували містові. Як буде далі – важко сказати...
– Чим із зробленого за півтора десятка років найбільше пишаєтеся як сільський голова?
– Ще 2006-го, після того, як нас із депутатами обрали, ми визначили основні напрями розвитку сільської громади, серед яких найголовніший – благоустрій нашого села. І сьогодні є чим пишатися. Коротко перерахую добрі справи, зроблені для громади: будівництво водогону, каналізаційних мереж, вуличного освітлення, на 97% покриття сільських доріг асфальтом, зведення дитячого садочка, відкриття амбулаторії, ремонт і відновлення Народного дому, спортивних споруд, заснування футбольної команди, яка виборола багато спортивних перемог, допомога школі, бібліотеці і т. д. Ми пишаємося тим, що в Микитинцях є три хори, які мають звання народного (недарма ж на гербі села є і соловейко! – Авт.). До речі, одному з них – «Первоцвіту» незабаром сповниться 130 років. А власне за моєї каденції створено два вокальні колективи – хор «Сяйво» і ансамбль «Відроджена пісня».
Допомагали ми нашому храму Святого Микити УГКЦ, якому через три роки сповниться 100 літ, звели дитячі майданчики, у центрі села – площу Героїв Євромайдану, в приміщенні Народного дому відкрили музей села, будуємо тротуари для пішоходів тощо. Триває робота над книжкою про історію села та найдавнішого хору. Важливими подіями стало затвердження 2008 року генерального плану Микитинців та цьогорічне оцифрування меж села. У роки моєї каденції мали дві великі інвестиції – збудувала завод фірма «Тайко Електронікс» і на території колишнього «Автоливмашу» відкрилася фірма «Електролюкс». Сьогодні на місці «Тайко Електронікс» провадить діяльність одна з німецьких фірм. А це великі надходження до сільського бюджету. Коли в травні 2006-го я прийшов на посаду, бюджет становив 260 тис. грн, а наприкінці року – 1,5 млн. грн. Ми почали збирати ті податки, які з тих чи інших причин не надходили до нашого бюджету. Спочатку добре вивчили стан підприємництва на території сільради, а відтак до кожного з керівників звернулися листовно. Звичайно, не все відбувалося гладко, були й судові справи. Аж поки підприємці не зрозуміли, що податки потрібно платити. До речі, на території нашої сільради розташовано понад 100 підприємств. Цього року бюджет сільради вже становить майже 14,5 млн, а очікуємо перевиконання – до 21 млн грн. Ми багато допомагаємо жителям села у різних ситуаціях – при народженні дитини, смерті рідних тощо.
– У громаді Микитинців сьогодні є дуже потужна спільнота учасників війни. Яким чином сільській раді вдалося налагодити конструктивний діалог з колишніми бійцями?
– Так, у нашій громаді є 27 учасників АТО. Але окрім наших, які зареєстровані на території сільради, є побратими з інших сіл, які гуртуються і продуктивно співпрацюють з микитинецькими ветеранами. Зокрема офіційно створено микитинецько-угорницьку спілку учасників АТО. Ми ж сусіди – через дорогу. А все почалося з того, що у 2016 році зустрілися з ветеранами-активістами, а відтак за ініціативою керівництва сільради рішенням сесії створили дорадчу раду воїнів АТО. А учасник АТО Роман Сметана став заступником сільського голови. Є колишні захисники України і серед членів виконкому сільської ради. На жаль, ще нема серед депутатів. Але надіємося, що після осінніх виборів будуть. Такі кроки активізували хлопців і вони почали виявляти добрі ініціативи. Наприклад, для безпеки і чистоти села. Запровадили роздільне збирання сміття, а сільські вулиці обладнали відеокамерами. Ідеї ветеранів і надалі будемо підтримувати, втілювати в життя і розширювати.
– Восени Микитинці святкуватимуть 510-ту річницю з часу першої згадки про село. Чим плануєте дивувати?
– Сьогодні активно працюємо, щоб завершити асфальтування однієї з останніх сільських вулиць та кількох провулків. Біля Народного дому провадимо благоустрій: завершили огорожу, впорядкували периметр подвір’я, спорудили лавки на літній сцені, де плануємо 13 вересня проводити свято. Звичайно, готуємо і насичену концертну програму – з участю і своїх, і гостей. Через карантин люди вже, образно кажучи, і носи поопускали, тож хочемо трохи збадьорити громаду. Очікуємо на книжку про історію нашого відомого хору «Первоцвіт». А до Дня Незалежності України відкриємо спортивний майданчик зі штучним покриттям, відбудеться також традиційний – ювілейний, десятий, – велопробіг микитинецькими вулицями. Спортивний майданчик – то великий подарунок для дітей. До речі, наслідуючи нашу ініціативу, вже й наші сусіди запровадили такі урочисті заходи, як велопробіги. У нашому селі є чимало людей з інших областей України, тож хочемо і їх залучати до свята.
– Які проблеми у громаді Микитинців сьогодні найбільш наболілі і потребують невідкладного вирішення?
– Таких проблем у нас кілька. Перша і одна із давніх – то вирішення питання з ремонтом дамби на Бистриці. Недавня повінь її ще більше зруйнувала. Хоч дамба перебуває на балансі не сільської ради, а міської, а цього року з великої води, образно кажучи, ми вийшли сухими, проте від стану дамби залежить щоденна безпека микитинецької громади. Люди стривожені, переживають, телефонують і запитують, чи будуть провадити роботи на дамбі і коли. Адже біля річки зріс великий гарний мікрорайон. На всіх нарадах, де буваю, я звертаю увагу керівництва міста на цю проблему. Влада запевнила громади Микитинців і сусідніх Угорників, що після стабілізації погоди буде виділено передбачені кошти на невідкладний ремонт. Цифри називати не буду, бо ще нема кошторису проєкту, виготовлення якого також коштуватиме чимало. Але думаю, що вартість ремонту річкової дамби сягне не одного десятка мільйонів гривень.
Є й друга велика проблема – дощовий колектор на вулиці Юності, який прив’язаний до колишнього русла річки Млинівки у районі вулиці Тисменицької. Млинівки вже нема, а вся вода під час дощів повертається до нас у село. Той колектор підтоплює і територію Угорників.
– А невизначеність у статусі громади не додає проблем життєдіяльності Микитинців?
– Справді, невизначеність впливає негативно. Тому що, як кажуть, не знаємо на чому стоїмо. Нас включили у план утворення Івано-Франківської ОТГ, але про це нас ніхто не питав і не проводив у громаді бесід, опитувань чи референдумів тощо. Ми обговорювали питання на сесії, зверталися до Кабміну і Верховної Ради України, пропонували прийняти закон про агломерації, який би нас залишав у статусі сільських рад, але з відповідними аспектами співпраці з містом. Та й не тільки ми, але й інші села навколо Івано-Франківська. Наприклад, сьогодні податок з доходів фізичних осіб повністю надходить до міста. Ми розуміємо, що воно надає нашій громаді послуги медичні, освітні, безпекові тощо. Але й згаданий податок не маленький, а сягає бюджету нашого села. На мою думку, сьогодні такими непродуманими діями намагаються розвалити основу держави – місцеве самоврядування. Я за те, щоб відбувалося об’єднання. Але там, де це потрібно і доцільно. Нема потреби рубати курку, яка несе золоті яйця. Село собі дає раду? Дає. Має співпрацю з містом? Має. Всім добре. То навіщо це ліквідовувати? І це стосується не лише Прикарпаття. Наше село, як і інші приміські, «кидали» в попередні роки то в один район, то в другий. І лише після приєднання до Івано-Франківської міської ради Микитинці почали належно розвиватися і стали самодостатніми. Без сумніву, децентралізація потрібна. Але треба її проводити так, щоб усім від того реформування було краще. Тож, на мою думку, перш ніж приєднувати села до Івано-Франківської ОТГ, потрібно було провести референдум, щоб громада сама вирішила свою долю.
