Перед тим, як дійти до глядача, романтична балада Михайла ІЛЛЄНКА «Толока» подолала чималий шлях. Ідея створення стрічки зародилася у митця понад півстоліття тому, а зйомки картини тривали сім років. І ось, нарешті, 12 березня 2020-го року фільм вийде у широкий прокат. Тим часом в Івано-Франківському театрі кіно «Люм’єр» відбувся допрем’єрний показ «Толоки» за участі її творців – режисера Михайла Іллєнка, актриси Іванни Іллєнко, саундпродюсера Сергія Фоменка та продюсера Андрія Різоля.

В основі фільму не роман, повість чи казка, а балада Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості». 66 рядків Кобзаря з легкої руки Михайла Іллєнка стали двогодинним фільмом, в який вплетено 400 років української історії. За словами режисера, понад 60 років вітчизняний кінематограф не брався за екранізацію творів Шевченка, адже більше акцентували на його постаті. Також він наголошує, що його стрічка – не є ілюстративною екранізацією балади Кобзаря, адже значно складніша, хоча і не виходить за рамки її сюжету, не редагує та не вдосконалює його. «Цей поетичний шедевр написаний, як протокол. У ньому немає, якими були Катерина і троє козаків, якими характерами наділені, – коментує Михайло Іллєнко. – Під час роботи над сценарієм подумав, що якщо у Тараса Григоровича не написано, як довго козаки шукали «брата» Катерини, то маю право пофантазувати на цю тему. Вирішив, що якраз 400 років вистачить. І так розгортався сценарій, який привів сюжет фільму у наші дні. У фіналі побачите волонтерів та інші дуже важливі сторінки української історії. Кожна сторінка – це окрема частина фільму, окремий міф. Одне із завдань стрічки – змагатися з тими міфами, які нам нав’язують. Сучасна гібридна війна – це війна міфів, і наш фільм бере участь у ній на боці України, бо ми пропонуємо свої версії контрміфів».

Втім, сюжет «Толоки» увібрав у себе не лише поезію Шевченка та український літопис, а й спогади з дитинства Івана Миколайчука. У результаті вийшов такий собі щоденник української нації, кінематографічне генеалогічне дерево кожного українця. Вражає, наскільки тісно у кінотворі переплелися безсмертні рядки Шевченка, спогади реальної людини та історичні факти. Якщо бути точною, то 14 часових відрізків української історії. Для мене, це одна з найкращих екранізацій творів великого Кобзаря.

«Толока» – це фільм-подорож драматичними епізодами української історії, яка, повторюю, охопила аж чотири століття. І після кожної трагічної події, війни, Голодомору чи Чорнобильської аварії, хату, яка символізує Україну, відбудовують методом народної толоки. Після кожної трагедії, українці, немов ті фенікси, постають з попелу до життя.

Жанр стрічки – романтична балада. І це є основною підказкою для глядача, адже йому не варто очікувати лінійної манери розповіді та чітких діалогів героїв, котрі проведуть його сюжетом і розкажуть про все, що може бути незрозумілим. Михайло Іллєнко творить свою екранну історію, концентруючи велику кількість найрізноманітніших художніх засобів. Тож глядач не просто дивиться фільм і отримує свою емоцію, а розгадує доволі заплутаний ребус. Виходить цікава і захоплююча гра.

Центрального персонажа Катерину зіграла Іванна Іллєнко. Актриса зізнається, що ця роль велика та складна, а втілити її якнайкраще їй допомогли атмосфера, котра панувала на майданчику і 18 років служіння в театрі. «Браво!» – це слово, мабуть, найточніше охарактеризує її гру в стрічці. Іванна справилася з цим непростим та багатогранним персонажем. Як на мене, відбулася справжня магія перевтілення. Особисто я, просто не уявляю іншої актриси у цій ролі.

Серед акторського складу фільму складно не помітити відомих прикарпатців. Зокрема, Богдан Бенюк майстерно втілив на екрані колоритного мисливця за кульовими блискавками Ломаку. Блискуча робота. Також у «Толоці» зіграв світлої пам’яті Сергій Романюк. Йому дісталася роль Бригадира. Дуже зворушливо було бачити його на екрані. Зазначу, що коли він з’явився в кадрі, боялася навіть кліпнути, щоб не пропустити хоч якийсь його рух, жест, вираз обличчя чи репліку.

Тема івано-франківців у «Толоці» спонукає перейти до аналізу операторської роботи. Адже за цю надзвичайно важливу складову фільму також відповідав наш земляк. Олександр Кришталович зумів передати непростий режисерський задум та зробити так, щоб метафори та символи «говорили» з глядачами і знаходили відгук у їхньому серці.

Стрічка вийшла неймовірно музичною та мелодійною. І це не дивно. Адже лейтмотивом картини стала українська народна пісня «Чорні очка, як терен». Вона звучить впродовж усього фільму, і кожного разу по-іншому, а у фіналі отримує потужну авторську інтерпретацію. Музикою пронизана вся стрічка. І це дуже символічно, адже уявити українську націю без її пісенної творчості нереально.

«Толока» – це один з найяскравіших прикладів українського поетичного кіно. Цей фільм є суцільною поезією. Метафорами, символами, знаками та образами просякнутий кожнісінький кадр. Впевнена, що кожен наступний перегляд картини буде для глядача новим та несподіваним, адже він щоразу розгадуватиме інші символи чи метафори. Тому для мене ця стрічка, немов клубок з нитками, розмотуючи який відкриваються все нові і нові смисли, адже одразу усі меседжі не розгадаєш.

Не побоюся назвати «Толоку» культовою стрічкою, і однією з найкращих у доробку Михайла Іллєнка. Це той випадок, коли вже з перших хвилин картини видно, що за режисерським пультом не дебютант, а досвідчений митець з власним почерком і сформованою позицією.

Сім років роботи над стрічкою не позначилися на її цілісності. Те, що зйомку «Толоки» ставили на паузу не видно на екрані. Немає ефекту сукні, скроєної з різної тканини. Все чітко та органічно. А режисер зізнається, що зупинка у роботі над картиною пішла їй на користь. «В цей час почали відбуватися такі події, котрі неможливо було ігнорувати. У Тараса Шевченка є така властивість, що він у кожному рядку, у кожній букві – актуальний. І ця актуальність почала заявляти про себе. Дуже радий, що виникла пауза, бо ми змогли не просто проілюструвати вірш Шевченка, а наповнити його тим змістом, свідками і учасниками якого ми є», – наголосив Михайло Іллєнко.

Фінал «Толоки» має інше забарвлення, аніж весь фільм, більш позитивне та піднесене. Мажорна тональність кінцівки вселяє глядачам надію, що все ж таки українцям вдасться розірвати коло трагедій, і нарешті збудувати хату, яка простоїть віки і котру знову не доведеться відбудовувати.

Для мене «Толока» – це сюрреалістична казка, в основі якої не вигадані перекази, а реальна українська історія, і так хочеться, щоб вона закінчилася, так як і всі казки: «жили вони довго і щасливо». Проте це буде залежати від кожного з нас. Це найдивовижніше, найсильніше і найбільш метафоричне українське кіно останнього десятиріччя. Але потрібно визнати, що фільм не розрахований на масового глядача, це мистецтво високого ґатунку, тож успіх у прокаті – під знаком питання. Хоча, зізнаюся, дуже хочу, щоб мій прогноз не справдився і ця стрічка зібрала якомога більше глядачів у залах кінотеатрів, адже це буде гарним лакмусовим папірцем не так для картини, як для усіх нас. Моя оцінка кінематографічній притчі «Толока» – дев’ятка за десятибальною шкалою, з приміткою: метафорична екранізація балади Тараса Шевченка від культового режисера.