У храмах східного обряду іконостаси символізують межу неба і землі та ідею Небесного града. Історія виготовлення найдавніших іконостасів сягає ще IV ст. А іконостас у дерев’яній церкві Святого Духа ( офіційно – Зішестя Святого Духа УГКЦ) міста Рогатина – національній пам’ятці сакрального мистецтва, створений майстрами 1650 року, належить до трійки найдавніших в Україні. Як центральне літургійне місце ікон і атрибут означення візантійської церковної традиції саме іконостаси у часи радянщини були найпершим об’єктом руйнування комуністами-богоборцями. Дерев’яні, мармурові, цегляні, металеві, пластмасові, керамічні, різьблені, стругані, вишиті, мальовані, вітражні і т. ін. – вони є не лише духовною, художньою цінністю і продуктом роботи майстрів та відбитком часу, а й головно – вікном у духовний світ, вікном до Бога.

Справжні майстри сакрального мистецтва – особливі люди. Вже після перших хвилин спілкування з ними відчуваєш, як занурюєшся у тепле світло благодаті людини, що відчула на собі дотик Бога. І розмова з художником Ігорем Фабуляком із села Крихівців Івано-Франківської міської ради – то справжня відвертість майстра, свого роду бажання і таким чином подякувати Всевишньому за кожну мить земного буття.

Ігор Фабуляк – уродженець села Перлівці Галицького району. А середню школу закінчив у Сівці Войнилівській на Калущині. Спочатку навчався майстерності у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, а відтак у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв). Найяскравіше художник виразив себе у пластиці, скульптурі, проєктуванні, фундаментальному мистецтві і т. ін. Сьогодні майстер працює над оформленням храмів – виготовляє іконостаси, кивоти, тетраподи та інше церковне начиння.

…Серед земної архітектурної величі сільського мікрорайону на будинок Ігоря Фабуляка у селі Крихівцях важко не звернути увагу – його вінчає фігура Матінки Божої. Нас зустрічає сивобородий привітний господар з добрими, хоч і сумними, глибокими очима і запрошує щонайперше до своєї майстерні, яку з любов’ю називає робітнею. Художник бідкається, що вже нічого не майструє – двадцятирічна хвороба дала рецидив. Але тепла розмова та щирість майстра розвіюють холод приміщення і сумні очікування прийдешнього дня.

– За своє життя я створив небагато іконостасів, але всі ручної роботи, – розповідає Ігор Фабуляк. – Плід моєї праці можна, наприклад, побачити, у храмах сіл Діброва на Богородчанщині, Кривопілля на Верховинщині, Дори біля Яремча, Делієва Галицького району і т. ін. Іконостас умовно розділяє інтер’єр церкви на дві частини – вівтарну, де є вівтар, і наву, де перебувають молільники під час богослужіння. Колись іконостаси виготовляли у вигляді стіни – майже суцільні. Мої ж вироби, образно кажучи, «дихають», вони просторові. Для виготовлення іконостасів я використовую матеріали, які свого часу заготовляв у селищі Перегінську на Рожнятівщині. Для столярних робіт, наприклад, рам – модрину, кедр – для різьблення, а також частково – позолоту для ваз, капітелій (верхня частина колон) чи хрестів, тому що їх виготовляли з липи, яка не має гарної текстури. Головне у моїх творчих задумах іконостасів – чиста, натуральна деревина.

– А скільки ярусів мають Ваші іконостаси?

– Колись практикували багатоярусні іконостаси, могло і сім ярусів бути. На першому ярусі були намісні ікони, на другому – дванадцять празничних ікон, а далі – апостоли, спарені чи поодинці, колись ще були пророки і т. ін. Вінчає іконостас Деісус – особливий ряд ікон, у центрі якого – Спаситель, а по боках – ікони Богоматері, Івана Хрестителя та апостолів. До речі, у монастирській церкві Кирила і Методія УГКЦ у Крихівцях о. Євген Андрухів зробив вівтарну частину в чудовій мозаїці, тож зрозуміло, що не можна було виготовити іконостас, який би закрив ту красу. Тож іконостас у церкві – невисокий, одноярусний. Таким чином, при виготовленні іконостаса у своєму художньому рішенні митець має враховувати внутрішню архітектуру храму. Бо нині за таку роботу часто беруться всі кому не ліньки, тож у церквах, на жаль, можна побачити чимало художнього несмаку. Свого часу я пропонував владиці Іринею Білику запровадити у семінарії для майбутніх священників безплатний курс із сакрального мистецтва, але мої міркування залишилися поза увагою. Тож до інших владик я вже відтак і не підходив. Адже щонайперше саме священник повинен належно розуміти основи сакрального мистецтва, зокрема й іконостасів. У моїй практиці був випадок, коли всі ікони, які ми з колегою створили, у церкві перемалювали, тому що старшому поколінню, як нам пояснили, їх важко було сприйняти. Таким чином, зіпсували весь задум через нерозуміння. Але ж інколи потрібен рік чи два, а то й більше, щоб створити іконостас.

– Означте, будь ласка, хоч декілька головних канонів з виготовлення церковних іконостасів.

– Я живу під Богом, відчуваю, що перебуваю в Його руках. Мій головний канон як митця – кожну працю починати з молитви. Ще двадцять років тому я довідався про свій онкодіагноз – після операції лікарі давали хіба кілька місяців для життя чи років. Але сталося так, як хотів Господь – живу й досі. Мені навіть радили стати священником. Але на той час я мав п’ятдесят п’ять років. Та й до хвороби завжди багато молився. Бо ж я не фахівець у сакральному мистецтві. І була Божа воля на те, щоб я відчув Його дар і осягнув мистецтво виготовлення іконостасів та іншого церковного начиння.

Найголовніша вимога до іконостасу – наявність намісних ікон, які розміщують у першому ярусі. Тобто ікон Ісуса Христа, Матері Божої, а також ікони із зображенням того святого, чиїм ім’ям названо церкву, і обов’язково мають бути ікони із зображенням чотирьох євангелістів. А на обох дияконських бічних дверях – ікони архангелів Михаїла і Гавриїла. В іконостасі також канон передбачає дванадцять празничних ікон – за кількістю календарних церковних празників у році. У відповідний час ці празничні ікони почергово виставляють для поклоніння і цілування на тетраподі. І ще в іконостасі мають бути ікони із зображенням апостолів, а вивершує його Деісус. Є й малярські канони. Все залежить від митця. Якщо він фаховий майстер, то його робота буде професійна. Іконостаси я виготовляв частинами, інколи залучаючи і помічників. Всі мої роботи з дерева, тому що природні матеріали теплі, з ними легко працювати. А все у роботі починається з погодження проєктування.

– Що для Вас означає іконостас?

– Колись давно одна дівчина-журналістка з Верховини саме це запитала. Минуло багато років, та я й досі пам’ятаю, що відповів тоді. І сьогодні хочу повторити, що для мене іконостас – то вікно у духовний світ, до Бога. А всім майстрам, які виготовляють іконостаси, я побажав би, щоб у їхніх творах завжди було мистецтво, а їхня праця була служінням Богові.