Живе в Івано-Франківську 92-літній чоловік, чия багатогранна особистість заслуговує на визначення харизматичний. Адже і в такі вельми поважні роки не полишає улюблених протягом усього життя занять Геннадій ГРИЦЕНКО – член Національної спілки художників України, фахівець з астрономії, громадський діяч. Уродженець Запоріжжя у часи національно-демократичного відродження на Прикарпатті став членом Спілки офіцерів України, Українського козацтва, йому надано звання генерал-хорунжого.

Вже кілька місяців Геннадій Юхимович рідко виходить зі свого помешкання – підводять ноги. Втім, у листопаді Гриценко мав зустріч із читачами бібліотеки-філії №7 МЦБС, де у рамках проєкту «З Україною в серці» розгорнули невелику виставку його творів – ліногравюр, офортів, естампів. Присутній на цьому заході доцент кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Микола Якимечко охарактеризував пана Геннадія як художника мислячого, з великим українським серцем, відзначив, що митець у своїх роботах відображає традиції ратного героїзму нашого народу – від доби Козаччини до часів нинішньої мужньої боротьби українських воїнів проти московських загарбників, відтворює мотиви повсякденного людського життя, етнографічну самобутність Прикарпаття, яке вже чотири з половиною десятиліття є для нього другою батьківщиною…

– Геннадію Юхимовичу, модераторка зустрічі з вами в бібліотеці – її завідувачка Ірина Тарновецька-Мороз, художниця за фахом, поетеса, авторка текстів і музики пісень, назвала вас «людиною-космосом», а той же Микола Якимечко провів цікаву аналогію: в його уяві ви, людина XXI століття, асоціюєтеся з кимось із багатогранних творчих особистостей епохи Ренесансу. Адже невтомно працюєте і в графіці, і в галузі астрономії…

– Так, я ще й досі перебуваю під приємними враженнями від зустрічі з читачами бібліотеки на вул. Дністровській, 22. Ось можете перегорнути зошит із записами-відгуками шанувальників прекрасного про мій мистецький доробок і спілкування з ними. Як бачите, відгуки всі позитивні. Певна річ, умови книгозбірні дали можливість представити лише дещицю моїх творів. Тож я розповів не лише про те, як народжувались ці роботи, а й загалом про свої малярську творчість та дослідження з астрономії і космології.

– З початку повномасштабного вторгнення рф Ви день у день проводили в обласному Народному домі «Просвіта» – писали з натури портрети наших краян, переважно ще молодих, коли вони в Івано-Франківську проходили військову підготовку перед відправленням на фронт...

– Ту серію графічних портретів українських патріотів, підписаних їхніми позивними, я назвав «Незламна нація». На рисунках – здебільшого чоловіки, але є й жінки. Ці наші захисники заслуговують на те, щоби було видано альбом з їхніми портретами. Обіцяв мені посприяти в цьому міський голова Руслан Марцінків. До речі, 2020 року в івано-франківському видавництві «Лілея НВ» уже вийшов друком альбом моїх робіт «Графіка».

– Воєнній тематиці присвячено не лише серію Ваших творів «Незламна нація». Мене вразив, скажімо, рисунок із трагічним сюжетом: стражденна жінка в хустці зготувала вечерю для своїх синів. Але три покладені ненькою на стіл ложки вони вже ніколи не піднесуть до вуст – усі троє загинули на війні… А як Ви вивчилися на художника?

– Я з дитинства опановував малярство, відвідуючи художні студії. Бо ще школярем тонко відчував красу довколишнього світу і мені хотілося відтворювати її засобами образотворчого мистецтва. Це відчуття супроводжувало мене й коли був студентом інженерно-будівельного інституту в Ростові-на-Дону: змальовував природу, людей… Не полишав свого уподобання й після того, як здобув вищу освіту й працював інженером-конструктором інституту «Промбудпроєкт» у Запоріжжі. На початку 60-х брав участь в обласних виставках, відтак у республіканських. Мене взяли на роботу в Запорізький художній комбінат. З 1966-го – у Спілці художників України.

– Ви зростали й навчалися в російськомовному середовищі індустріального міста. Як же зацікавились українськими народними мотивами, які з часом виразно окреслились у Вашій малярській творчості?

– Мої батьки були українцями, походили з містечка Покровське, що за 90 км від Запоріжжя. Познайомилися вони студентами сільськогосподарського інституту й одружилися. Здобувши вищу освіту, мій тато працював агрономом, а мама влаштувалася на роботу вчителькою початкових класів. Перший клас я закінчив у Запоріжжі, а як почалася війна, то під час німецької окупації три роки жив у своєї тітки Степаниди в Олексіївці поблизу Покровського, її хата була на хуторі. Саме від неї навчився живої української мови, пізнав народні пісні, свята й звичаї. Потім знову повернувся до Запоріжжя. Можна сказати, що саме з тих трьох дитячих літ у селі й пробудився у мене потяг до українського слова, культури, мистецтва, і він, мов ота тендітна зелена билинка навесні, нелегко пробивався крізь товщу панівного у великому місті чужомов’я для українців з діда-прадіда, крізь потужну хвилю зросійщення совєтською владою корінного населення козацького краю, де колись була славнозвісна Запорізька Січ.

Справді переломними в моєму житті не лише як митця, а й як громадянина стали 60-70-ті роки – завдяки знайомству й спільній творчій праці з художниками-шістдесятниками Галиною Зубченко, Григорієм Синицею, Аллою Горською, Віктором Зарецьким. Я не лише графік, а й монументаліст, і разом з ними оформляв мозаїчними панно стіни школи №5 у Донецьку. А в рідному Запоріжжі створював у співавторстві з художником Анатолієм Скрипкою ковані барельєфи козацької тематики. Під впливом відомого київського колекціонера Івана Гончара, з яким мене познайомила А. Горська, почав збирати народні картини, вишивки, ткацькі роботи. Їх художні мотиви спонукали мене до пошуків нових тем у графічній творчості. За художнім стилем я реаліст. Створив чимало рисунків пером на папері, гравюр.

– Пригадую, у журналі «Краєзнавець Прикарпаття» за липень-грудень 2020 року я із зацікавленням прочитав вашу статтю «Збручанський ідол – модель світу» – про археологічну пам’ятку дуже давнього походження, виявлену 1848 р. на Тернопіллі…

– Переконаний, що стародавню (III–I тисячоліття до н. е.) єгипетську математизовану астрономо-антропологічну модель світу просто не можна встановити без з’ясування змісту Збручанського ідола. Антропологія ж, як відомо, вивчає походження та еволюцію людини.

– Що собою являє і чим важлива для науки ця археологічна пам’ятка?

– На чотиригранній вапняковій стелі заввишки 2,7 м у три яруси розміщені антропоморфні зображення, на мою думку, семи небесних богів – світил та планет Сонця, Місяця, Меркурія, Венери, Марса, Юпітера й Сатурна, а також п’ятьох дітей Марса і Венери: саме їх люди тоді вважали справжніми – небесними батьками своїх дітей і саме їм завдячували народженням своїх здорових нащадків з оптимальним 280-добовим терміном виношування.

В астрономії єгиптян Людина фігурувала як невіддільна складова космосу –восьма планета Сонячної системи. А те, що в середньому ярусі ідола Людину було представлено п’ятьма дітьми, не є випадковим. Уже в дохристиянські часи вчені вели статистику, і за відомостями, що дійшли до нас, якраз п’ятеро дітей у середньому народжувала єгипетська жінка, як, виявляється, й тодішня жителька Карпат. Про цей лише на перший погляд дивний зв’язок між давніми Єгиптом і Карпатським регіоном, думаю, ще буде нагода детальніше згадати у нашій розмові. А наразі повернуся до знайденого в Збручі, притоці Дністра, ідола. У його верхньому ярусі – чотири небесні боги: Сонце, Місяць, Венера й Марс. У нижньому ярусі – Триглав, тобто постать із трьома головами, яка уособлює трьох небесних богів, – Меркурія, Юпітера й Сатурна. Цими сімома небесними богами у верхньому й нижньому ярусах пам’ятки наші пращури символічно означили сім днів тижня.

Словом, Збручанський ідол, на мій погляд, є астрономо-антропологічною моделлю світу, яка формувала в людей антропокосмічний світогляд. Дійшов такого висновку після того, як мені вдалося розшифрувати єгипетський канонічний астрономо-антропологічний довідник початку III тисячоліття до н. е., автором якого був, напевно, славетний жрець-астроном Імхотеп.

– То Ви астроном чи астролог?

– Астрологія – це містика, я ж як дослідник присвятив своє життя науковій астрономії…

– Та все ж Ви астроном-аматор?

– Не хвалитимуся, звісно, тим, що вивчаю астрономію уже шість десятиліть – мабуть, ні в кого й зі спеціалістів не було стільки, як у мене, часу, щоб день у день приділяти предметну увагу питанням цієї науки. Переді мною лежить як настільна книга «Велика астрономічна енциклопедія» – ґрунтовно знаю її від першого до останнього рядка. Отож без зайвої скромності скажу, що за своїм професійним рівнем давно вийшов за межі поняття «астроном-аматор». Адже впродовж десятиліття співпрацював з ракетним заводом у Дніпрі (колишньому Дніпропетровську), де мої праці із сучасної небесної механіки надрукували в десятьох випусках «Дніпровської орбіти» – збірника матеріалів з наукових читань. Пізніше у Київському політехнічному інституті при його кафедрі соціології заснував Науково-дослідний центр філософських проблем астрономії, космології та космонавтики, яким завідував десять років. Брав участь у наукових конференціях з космонавтики й космології, був знайомий з Леонідом Кучмою, тоді ще директором ракетного заводу, та з Леонідом Каденюком, першим космонавтом незалежної України, ім’ям якого назвали Музей космосу, який відкрито за мого сприяння на його малій батьківщині, в Реваківцях на Буковині.

– У тлумачному словнику пояснюється, що космологія – це вчення про Всесвіт як єдине ціле, а також розділ астрономії, присвячений цьому вченню. Тож мою увагу одразу привернула ще одна книжка, яка ось на столі, – «Стародавня космологія Карпат», написана Вами й видана 2021 року…

– У ній я першим із дослідників доводжу, що у прадавні часи в Карпатському регіоні вже існували розвинені астрономо-антропологічні знання, які походять із єгипетської та римської космологій. Їх принесли у Карпатський регіон римляни, захопивши Сармизегетузу – столицю Дакії (нині це територія Румунії) і перетворивши ту стародавню державу на одну з провінцій своєї імперії.

Поширення й на теренах України астрономо-антропологічних знань підтверджують результати здійснених мною досліджень двох дохристиянських обсерваторій-святилищ у Чернівецькій області – скельної в с. Багна і так званої круглої в Долинянах, розкопаної археологинею Галиною Смірновою. Мали вони не лише культове призначення. Скелі з нанесеними на них петрогліфами, кола із кам’яних стовпчиків або ж із брил чи великих каменів, виявлені й на інших подібних астрономічних об’єктах ще язичницького походження в різних куточках Землі, слугували для місцевих жителів астрономічними годинниками й засобами відліку часу. Зміст систем астрономічних знаків, які я досліджував у селах Багна й Долиняни, пов’язує ці прадавні обсерваторії з тією, яку в Сармизегетузі використовували для спостереження за рухом планет і як астрономічний годинник.

У «Стародавній космології Карпат» пишу і про такі ще далеко не розгадані таємниці дохристиянських цивілізацій, як великі єгипетські піраміди, як всесвітньо відома пам’ятка Стоунгендж (Англія) у вигляді кількох кіл із велетенських каменів, як Фестський диск – знайдений під час археологічних розкопок на о. Крит (Греція) найдавніший із відомих науці друкованих текстів. Я теж намагався розкодувати цю унікальну пам’ятку письма бронзової епохи, яку дехто з учених вважає астрономічним годинником. Буквально напередодні зустрічі з вами я завершив дослідження універсального математичного астрономо-антропологічного довідника авторства, напевно, все того ж єгипетського астронома Імхотепа, який я відтворив, як бачите, у вигляді таблиці.

– Досліджуєте ті аспекти астрономічної науки, що потребують доброго знання математики…

– Недарма ж закінчив інженерно-будівельний інститут і як інженер розраховував конструкції промислових об’єктів. Математика у мене, як мовлять, у крові. Також я культуролог – вивчаю цивілізації III–I тисячоліть до Різдва Христового якраз щодо впливу космології на їхнє життя. У дослідницькій праці мені допомагають знання і з археології. Свого часу відомий археолог Олександр Бодянський ознайомив мене з мегалітичними спорудами давніх людей у Запорізькій і Дніпропетровській областях. Український історик та археолог Дмитро Яворницький ще у 20-х роках минулого століття вперше розкопав біля самого Запоріжжя таємничі, а насправді призначені для астрономічних обчислень кола із кам’яних блоків та кшталт тих, які донині збереглися в Стоунгенджі.

Коли мене, молодого ентузіаста вивчення прадавніх археологічних пам’яток на українській землі, Бодянський приводив до них, то знаєте, я вже тоді мав певність, що з моїми знаннями математики зможу ті мегаліти дешифрувати, тобто прояснити їхнє походження й значення у житті наших пращурів. Утім, мене як дослідника зацікавили не лише мегалітичні, а й інші споруди, зведені у добу бронзи, – набагато складніші для побудови, до якої архітектори й майстри доклали свої розум, неабиякі фізичні зусилля, професійну майстерність. Це, звісно ж, єгипетські піраміди. Я почав вивчати математичні таблиці, що дійшли до нас із тієї епохи, – спробував розгадати, які наукові знання використовували при їх спорудженні єгиптяни.

– А як же з Вашим малярством?

– Одне одному не перешкоджало, бо тоді я вже працював художником, мав якісь заробітки, тож присвячував цілі дні вивченню споруд бронзової доби у світі. Вивчав їх, певна річ, за писемними історичними джерелами, за опублікованими результатами досліджень учених різних країн уже в наші часи. Зрештою виснував, що всі ті споруди було спроєктовано та збудовано за тими самими теоретичними постулатами, закладеними в єгипетському астрономо-антропологічному довіднику авторства, найімовірніше, того самого знаменитого жерця Імхотепа.

– Я читав, що перша, ступінчаста, піраміда постала в Єгипті чотири з половиною тисячі років тому…

– Її спроєктував той самий радник фараона Джосера – Імхотеп, відомий і як архітектор та лікар. Власне, вивчаючи літературу про будівництво іншої єгипетської піраміди – Хеопса, я натрапив на числа, які дали можливість дешифрувати довідник Імхотепа: будували її за наведеними в цьому документі математичними розрахунками. Мені вдалося відтворити цю розлогу таблицю – математичну матрицю, що уособлює числову астрономічну модель Сонячної системи.

Своїм довідником Імхотеп першим серед учених світу сформулював засади математичної астрономії, або теорії астрономії. То чому ж автори підручників стверджують про відсутність у єгиптян III–II тисячоліть до н. е. нормативної математики й розвиненої астрономії? Я взявся спростовувати цю сумнівну тезу. Дешифрував таблицю Імхотепа, тобто мені вдалося розкрити ту єгипетську математичну модель світу, числа якої відповідали теперішнім даним астрономії.

– Ви й попри вже вельми поважний вік віддаєте багато часу дослідженням у сфері астрономії. Що саме нині досліджуєте?

– Виявляю інтерес до фундаментальних проблем астрономії. Головна з них ось яка. Вважають, що Сонячна система утворилася внаслідок дії сили тяжіння, яку відображено відомою нам усім зі шкільного курсу фізики формулою: сила притягання між двома тілами (матеріальними точками) прямо пропорційна добутку їхніх мас й обернено пропорційна квадрату відстані між ними. Закон всесвітнього тяжіння, відкритий Ісааком Ньютоном, підтримував і автор теорії відносності Альберт Ейнштейн. Проте фізичний механізм дії закону тяжіння в Сонячній системі досі не можуть достеменно пояснити. Бо якби він реально працював, то всі планети разом із Сонцем «злилися» б докупи. Але ж такого не відбувається – перешкоджає цьому те, що, на моє переконання, крім сили тяжіння між небесними тілами існує й сила відштовхування.

Обертаючись навколо Сонця, планети притягуються до нього, проте внаслідок того, що вони обертаються і навколо своєї осі в напрямку осьового обертання Сонця, планети водночас і відштовхуються від нього, тобто сила тяжіння й сила відштовхування в Сонячній системі врівноважуються. Планети разом з тим притягуються й між собою при зменшенні тиску речовини космічного середовища, але за наступного його збільшення – взаємно відштовхуються. У цьому разі, на мій погляд, спрацьовує принцип дії гідравлічного закону Бернуллі. Однак сучасні фахівці з астрономії чомусь бачать лише силу тяжіння й категорично відкидають існування поряд з нею сили відштовхування, хоча друга, як я доводжу, існує у Сонячній системі на противагу першій.

Щоб дійти такого висновку і щоб можна було пояснити, так би мовити, на хлопський розум «нестикування» щодо дії закону Ньютона в Сонячній системі, мені потрібно було 30 років. Гадаю, навідала мене ця наукова гіпотеза, з якою поділився з вами, лише завдяки тому, що я мислю не стереотипами. Від них людям направду важко відійти. Цілком можливо, що і я сам, якби закінчив фізичний факультет вишу, то був би твердо переконаний у непохитній правильності нинішніх стереотипів щодо дії законів фізики у космічному просторі.

Втім, учені-астрономи вже визнали, що галактики відштовхуються між собою, а от у Сонячній системі, на їхню думку, відштовхування начебто немає і не може бути. Пригадую, після моєї доповіді на міжнародній конференції з питань динамічних систем у Київському університеті ім. Т. Шевченка, у якій я переконував присутніх, що Сонячна система перебуває у рівновазі завдяки одночасній дії між її небесними тілами сили тяжіння й сили відштовхування, всі іноземні учасники того зібрання аплодували мені, а з наших лише один на перерві підійшов до мене, зацікавившись неординарною науковою проблемою, яку я порушив у виступі.

– Та повернімось до дешифрованого Вами довідника Імхотепа – документа, яким цей славетний жрець, за Вашими словами, вперше у концентрованому вигляді, через числа, «згенерував» для своїх краян усі тогочасні знання не лише з математики, а й з астрономії та, наголошу, з антропології. На ній акцентую тому, що хочу запитати про таке: як же реально використовували всі ці знання у своєму повсякденному житті єгиптяни часів Імхотепа? Та й, мабуть, не лише вони, адже Ви, дослідник, у згаданій книжці «Стародавня космологія Карпат» уперше доводите існування у Карпатському регіоні стародавніх астрономічних та антропологічних знань, які, на Ваш погляд, були напрацьовані в єгипетській космології.

– Імхотепові слід віддати належне як видатному вченому в галузі астрономії. Втім, ця наука цікавила не сама собою жителів Стародавнього Єгипту – прихильників філософії антропоцентризму. Для них і в астрономії головною була Людина. В Імхотепа та його співвітчизників сформувалось уявлення про Людину як восьму планету Сонячної системи, як істоту космічну. Вони вважали, що люди утворюються за тими ж законами, що й планети. До теорії існування Всесвіту, Сонячної системи й Землі в числі семи її планет єгиптяни не були байдужими передовсім з погляду таких питань космології, як земне буття, феномени народження, шлюбу, смерті людини. Скажімо, причину її відходу у засвіти пов’язували з негативним впливом затемнень Сонця й Місяця, а народження – навпаки, з позитивним впливом світил і планет.

Зокрема хотів би привернути увагу до того, що для жителів цієї країни терміни народження людини були співмірними з періодами обертання планет. Себто йдеться про зазначений у єгипетському математичному довіднику найкращий час для того, щоб зачати, виносити й народити здорову дитину. Вже тоді було відомо, що мінімальна тривалість вагітності жінки, яка завершується народженням життєздатної дитини, – 196 діб, максимальна – 315, а оптимальна – 280 діб. Також у Стародавньому Єгипті знали, як і ми тепер, що дев’ятимісячна вагітність триває у середньому 266 діб, семимісячна – 207. А ще там вели статистику народжень дітей упродовж року й виснували, що найміцніші діти приходять на світ під час зимового сонцестояння, якщо їх зачато за 277 діб до нього, тобто в день весняного рівнодення.

У північній півкулі зимове сонцестояння, коли спостерігаються найкоротший день і найдовша ніч, припадає на 21 грудня (або 22 грудня – раз на чотири роки, перед початком переступного року, як це було 2023-го). 2025-го воно знову припаде на 21-ше. А весняне рівнодення буде 20 березня, як і 2024-го. Різдво Христове вирішили святкувати не в день зимового сонцестояння 22 грудня, а на три дні пізніше – 25 грудня, що пов’язано з відзначенням – ще за язичницькою традицією – народження Сонця, коли день поступово починає збільшуватися. Додаймо ж ці три дні до тих 277 – і вийде 280.

До речі, Ісус Христос прийшов на світ 280-добовим, що якраз і є оптимальним, за підрахунками давніх єгиптян, і відповідним нормам сучасної біології та медицини терміном вагітності жінки. Веду до того, що подружні пари, які планують поповнення своєї сім’ї і хочуть, певна річ, народити здорових нащадків, мали б орієнтуватись на той рекомендований єгипетськими астрономами-духівниками найкращий для зачаття дитини час весняного рівнодення або ж на близькі до нього дні.

Люди повинні підпорядковуватись річному кругообіг у природі, адже саме весна – це пора пробудження землі після зимових холодів, час гону у тварин і садіння сільськогосподарських культур. Тож мене дивує, що в нашому суспільстві чомусь не популяризують такі рекомендації серед населення. А варто було б це робити подібно до того, як на кожен рік фахівці складають календарі посівання сільгоспкультур, де враховано сприятливі для цього фази Місяця – коли він повний чи неповний. Такі календарі виходять друком, і вони, безперечно, корисні для городників та дачників

Я глибоко переконаний, що люди теж мають «засівати» своє потомство навесні. Давні єгиптяни прислухалися до порад жерців щодо оптимального часу для зачаття дитини, і їхні діти народжувались міцними, нація була, напевно ж, здоровою. А у нас чомусь ніхто не задумується над тим, чому з-поміж дітей досить велика кількість олігофренів. Причому розумово відсталі хлопчики й дівчатка народжуються – з абсолютно незрозумілої на перший погляд їхнім рідним, близьким та й медикам причини – навіть у сім’ях, де батько і мати не п’ють і не курять.

Так, для українського люду осінь – це традиційний час сватань і весіль, але ж зачатих після них дітей, якщо дивитися на речі з раціонального погляду, майбутні породіллі виношують упродовж далеко не сприятливого для вагітної жінки осінньо-зимового періоду з його низькими температурами повітря, недостатністю сонячного світла. Упродовж цього періоду асортимент харчових продуктів, які вона споживає, не розширюється, а, навпаки, дедалі звужується, найбільшою мірою – навесні.

Тим часом, на думку жителів Стародавнього Єгипту, саме весняної пори найсприятливіші умови для зачаття дитини, а отже, і для виношування її в наступні літні й осінні місяці, коли вагітна жінка має можливість споживати вдосталь овочів і фруктів. Єгипетські жерці вважали цю рекомендацію подружнім парам життєво важливою. Вона, як на мене, має велике значення й нині і мала б стати одним із фундаментальних чинників поліпшення здоров’я української нації. Вважаю цей висновок одним із найважливіших для наших сучасників результатів моїх досліджень в астрономії, антропології та історії цивілізацій, які жили на земній кулі до Різдва Христового.