Вистава «Любов варта всього» прикарпатської письменниці Галини ЛИЦУР-ЩАДЕЙ у постановці відомого Вигодського народного аматорського театру «Карпатська Німфа» ввійшла до переліку переможців конкурсу «Культурний штурм», оголошеного в березні 2025-го Українським культурним фондом (УКФ) і Третім армійським корпусом ЗСУ в рамках грантової програми «Культура під час війни» на підтримку мистецьких проєктів, пов’язаних з обороною України. 19 жовтня відбудеться прем’єра вистави. Вичерпніше про це розповідає в інтерв’ю «Галичині» недавно призначена художня керівниця «Карпатської Німфи» Галина ЛИЦУР-ЩАДЕЙ.
– Пані Галино, яким був шлях «Любові…» до глядачів?

– Усе почалося дуже просто й неочікувано – з мого оповідання «Дев’ять розсипаних всесвітів». До речі, його ще навіть не було, так би мовити, офіційно опубліковано – лише незабаром воно побачить світ. Але в публічному просторі твір уже знають. Адже в основі його сюжету – доля батька дев’яти дітей – уродженця невеличкого гірського села Бубнища на Болехівщині Володимира Кондрата, який поліг у війні з російськими загарбниками на Донеччині. Тож організатори Міжнародного одеського літературного фестивалю, який проходив у Бухаресті, запропонували мені взяти участь у ньому з цим текстом.
Оскільки ж «Дев’ять розсипаних всесвітів» – на тему війни, тож я подумала, що було б доцільно донести його не тільки до української аудиторії, а й для іноземної. Причому добре розуміла, що потрібен ширший і гучніший резонанс, ніж прочитання твору учасникам літературного фестивалю. Тому за порадою моєї одеської подруги Світлани Боднар вирішила зробити відеоверсію оповідання з фаховим англійським перекладом тексту і продемонструвати її на тому заході в Румунії навіть без моєї фізичної присутності там.
Світлана була не лише автором такої ідеї, а й стала рушієм її здійснення. Тим-то разом зі співробітниками телебачення «Суспільне» в Івано-Франківську ми створили відеоверсію оповідання із субтитрами англійською. У творі представлено розповіді кожного із дев’ятьох дітей полеглого воїна про те, як вони переживають втрату батька.
– І відеоверсію показали на Бухарестському літфесті?
– Так, і її демонстрація була доволі успішною. Ця наша візійна робота зацікавила тодішнього керівника Вигодського народного аматорського театру «Карпатська Німфа» світлої пам’яті Богдана Мельника, з котрим я консультувалася під час її підготовки. Свого часу, до речі, я подарувала йому свою книжку «Таке життя». Пригадую, як прочитавши її, Б. Мельник сказав, що мусимо з неї поставити якесь оповідання на сцені…
Переглянувши відеоверсію, він схвально відгукнувся про неї, і запропонував мені написати ще п’ять чи шість таких історій, як оповідання «Дев’ять розсипаних всесвітів». І сказав, що тоді його театральний колектив здійснить постановку твору. Ми домовилися, що за кожною сценою у виставі будуть реальні події, а за кожним героєм творів – реальні життєві прототипи.
Це було навесні 2024-го. Я пообіцяла спробувати, і взялася до роботи, щоби до вересня названого року її здійснити, як ми з ним домовилися. Ми часто спілкувалися по телефону і дискутували. Правда, Богдан Федорович, усі мої історії бачив інакше, ніж я, – із трагічними фінальними сценами, бо таке, на жаль, наше буття. А я хотіла, щоб хоч у фіналі вистави було позитивне завершення – надія, що відкриває перспективу, а не тупик життєвої безвиході…
Така наша співпраця тривали, поки Богдан Федорович не занедужав. Востаннє ми з ним спілкувалися в лікарняній палаті. Він був тяжко хворий, але попросив мене прочитати готовий текст. І я не просто читала, а читала, на його вимогу, виразно, мов на сцені. Богдан Федорович часто зупиняв мене і робив зауваження – я все записувала і знову читала.
Так ми провели майже дві години. Дослухавши моє читання, Б. Мельник сказав: «Мені сподобалося…». Я зобов’язалася внести корективи. «А тепер пообіцяй мені, Галю, що ти цей твір поставиш на сцені сама», – сказав на прощання Богдан Федорович. Я, звісно, заперечувала, запевняла його, що одужає… Та він і слухати не хотів, і лише коли я кивнула на знак згоди, відпустив мою руку. А через два дні Богдана Мельника не стало, і я зрозуміла, що тепер залишаюся зі своїм твором на самоті.
– А як Ви вийшли на співпрацю з Українським культурним фондом? І звідки така назва?
– Текст вистави – мій. А для її заголовка ми взяли, з дозволу автора, слова «Любов варта всього» із поезії Сергія Жадана «Пливи, рибо, пливи...»:
Любов варта всього –
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть...
Також за погодженнями з письменниками у виставі ми використовуємо, крім рядків Сергія Жадана, і поезії поета з Івано-Франківська Богдана Томенчука та львів’янки Юлії Мусаковської. А щодо співпраці з УКФ… Я ніколи не мала на меті очолити Вигодський народний аматорський театр «Карпатська Німфа», а просто хотіла виконати обіцянку, яку дала торік його багаторічному керівникові світлої пам’яті Богдану Мельнику за крок до відходу маестро сцени за межу – довести нами почату справу з постановки вистави «Любов варта всього» до логічного сценічного завершення, тобто до глядачів.
Щойно ми почали роботу над виставою, як очільник відділу культури Вигодської селищної ради Руслан Курус повідомив, що відправив наш сценічний твір на конкурс, оголошений Українським культурним фондом і Третім армійським корпусом. Згодом ми довідалися, що пройшли вже кілька етапів відбору і наша заявка потрапила у десяток перших. Відтак наш проєкт отримав підтримку експертів і у фіналі.
Добре, що ми перемогли в конкурсі. Адже театру давно потрібне нове і сучасне обладнання – світло, звук, декорації, костюми тощо. Всього й не знаю, тому що керівник проєкту – вже згадуваний Р. Курус, який опікується всіма технічними і господарськими питаннями, а я відаю творчим процесом. Тепер, завдяки підтримці УКФ, зможемо придбати чимало необхідних для роботи речей: секційні театральні крісла для глядацької зали, театральні підвісні мікрофони, слідкуючий прожектор, світлодіодні прожектори, штори, куліси, костюми, взуття. Адже фінансова підтримка від УКФ – це понад 380 тисяч гривень.
– А де відбудеться прем’єра вистави?
– Окрім Вигоди, плануємо її показати в Івано-Франківську, Долині, Львові. «Любов варта всього» – це, як уже йшлося, реальні історії здебільшого вихідців із Вигодської, Болехівської та Долинської територіальних громад. Є також розповіді про бійців і з інших українських громад. Загалом у постановці ми покажемо п’ять різних історій, розказаних від імені рідних захисників – матерів, дружин, сестер, наречених. Поетичні рядки С. Жадана «любов варта всього, варта болю твого, варта твоїх розлук…» проходять рефреном через увесь сюжет. І то не просто вистава, а імерсивна вистава-перфоменс (форма сучасного інтерактивного театру, що перетворює глядача на активного учасника сценічного дійства, – ред.), де глядач контактує з акторами, а лінія «сцена–зала» розмита і майже відсутня.
У постановці задіяно до 30 акторів, серед яких і колишні учні Долинського ліцею «Інтелект», з якими ми працювали свого часу над сценічним дійством на Різдво Христове. Я їх ще називаю «молодіжним крилом» «Карпатської Німфи». Адже Богдан Мельник свого часу дуже мріяв про поповнення театрального колективу. Тепер колишні школярі вже студенти різних вишів. Але кожен з них погодився знайти час, аби взяти участь у виставі. Це дуже надихає, і я вдячна їм усім і кожному зокрема. До дійства залучено безперечно акторів дорослого складу, які пройшли режисерський вишкіл у Богдана Мельника, знають і розуміють театральне мистецтво, відчувають себе на сцені впевнено. А також як сюрприз для глядачів – у нашій виставі гратиме й відома українська актриса театру і кіно Римма Зюбіна.
– То вистава «Любов варта всього» – не просто чергова прем’єра Вигодського народного аматорського театру, а й, по суті, Ваш подвійний дебют – як драматургині й режисерки вистави?
– Так, і це мене дуже й дуже хвилює. Адже відповідальність надзвичайно велика. Особливо переживаю за дебют у режисурі. Але попри все в очікуванні прем’єри вчуся і консультуюся з фахівцями сцени.