Початок нового навчального року, який цього року буде особливим та непростим, не за горами. Традиційно найбільш хвилюючим цей період є для батьків першокласників, адже для їхніх дітей – це новий період у житті, тому до нього потрібно бути максимально готовими. Тож напередодні свята Першовересня поспілкувалась із практичним психологом Інклюзивно-ресурсного центру Косівської районної ради та мами першокласниці Любов’ю Баланюк про важливі складові підготовки до першого класу, ознаки готовності школярів-початківців до нового періоду в їхньому житті, чому не варто лякати дітей школою і з якого віку ліпше розпочинати навчання у школі.

– Пані Любове, одні батьки посилено вчать своїх дітлахів читати і писати, другі просто розповідають про школу, а інші купують шкільне приладдя... На Вашу думку, який варіант правильний? З чого все ж таки варто починати підготовку до школи?

– Хвилююча тема, бо сама є у статусі мами майбутньої першокласниці. На мою думку, з дитиною потрібно завжди розмовляти, у спілкуванні з батьками вона не лише черпає інформацію, а й чує думки батьків, бачить і відчуває, «зчитує» їхні емоційні реакції, переймає цінності. Тому важливо самим батькам бути готовими до того, що їхня дитина скоро розпочне навчання у школі. Батьки сьогодні стурбовані невизначеністю – якою буде форма навчання: дистанційною, очною чи змішаною, де і з ким має бути дитина під час дистанційного навчання, якщо вони працюють, чи не захворіє у школі на COVID-19 тощо. Дорослим слід розібратися зі своїми переживаннями і не транслювати їх дітям. Наше завдання – забезпечити задоволення основних своїх потреб та потреб дитини у безпеці й емоційній прив’язаності, і тоді сита, спокійна дитина, яка почувається в безпеці, знає, що її люблять, що вона хороша, буде готова до пізнання нового. І не зважаючи на те, чи це перша дитина, чи є старші школярі, це буде неповторний досвід саме для малечі, яка вирушає у світ знань, нових вимог до неї вже як школяра.

Якщо батьки бачать, що дитині цікаво вчитись читати і писати, вона виявляє до цього особливий інтерес, то це супер, нехай пізнає цей світ. Але я проти того, щоб дитину змушували вчитися читати і писати перед школою. Я за те, щоб готувати руку дитини для того, щоб вона могла оволодіти навичкою письма. Для цього є різні ігри, пальчикові вправи, вправи на розвиток дрібної моторики руки, розмальовки та інші цікаві завдання. Батьки, знаючи свою дитину, її уподобання, схильності, інтуїтивно відчують, що важливо саме для неї. Основне – підходити до всього з любов’ю. Тоді не буде насильного змушування, що може відбити охоту дитини до навчання у школі.

Отже, на мою думку, варто розпочати підготовку до школи зі спільної рольової гри «Школа ляльок» чи «Лісова школа», в якій можна розіграти ситуації, що можуть виникати у навчальному закладі. Також важливо пояснити дитині, що означає бути учнем, хто такий учитель, які правила поведінки у школі, як знайомитися з однокласниками. Ще одним чинником підготовки до школи є фізичний розвиток дитини, її загартованість. Тож хай ваша дитина стрибає на скакалці, їздить на велосипеді, самокаті, збиває кеглі, багато грається на свіжому повітрі у те, що їй подобається.

– Що свідчить про готовність чи неготовність дитини до першого класу?

– Я можу говорити тільки про психологічну готовність дитини до навчання у школі, бо іноді буває так, що дитина, яка часто хворіє, фізично ще не готова йти до школи, і тоді батьки ухвалюють рішення, коли саме давати дитину до першого класу. А так званий філіппінський тест визначає фізіологічну готовність дитини: її просять доторкнутися правою рукою до лівого вуха, провівши руку над головою, а лівою рукою – до правого вуха. Вчені стверджують: якщо дитина може це виконати, то вона фізіологічно готова до навчання у школі.

Психологічна готовність дитини до школи – це складний комплекс властивостей, серед яких психологи вирізняють мотиваційну, розумову та емоційно-вольову компоненти.

Більшість дітей шестирічного віку прагнуть стати школярами, орієнтуючись на зовнішні ознаки: «Я вже дорослий», «Я буду носити рюкзак» тощо. Однак справжня мотиваційна готовність – це їхня пізнавальна спрямованість, яка розвивається на основі притаманної дітям допитливості, прагненні пізнавати щось нове. Наприклад, «Хочу до школи, щоб навчитися читати, писати, рахувати, дізнатися, як створений навколишній світ. Чому падає дощ? Чому такий сильний звук під час грому?..». Якщо ж пізнавальна активність не сформована, то мотивація дитини зовсім інша: «Хочу до школи, бо не треба буде спати вдень, як у садку», «Майданчик біля школи такий красивий» тощо.

Розумова готовність майбутнього школяра полягає у достатньому розвитку процесів сприймання, мислення, уваги, пам’яті й уяви. Дитина має вміти групувати схожі предмети, спостерігати за явищами довкілля, виокремлювати істотні особливості, міркувати і робити висновки. Емоційно-вольова готовність охоплює вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю. Навчання в школі має бути для дитини джерелом позитивних емоцій, тоді вона зможе легко знайти своє місце у дитячому колективі, буде впевненою у собі та своїх силах. Добре, коли вона розпізнає свої емоції та емоції інших, може орієнтуватися у їх вираженні, уміти співпереживати, співчувати.

– В якому віці таки краще розпочинати знайомство зі школою: у шість чи сім років?

– У сім років мозок дитини розвивається до такого рівня, що можливими стають процеси довільності, тобто вона може виконувати якісь завдання не тому, що їй цікаво, а тому, що треба. У шестирічок процеси довільності лише починають формуватися, переважає мимовільна пам’ять, внаслідок цього запам’ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаво, увага ще нестійка, дитина потребує частої зміни діяльності. Але цей вік є дуже сприятливим до пізнання нового, засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, оволодіння цілями і різними способами навчання. Сьогодні програма «Нової української школи» враховує ці особливості, тому шестирічні діти матимуть можливість вчитися граючись, спілкуючись, часто змінюючи різні види навчальної роботи.

– Які основні помилки роблять батьки першокласників під час підготовки своїх дітей до школи?

– Найбільшою помилкою вважаю несвідоме залякування дітей школою. Кажу несвідоме, бо якби батьки розуміли, що відбувається з психікою дитини, коли вона боїться, то ніколи цього не робили б. Коли нам страшно, ми не спроможні відчувати інтерес, вчитися, засвоювати знання. Основна реакція страху – бажання втекти. А оскільки втекти дитина не зможе, то вона може замкнутися, ніби «заморозитися». Так, дитина сидітиме тихо і чемно, але, повірте, вона не чутиме і не сприйматиме того, чого її хочуть навчити. А може, навпаки, стати агресивною до однолітків, негативно сприймати вчителя. Тому ніколи не слід лякати дитину школою, вчителькою, директором.

Та й загалом, навіщо лякати дітей? Страх і негативне сприймання ні до чого доброго не приводять. Дитина стає напруженою, скутою, може впадати у стан апатії, погано засвоює навчальний матеріал. Також може розвиватися такі риси, як підозріливість, негативізм, їй буде важко встановлювати дружні стосунки. Адже школа це не лише навчання, а й соціалізація – ми вчимося спілкуватися, будувати стосунки, дружити, вирішувати різні ситуації.

– Як ви готуєтесь зі своєю донечкою до школи? Поділіться власними лайфхаками та дієвими методами?

– Ми дуже полюбляємо грати у різні настільні та інтерактивні ігри, типу «Хто я?», «Лото», «Доміно». Це розвиває всі пізнавальні процеси дитини, мовлення, вміння мислити, аналізувати, порівнювати. А ще моя Яночка любить малювати, ліпити, виготовляти різні слайди. Був час, коли вона побачила у магазині канцтоварів зошит для прописів і попросила купити його. Їй це дуже сподобалося, списала два зошити і більше не просила. Святий Миколай приніс їй парту і стільчик. Влітку ми ходили на екскурсію до школи, погуляли на подвір’ї закладу. Ходимо купатися на річку, кататися на самокаті та велосипеді, стрибаємо в класики. До чого я веду – ми готуємось не готуючись якось спеціально. Граємось, придумуємо різні челенджі й виконуємо їх. Завдання у школі – це ж також свого роду квест чи челендж. Багато розмовляємо на різні теми і однією з них є школа. Дитина може питати мене багато разів одне й те саме, тоді я розумію, що її це хвилює, і знаю, що слід терпляче відповідати. Іноді я чесно зізнаюся, що не знаю, як усе буде. Вона дуже багато роздумує про те, як це вчитися дистанційно, а я запевняю свою доню, що ми все вирішимо і все буде добре. Також дитина має свої обов’язки по дому: прибирання іграшок, робочого місця після творчості, допомагає мені на кухні та доглядати за домашніми тваринками. Це сприяє розвитку відповідальності, почуття обов’язку. Намагаємося дотримуватись розпорядку дня, щоб потім не було стресу від різкої зміни звичного ритму життя.

– Чи ускладнила підготовку до школи пандемія? І як саме?

– Складне запитання, я можу тільки припускати щось, бо не опитувала батьків майбутніх першокласників. Тому відповім, спираючись на особисті враження. З одного боку, ускладнила, бо дитина перестала відвідувати дитячий садок, у програмі якого також передбачено певну підготовку до навчання у школі. Гостро відчувався брак спілкування з іншими дітками, Яночка нудьгувала за ними. З другого боку, коли я працювала дистанційно і була з дитиною вдома, ми більше часу проводили разом. Не кажу, що постійно гралася з нею, чи займалася спільною творчістю. Але ми були вдома, донечка мала можливість усе-таки знайти, чим себе зайняти, розважити, а це корисне уміння для власної життєтворчості маленької особистості.

Також було достатньо часу для спільних прогулянок у лісі. Дитина чула про пандемію, тривожилася, «ловила» наші хвилювання, але отримала досвід стійкості, світ під назвою «сім’я» залишався стабільним, безпечним, надійним. Отже, не все так однозначно. Основним, на мою думку, є усвідомлення істини: те, що я не можу змінити, не варте моїх переживань, а те, над чим я владна, дає мені ресурс, силу і натхнення в житті. Підтримка рідних, друзів, колег – усе це було і є безцінним джерелом відновлення сил. Для вашої дитини – це ваші любов і підтримка, як для рослинки – світло, волога та поживний ґрунт.

– На Вашу думку, від чого залежить успішність дитини у школі і її швидкої адаптації у новому середовищі та статусі?

– Процитую канадського психолога Гордона Ньюфелда: «Розвиток відбувається з точки спокою». Я згідна з ним. Це стосується як дорослих, так і дітей. Така наша людська природа – щойно наші базові потреби задовольняються, як нам стає спокійно і добре, тоді хочеться дізнаватися про щось нове чи творити його. Щоб дитина добре розвивалася і її пізнавальна активність зростала, потрібно багато. Основною вважаю любов батьків, хорошу домашню атмосфера, безпеку та довіру. Для швидкої адаптації дитини у новому середовищі їй необхідно відчувати, що є любов батьків, є внутрішнє відчуття «я хороший», адекватне сприймання помилок. Також важливим є уміння дитини розпочинати розмову, знайомитися, заводити дружбу. З цією метою вчителі початкових класів проводитимуть ранкові зустрічі, інтерактивні ігри, шкільні психологи готують різноманітні тренінги спілкування.

Поради батькам першокласників:

Демонструйте свою любов дитині, розмовляйте з нею, слухайте уважно, що вона вам розповідає.