Під час престуру, організованого Івано-Франківським регіональним відділенням Асоціації міст України, прикарпатські журналісти побачили чим і як живе Олешанська ОТГ, зокрема, якою є освітня галузь громади, її сильні та слабкі сторони, а кореспондентка «Галичини» детальніше ознайомилася з роботою Олешанського ліцею. Візит відбувся ще до карантину та пандемії коронавірусу. Готуючи цей текст до друку тепер, в дещо іншій реальності, починаєш більше цінувати «живі» матеріали, можливість відвідувати заклади освіти і спілкуватися зі своїми співрозмовниками віч-на-віч.

Мережу освітніх закладів Олешанської ОТГ формують п’ять загальноосвітніх закладів: Олешанський та Делівський ліцей, Будзинська, Долинська та Озерянська гімназії. Також в громаді працює два дошкільних навчальних заклади – «Ромашка» в Олеші та «Веселка» в Делеві. На перший погляд може скластися враження, що в громаді функціонують лише так звані заклади нового типу – гімназії та ліцеї. Справа в тому, що новий закон «Про освіту», який ухвалили 2017-го року, «перейменував» загальноосвітні школи в ліцеї та гімназії. Тож поняття гімназій та ліцеїв як так званих «елітних закладів» для обдарованих дітей з поглибленим вивченням певних предметів – канув в Лету. Тож тепер загальноосвітні школи ІІ-го ступеня, ті які випускають дев’ятикласників, змінили свої вивіски на гімназії, а загальноосвітні школи ІІІ-го ступеня, котрі мають 10-ті-12-ті класи, на ліцеї.

Проблема малокомплектних шкіл є однією з найгостріших в Україні загалом та на Прикарпатті зокрема. Не оминула вона і Олешанську ОТГ. Зокрема, у Долинській та Озерянській гімназіях навчається відповідно 45 і 55 дітей. «Є проблема двох малокомплектних шкіл, але завдяки тому, що ми маємо добре збалансовані три освітні заклади, освітньої субвенції на їх утримання вистачає. Що стосується закриття шкіл? Це надзвичайно болюче питання. Якщо сьогодні сказати чи в Долині, чи в Озерянах, що школу не те, що закриють, а лише понизять її ступінь – це буде маленька війна. Поки-що не плануємо жодних таких кроків. Допоки нам вистачає фінансових ресурсів будемо тримати ці школи, хоча я добре розумію, що таке собівартість утримання одного учня в малокомплектному закладі освіти. «Вартість» одного учня в Будзинській гімназії, де навчається 180 дітей, складає 15 тисяч гривень, в Долинській гімназії – 52 тисячі, в середньому по ОТГ – 27 тисяч грн.», – наголошує голова Олешанської ОТГ Богдан Двояк.

Але якщо, в одних закладах освіти – не вистачає учнів, то в інших – бракує приміщень. Зокрема, за словами Богдана Двояка, в Будзинській гімназії наступного року не буде де розмістити новоспечених першокласників. Тож тут у 2018-му розпочали будівництво двоповерхового приміщення.

– Маємо в освітній галузі три кити – проекти, котрі нам потрібно якнайшвидше зреалізувати, а саме: завершення будівництва спортивного комплексу Олешанського ліцею, добудова Будзинської гімназії, реконструкція господарської будівлі під дитячий садок в селі Делева. Освіта – це основний стрижень, хребет бюджетної сфери зокрема і суспільства загалом, адже від того як ми виховаємо учнів, яку дамо йому базу знань, такого й будемо мати громадянина нашого суспільства.

В Олешанському ліцеї навчається 200 учнів. Були часи, коли тут здобували знання та атестат понад 600 школярів. Сьогодні про такі цифри можна лише мріяти. Директор Олешанського ліцею Ярослав Головатий свого часу сам навчався в цьому навчальному закладі, а у 1995 року повернувся до нього вже у якості вчителя фізики та математики.

– Впродовж семи-восьми років кількість учнів ліцею є стабільною, – коментує директор закладу. – На момент створення ОТГ мали і маємо впевненість на найближчу перспективу, що ця цифра не буде кардинально змінюватися. Знаємо, що школи фінансуються з розрахунку на одного учня, тож наш заклад є самодостатнім у цьому плані. У селі є запит на якісну освіту. І ми готові задовольнити його, надати такі освітні послуги, щоби дитина вийшла з нашого закладу компетентним випускником.

У ліцеї навчаються не лише олешанські діти, а й учні з сусідніх сіл – Одаїва та Долини. У закладі працює програма «Шкільний автобус», в рамках якої організовано підвіз до ліцею 27 дітей з цих населених пунктів. У школі присутнє й інклюзивне навчання. Наразі тут навчається двоє діток з інвалідністю – у першому та третьому класах. Ярослав Степанович переконаний, що інклюзивне навчання є потужним інструментом соціалізації дітей з особливими освітніми потребами. Крім того, саме суспільство стає більш готовим до їх прийняття і розуміння їхніх проблем та особливостей.

Ярослав Степанович зауважує, що однією з проблем закладу є відтік кадрів. «Фішкою нашого колективу було те, що 40% його становили чоловіки. На жаль, цей відсоток зменшується», – констатує директор. Кількість чоловіків серед педагогів – це справді те, що відрізняє Олешанський ліцей від інших закладів, адже з кожним роком в освітній галузі все більше прослідковується тенденції до фемінізації. Жінки-педагоги в українських школах переважають у співвідношенні 80 на 20.

Навчання по-новому

Цього навчального року Олешанський ліцей поповнився одним першим класом, який налічує 28 учнів. Ці дітки, як і другокласники, вже навчаються за програмою «Нової української школи». Ярослав Степанович, зауважує, що ця реформа орієнтована більше на європейську освітню модель. І наразі демонструє добрий результат, насамперед тому, що вона підкріплена відповідним програмним, кадровим і програмним забезпеченням.

Заходимо у клас до першокласників, тут панує гарна творча і робоча атмосфера. Школярики ще за старою звичкою хором вигукують гості «Добрий день». На моє запитання, чи люблять ходити до школи, відповідають швидко і в унісон: «Так». А тоді наперебій розповідають мені, що найбільше люблять робити в школі. Хтось читати, інший писати, ще хтось малювати, є й такі, що полюбляють рахувати і, звичайно, гратися. Це не дивує, адже за програмою «Нової української школи» учні-початківці дуже багато навчаються саме в ігровій формі. Вчителька початкових класів Олешанського ліцею Марія Войтків зауважує, що їй було не складно перебудувати свою роботу згідно з новими вимогами та підходами, хоча за її плечима – 24 роки педагогічного стажу. «Граємося і навчаємося, навчаємося і граємося, це дає позитивні результати», – наголошує моя співрозмовниця.

В іншому класі, який відвідала, за партами сидять третьокласники, вони ще навчаються за старою програмою, хоча вчителька Наталія Семенів вплітає в освітній процес елементи «Нової української школи». Каже, що часто проводить зі своїм класом ранкові зустрічі, організовує виставки їхніх творчих робіт та практикує під час уроків різні форми роботи тощо. Найголовніше, що дітям це дуже подобається. Крім того, інтер’єр кабінету, в якому вони навчаються – просторий, кольоровий, гарно оформлений, стіни прикрашає тематичний малюнок. Його авторка вчителька образотворчого мистецтва і трудового навчання ліцею Марія Кравчук. Пані Наталія випереджає моє запитання: «Хотіли наблизитися таким чином до «Нової української школи», а також, щоб дітям і вчителеві було краще працювати в класі, буває вони забувають букви, а цей намальований алфавіт слугує їм підказкою».

Прямуємо до спортивної зали. Тут вирує рух та життя, волейбольний матч – у розпалі. За проектом – це актова зала, на практиці – спортивна. На території школи вже 13 років будують триповерховий спортивний комплекс. Його будівництво уже на завершальній стадії. Директор ліцею жартує, що «є велика небезпека, що його здадуть в експлуатацію цього року». Насамперед, цей комплекс вирішить проблему зі спортивною залою, адже сьогодні учні закладу займаються фізкультурою у пристосованому приміщенні актової зали. Але попри це вихованці ліцею мають доволі високі спортивні здобутки, зокрема голосно заявляє про себе волейбольна команда дівчат.

У комплексі-довгобуді буде не лише велика спортивна зала, з душовими, роздягальнями, тренерською кімнатою та трибуною для вболівальників. А також – простора їдальня з сучасним обладнанням, музичний кабінет і не простий, а з міні-сценою, майстерня та навчальний клас. Важливо, що це приміщення буде з’єднане з основним корпусом школи, тож діткам, щоб потрапити до нього не доведеться виходити на вулицю.

Богдан Двояк зауважує: здати в експлуатацію спорткомплекс, який почали будувати у листопаді 2007-го, є його давньою мрією, яка має великі шанси здійснитися 1 вересня 2020 року. «Плануємо проводити тут обласні змагання з волейболу, взимку – чемпіонат ОТГ з футзалу та багато іншого. Спортзала буде постійно наповнена і буде жити», – наголошує голова ОТГ.

Учні закладу щороку беруть участь у всеукраїнських учнівських предметних олімпіад, конкурсах, турнірах різних рівнів і демонструють на них непогані результати. Заступник директора з навчально-виховної роботи Олешанського ліцею Наталія Войтків каже, що його особливість – це гарно підібраний педагогічний колектив та творчі учні. Саме в школі багато школярів відкривають у собі поетичний та письменницький хист, педагоги цьому всіляко сприяють і підтримують. Діти друкують свої перші твори в районних газетах, журналах, шкільних збірках. Також у багатьох з них проявляється й музичний талант, вони беруть активну участь у шкільній художній самодіяльності та демонструють свої здобутки на різноманітних конкурсах. Тож в Олешанському ліцеї акцентують увагу не лише на навчанні, а й на розкритті талантів своїх вихованців.

Вчителька української мови і літератури Ярослава Стойко працює в ліцеї уже 34 роки. Характеризуючи його, зауважує, шо він звичайний і незвичайний водночас. «Звичайний, тому що таких шкіл є багато, а незвичайний своєю емоційністю, творчими здобутками учнів, піснями, адже художня самодіяльність у закладі завжди була і є на високому рівні», – наголошує вона.

Ярослава Стойко наголошує, що під час викладання української мови та літератури намагається поєднувати комп’ютерні технології з традиційними методами навчання, адже вважає дохідливе та емоційне слово вчителя основним.

– У кожній дитині є щось особливе і наше завдання, як вчителів, особливо словесників, знайти ту нотку таланту, творчу іскорку, яка є в кожній дитині, розвинути її на уроках і під час позакласних занять, – констатує Ярослава Михайлівна. – Українська мова та література – надзвичайно важливі предмети, бо мають великий виховний потенціал. Якщо дитина скаже, наприклад, що не любить хімії, то це буде означати, що вона лише не любить цей предмет. А якщо скаже, що не любить уроку української мови, то це вже буде щось інше означати, адже це виховання патріотизму, самоусвідомлення учнів. Вони можуть не знати патетичних слів, але усвідомлювати себе українцями можуть і в п’ятому класі. Ми зобов’язані працювати так, щоби діти вчилися усвідомлено, критично мислили і не просто заучували, а думали, чому саме так правильно, а не інакше.

У 2021-му році ЗНО з математики має стати обов’язковим. Цю новину сприйняли по-різному. Багатьох випускників шкіл така перспектива лякає, адже вони не впевнені у своїх знаннях цього предмету. Своєю чергою Ярослав Головатий позитивно оцінює таку перспективу, адже переконаний, що без математики суспільство приречене на не розвиток. Крім того, освітянин зауважує, що випускники загалом не готові до іспитів, тому, на його думку, треба не забувати про іспити в проміжних класах, а також проводити незалежне оцінювання у дев’ятому класі, щоб діти були готові до самого механізму. «Одинадцятикласники приходять на ЗНО розгубленими і часто допускають механічних помилок лише через те, що вони не знайомі з процедурою», – наголошує він.