Квітнути всупереч… В Івано-Франківську презентували документальний фільм про гуцульську мисткиню Параску Плитку-Горицвіт

У підземному переході «Ваґабундо» в Івано-Франківську «Суспільне Івано-Франківськ» презентувало документальну стрічку про гуцульську мультимисткиню Параску ПЛИТКУ-ГОРИЦВІТ «Горицвіт: квітнути всупереч». Творці фільму прагнули відкрити по-новому цю постать і показати її як не лише непересічну творчу особистість, а й сильну жінку зі складною і драматичною долею.

П. Плитка-Горицвіт була письменницею, художницею, іконописицею, фольклористкою, етнографинею, фотографинею – зокрема створила великий портрет Криворівні у чотирьох тисячах кадрів. Вона творила витинанки та скульптури, а також була зв’язковою УПА під псевдонімом «Ластівка». Через свою діяльність відбула майже дев’ять із половиною років у засланні в Сибіру. Після повернення до Криворівні односельчани та навіть її рідний батько трималися від неї осторонь як через те, так і тому, що вона вела нетипове для гуцульських жінок того часу життя: творила, а не ґаздувала. Назва стрічки «Горицвіт: квітнути всупереч» дуже тонко передає цей аспект її біографії та акцентує на стилі її життя і на тому, наскільки він відрізнявся від прийнятого гуцульського повсякдення.

Авторка фільму Ілона Захарук розповідає, що ідея зняти стрічку визрівала поступово. З творчістю Параски вона ознайомилася випадково у 2017 році на виставці її фотографій у музеї. Її вразили ці світлини насамперед тим, що на них були зображені гуцули, а також своєю композиційною довершеністю. «Ми дуже переживали, щоб наш проєкт не повторив уже зроблене й не був банальним, – зазначає вона. – Тому вирішили дослідити внутрішній світ і життєві перипетії мисткині. Лейтмотивом фільму стали її мемуари, цитати з яких з’являються протягом стрічки, дозволяючи глибше зрозуміти емоції та вплив життєвих труднощів на її творчість, тому що вона передусім мультимисткиня. Але, крім того, вона була багатогранною особистістю, дуже сильною жінкою, яка змогла витворити собі таке унікальне життя, в якому було комфортно жити насамперед їй самій. І ми також зачіпаємо питання фемінізму».

Стрічку знімали у Криворівні, Верховині та в селі Бистрець, де народилася П. Плитка-Горицвіт. «Під час зйомок нас постійно переслідувало відчуття, ніби Параска стежить за нами, іноді втручається в процес, десь зупиняє, а десь направляє в інший бік», – ділиться враженнями від зйомок режисер Сергій Жулін.

У фільмі звучать не лише спогади з уст дев’яти спікерів – людей, які знали її особисто чи вже згодом досліджували її біографію та творчість, а й начитані уривки з її книжок та мемуарів. Їх озвучила журналістка «Суспільне Івано-Франківськ» Наталя Веселовська. За словами І. Захарук, розглядали варіант, щоб відтворити голос П.Плитки-Горицвіт з допомогою штучного інтелекту. Навіть пробували це робити, проте програма не могла точно відтворити її голос та передати особливості її мовлення, тому вирішили більше не експериментувати.

Наталія Веселовська розповідає, що під час підготовки до начитування мемуарів слухала оригінальні записи голосу Параски, але насправді перед нею стояло завдання – не повторювати його. «Це неповторна жінка з неповторною гуцульською говіркою, тому вирішили просто класично начитати її щоденник, – розповідає кореспондентка. – Це була досить відповідальна справа, адже тут не можна було імпровізувати, треба було вкласти свою душу, свою любов, своє прочитання і розуміння цих текстів. Це далося мені не одразу, адже у них дуже багато діалектизмів. Було багато слів, яких я не знала, довелося «ґуґлити», щоби довідатися про їхнє значення. Скажімо, одне з таких слів – «кєчірі», тобто «пагорби, вкриті лісом». І відповідно, прочитання щоденника мало кілька етапів, перш ніж остаточний варіант затвердили для фільму».

Режисер стрічки наголошує: хотіли показати, що творчість Параски Плитки-Горицвіт є набагато масштабнішою, ніж творчість представниці певного етнорегіону, адже її культурна спадщина виходить за рамки Гуцульщини, є загальноукраїнською, і навіть європейською.

Священник ПЦУ, парох села Криворівня Іван Рибарук, який був знайомий з мисткинею з 1990-го року, згадує, що його вразило те, що у неї на дверях був напис «Стороннім не заходити». І наголошує, що насамперед йому відгукується не так її мистецтво, як молитва, адже для нього Параска Плитка-Горицвіт – не просто митець у світському розумінні, а молитвениця, що є найвищим способом творчості.

Окрім Івано-Франківська, допрем’єрний показ документального фільму про багатогранну гуцульську мисткиню відбувся у Львові. Символічно, що 16 квітня в день смерті Параски Плитки-Горицвіт, заплановано ютуб-прем’єру стрічки на офіційному каналі «Суспільне-Івано-Франківськ».

Редактор відділу газети “Галичина”