Недавно в Івано-Франківську відкрив свої двері мистецький центр «Студія ґердана» відомої прикарпатської майстрині з виготовлення ґерданів Марії Михайлівни ЧУЛАК – членкині Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лавреатки Івано-Франківської обласної премії ім. Я. Лукавецького і упродовж десяти років голови мистецької громадської організації «Роса Карпат». Студія працює як навчальна локація для дітей і водночас як виставковий майданчик презентує не лише авторські роботи М. Чулак, а й гуцульські ґердани роботи різних років та їхніх майстрів як нематеріальну культурну спадщину України.

Ґердан, ґерда, ґерданик, ґерданка, лучка, силянка, драбинка, галочка, пупчики, ланка – це давня жіноча шийна бісерна прикраса у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на ниткову чи волосяну основу. Проте у деяких регіонах, зокрема на Буковині, носіння ґерданів як прикрас характерне і для чоловіків. Виготовлення ґерданів було найпоширенішим у західних областях України, і ця традицію нині активно відроджують. Я б навіть сказав, що й примножують. Тож вислови «квітне пані у ґердані» чи «який пан, такий ґердан» у наш час не просто слова, а передовсім – спонука.

Виготовляє ґердани з бісеру Марія Михайлівна з 2015 року, а її першою вчителькою була мама – знана прикарпатська майстриня із села Прокурави на Косівщині Марія Дмитрівна Чулак…

– У вересні, Маріє Михайлівно, Ви у складі групи майстринь з Прикарпаття взяли участь у міжнародному фестивалі «Ucraina Fest» в Іспанії. Поділіться, будь ласка, враженнями.

– Наша громадська організація «Роса Карпат» ще з 2012 року провадить різні мистецькі заходи – виставки, пленери, семінари, фестивалі, науково-практичні конференції. Тож ми працюємо з представниками народного мистецтва, переважно з вишивальницями і майстринями з виготовлення ґерданів, і тісно контактуємо з різними міжнародними організаціями у Литві, Латвії, Польщі. Цього року на запрошення Асоціації українців Іспанії «Джерело» ми взяли участь у VIII Міжнародному фестивалі «Ucraina Fest», який тривав з 14 по 20 вересня у Барселоні. За підтримки директора департаменту культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОВА Володимира Федорака і ГО «Роса Карпат» ми сформували групу з митців, які представляли українське мистецтво і наш край на фестивалі. А в часі війни ми також мали мету зібрати кошти для допомоги ЗСУ. У делегації були представники Косівського інституту декоративно-прикладного мистецтва ЛНАМ на чолі з директоркою Галиною Юрчишин. Зокрема методистка інституту Юлія Конопелько представила дипломні роботи студентів відділу моделювання одягу та взуття і майстерні художнього ткацтва, а майстриня виробничого навчання інституту Наталія Гаврилків провела майстер-класи з вибійки та виставку виробів. Своєю чергою, викладачка з відділу шкіри Косівського фахового коледжу прикладного і декоративно-прикладного мистецтва Людмила Боєчко презентувала на виставці курсові роботи найкращих студентів. Майстриня із селища Верховина Галина Кутащук демонструвала свої ґердани і вишивку, а заслужена майстриня народної творчості України Світлана Стадник з Коломиї – писанки. Також ткацькі вироби демонструвала косівчанка Зоряна Господарюк, а майстриня із села Прокурава Вікторія Федорчук та її донька Юлія Татарчук показали взірці машинної вишивки. А ще вироби зі шкіри та моделі одягу виставляли Вікторія Лесюк з Косова та Мар’яна Дерягіна з Надвірної. Взяли участь у фестивалі і модельєрка одягу зі взірцями вишивки на домотканому полотні Людмила Різник та майстрині з мікровишивки Олена Корнієнко й Наталія Калініченко з Івано-Франківська. А ще виступала на фестивалі юна танцівниця з «Ренесанс денс студіо» Ірина Острижнюк і представила хореографічну роботу «Думи мої…» за мотивами Тараса Шевченка. Відвідали фестиваль Генеральний консул України у Барселоні, мер Барселони та інші високоповажні особи. Іспанці зустрічали нас дуже тепло.

– Які ґердани Ви презентували в Іспанії?

– Я представила свої нові авторські роботи ґерданів та прикраси попередніх років, які є тільки в одному екземплярі, а також вироби-інтерпретації, виготовлені за орнаментами гуцульської вишивки – до будь-якого одягу, кольору і фасону плаття, до кожного бажання. Презентувала я і жіночі прикраси на руку, силянки, кульчики, браслети на різні смаки та уподобання тощо. Все – ручної роботи.

– Але ґердан – то не тільки прикраса?

– Так, у кожному виробі – мої енергетика й світобачення, щоб з такими прикрасами жінка завжди почувалася квітною. У ґерданах традиційно закладено символи-обереги, які передаються від покоління до покоління. У кожному ґердані моєї роботи обов’язково є хрест як найбільший символ оберегу, є ромби, які символізують достаток і життєрадісність, зображено хвилясті лінії, що символізують воду, жіночість, родинність, є знаки-символи всіх природних стихій і т. ін. Ґердани з бісеру – давнє народне мистецтво. Їх виготовляли ті майстрині, які були порядними, гідними жінками і добрими господинями. Бо вважалося, що їхня енергетика переходила і на вироби. Коли у мене поганий настрій, наприклад, то я ніколи не можу працювати і не беруся до виготовлення ґерданів. Адже кожна бісеринка переходить через мої руки, тож вбирає мою енергетику. А якщо жінка, придбавши такий виріб, відтак одягатиме його собі на шию з негативною енергетикою, то така прикраса її пригнічуватиме.

– З чого Ви починаєте роботу з виготовлення ґердана?

– Коли я хочу виготовити авторський виріб, то спочатку він народжується в моїй уяві, звісно, з прив’язкою до сучасної жінки та її вигляду, смаків і уподобань. Відтак створюю ескіз, зберігаючи традиційну форму смужки з кулоном на кінці чи форму ґердана-силянки й обов’язково у кожному виробі – символіку. Мені дуже подобається пастельна гама кольорів. І я по-своєму інтерпретую таку палітру в орнаментах, поєднуючи рослинні й геометричні візерунки. Кожен регіон Прикарпаття вирізняється самобутністю кольорової гами. У нас в Прокураві, наприклад, домінують зелені фарби, зелено-червоні і т. ін. Переважає яскрава палітра – ґердани ніби вбирають у себе всі кольори природи. А наприклад, на Верховинщині переважають фіолетові, рожеві, чорні фарби… Тут використовують поєднання геометричних і рослинних орнаментів. І не лише в ґерданах, а й у вишивці. Косівські ґердани мають білу, світлу основу, а космацькі – жовтогарячу. А орнаменти у виробах космацьких майстринь переважно геометричні. У виготовленні ґерданів є дві техніки – ткання і насиляння. Я у роботі головно використовую ткання. Для цього є спеціальні невеличкі верстати. Виготовляти ґердани починаю з малювання ескізу. Для основи використовую капронові нитки – міцні і надійні. Такі служитимуть десятки років. А також потрібна спеціальна бісерна голка – дуже тонесенька, якою я працюю на верстаті, як ткаля човником. Переважно використовую здавна відомий заводський чеський бісер для виготовлення своїх ґерданів, який має стійке фарбування і не вигорає на сонці. Для виготовлення одного ґердана потрібно від 30 до 50 грамів бісеру. Ручна робота у світі дуже цінується. Та й у нас такі вироби, якщо це авторські роботи, а не з «конвеєра», не дешеві. Під час роботи над ґерданом важливі всі етапи. Працювати треба уважно й акуратно, щоб виріб мав гарний вигляд і був приємний на дотик, а жінці було любо його одягати. Над одним ґерданом працюю близько п’яти днів. Але ж я виконую улюблену роботу, то вкладаю в неї свою душу, а час чи втому не помічаю. Творча робота має свої життя, дихання і душу. А найбільше задоволена, коли мій задум збігається з виглядом й якістю готового виробу, тобто коли ґердан подобається і людям, і мені. Повинна бути гармонія орнаменту та кольорів. Я свої твори відразу можу впізнати серед інших. Кожна майстриня по-своєму сприймає і відчуває гаму кольорів.

– Маріє Михайлівно, я знаю, що Ви свій талант, образно кажучи, не закопали, а щиро примножуєте…

– Я, звичайно, не дослідниця ґерданів як традиційних народних прикрас, але 2015 року видала книжку-альбом «Бісерні прикраси Карпатського краю», в якій представила і роботи моєї мами, і переважно роботи гуцульських майстринь минулих років та сьогодення. Зібрано багато світлин різних часів. Всі мої родичі по маминій лінії із Прокурави також виготовляють гердани. Ми з телевізійниками «Галичини» 2020 року організували експедицію до майстринь з виготовлення ґерданів і бісероплетіння в різних регіонах Прикарпаття, зокрема і до моїх родичів у Прокураві, і створили кілька цікавих документальних фільмів. Мої донька Христина Самуляк і внучка Софія Бабинюк також володіють майстерністю з виготовлення ґердана. Внучка свого часу навіть посіла перше місце на Всеукраїнському конкурсі «Люби і знай свій рідний край», перемігши спочатку й на обласному рівні. А 2020 року в Івано-Франківському краєзнавчому музеї ми встановили рекорд України – представили найбільшу кількість ґерданів ручної роботи в одній експозиції. Тоді презентували 2 629 виробів з різних куточків України – створили своєрідний національний ґердан.

– Чи відчували Ви вплив своєї роботи з виготовлення ґерданів на покращення здоров’я? Бо ж у виробі, як Ви наголошували, зосереджується позитивна енергетика…

– Коли болить голова чи я погано почуваюся, то робота додає мені натхнення і відволікає від негараздів чи гнітючих роздумів. У роботі я надихаюся. Працює активно й моторика рук під час виготовлення ґердана, адже в кінчиках пальців зосереджено дуже багато нервових закінчень, а також працює мозок і укріплюється пам’ять у часі рахування бісеринок і т. ін. Тож виготовлення ґерданів однозначно має релаксичний ефект. Всі схеми своїх авторських робіт я виконую самотужки. Це ще більш клопітка робота, ніж для вишивок.

– Наскільки сьогодні популярні ґердани?

– Я велика противниця «шароварщини» у всьому, і у виготовленні герданів також. Бо для мене це відгомін радянщини. Мені боляче бачити, коли нею – таким естетичним несмаком – презентують Україну в світі. Боротися з цим негативним явищем потрібно починати ще з сім’ї, відтак зі школи. Потрібно запроваджувати вивчення основ етнографії чи народознавства у шкільні програми. Діти повинні знати про культурні надбання України, народні ремесла та промисли свого народу, розуміти їх як самоідентифікацію, своєрідний код своєї українськості тощо. А нині замість того, щоб активніше працювати над позашкільним вихованням, педагогів скорочують, а гуртки не працюють.

Я бачу, що на Івано-Франківщині керівництво освіти не проявляє бажання підтримувати позашкілля й народне мистецтво. Тим часом до моєї приватної студії з виготовлення ґерданів в Івано-Франківську вже записалося чимало охочих дітей. У приміщенні є всі умови для комфортного проведення занять навіть у часі війни, а я, зрозуміло, маю не лише великий досвід, а й усі передбачені законом ліцензії для такої роботи. Відкриття мистецької студії було для мене давньою мрією. Ще жила моя мама Марія Дмитрівна Чулак, коли я виношувала такий творчий задум. Працюю з великим натхненням і в часі війни, бо здається, що й моя праця допоможе ЗСУ перебороти оту російську загарбницьку нечисть.

…Ідея створення різних студій, майстерень чи мистецьких платформ народних ремесел та промислів, які поєднували б навчання, представлення виробів і їх реалізацію, хоч і не нова, але нині, на мій погляд, надзвичайно актуальна. Та у цій важливій роботі, на жаль, на Прикарпатті відчутно переважають локальні приватні проєкти. Як важлива складова національного виховання дітей і молоді реалізація таких задумів потребує не лише місцевого, а й державного ресурсу – й матеріальної підтримки, й концептуальної.