Загальна сума викраденого потягнула на чотири тисячі гривень. Там були і дорога «Салямі», і балик, і сьомга, і бляшанка дорогого червоного кав’яру... Саме на крадіжці отого делікатесу й помітили зловмисника.

– Підійшов мій працівник, – розповідає Андрій, котрий тоді був начальником зміни служби охорони одного із супермаркетів Івано-Франківська, – і сказав, що помітив, як один із покупців узяв з вітрини бляшанку з кав’яром і поклав її до кишені, а не до кошика…

Це був доволі добротно одягнений дещо старший, але не старий чоловік поважного вигляду, котрий, як з’ясувалося, під’їхав до супермаркету на позашляховику. Нефахівець в охоронній сфері щиро засумнівався би, що такий шляхетний пан може виявитися злодієм. Та Андрій був професіоналом і, так би мовити, на «антураж» не купився. Тож коли чоловік підійшов до каси, на нього вже чекали.

– Я ввічливо, щоб не було скандалу, пояснив покупцеві, через що його зупинили, і попросив показати, що в кишенях, – розповідає далі мій співрозмовник.

Той, звісно, обурився, почав, як-то кажуть, «качати права». Але на Андрія, колишнього військового, який закінчив службу на посаді командира роти, це не вплинуло. Довелося таки чоловікові вивертати кишені, що він зробив демонстративно, бо там нічого кримінального не виявилося. «Ну вибачте, будь ласка!» – Андрій примирливо торкнувся, напишемо офіційною мовою, верхнього передпліччя покупця і здивувався. Він намацав у рукаві щось таке, що геть не було подібне до людської руки. «Пройдімо у кімнату для огляду», – твердо сказав чоловікові. А в рукаві, як у колись відомій казці про царівну-жабу, котра як махне правим рукавом – одні матеріальні блага звідти вилітають, а як другим – інші смаколики сипляться…

Коротко кажучи, все вкрадене зловмисник ховав у рукавах. Та найбільше здивувало, коли встановили особу затриманого. Ним виявився колишній працівник однієї з правоохоронних структур, який вийшов на пенсію в доволі високому чині. Мотиви свого вчинку й сам не міг доладно пояснити. Йому пощастило, бо керівник служби охорони свого часу служив з ним у тих самих органах і цей випадок не потрапив до тоді ще міліцейських оперативних зведень.

А таких приводів є чимало. Причому далеко не все надходить у згадані зведення. Свого часу автор цих рядків мав до них доступ, і дня не минало, щоби там не було інформації про крадіжки в супермаркетах. І йдеться тільки про зареєстровані випадки. Судячи з тих даних, супермаркети – це просто «клондайк» для злодіїв. Авжеж, великі приміщення, водночас розділені високими стелажами, які створюють атмосферу певної прихованості, а доступність товару, можливо, десь навіть спокушає щось там «заникати».

Згідно з інформацією, розміщеною на сайті охоронної фірми «Служба безпеки «Сіріус», за даними ретейлерів, обсяг крадіжок у супермаркетах становить три відсотки товарообороту. Дехто стверджує, хоча офіційно нам цього ніхто не підтвердив, що компенсацію від крадіжок, а також витрати на охорону в деяких торговельних мережах закладають у ціну товару. Виходить, що через злодіїв потерпають і чесні покупці.

На згаданому сайті наведено і класифікацію магазинних крадіїв. Як не дивно, але перше місце у цьому реєстрі належить особам з доволі високим статусом, як отой чоловік, з розповіді про котрого й розпочато цей матеріал. Хоча чомусь список почали із прокурорів, зазначивши далі представників законодавчої та виконавчої гілок влади. І, як пояснили, саме використовуючи свій статус, оці «слуги народу» вважають, що можуть «хапати» будь-яку річ, котра їм впадає в око. Зрештою, така поведінка, як відомо, притаманна людям цієї категорії.

Друге місце відведено особам, яких об’єднали під умовною назвою «клуб заможних людей». На крадіжки чи харчових, чи промислових виробів, вартість яких вони можуть без проблем оплатити, їх спонукає не потяг до наживи, а відчуття екстріму. Це для них своєрідна розвага. Хоча, можливо, й просто мають потяг до привласнення чужого. Щось на зразок клептоманії. Наприклад, в Івано-Франківську в одному із супермаркетів десь із періодичністю раз на місяць ловили доволі заможну жіночку. Спіймана «на гарячому», вона у вигляді компенсації вибирала з гаманця купюру, як правило, номіналом у 100 доларів, що в рази перевищувало вартість викраденої речі, і пояснювала, що просто не може щось не поцупити.

Третє місце у списку відведено «професіоналам», які спеціалізуються на викраденні дорогих товарів, і закінчується список дітьми, як правило, з благополучних сімей.

Це дослідження зроблено на підставі всеукраїнських даних і, зазначимо, що магазинні злодії всіх без винятку таких категорій є і в Івано-Франківську. Скажімо, в одному із супермаркетів мережі «Вопак» найбільшу мороку мають з дітьми, бо поряд школи. Ніхто, звісно, не вимагає від них, щоби, зайшовши до магазину, здавали наплічники в камери схову, і дітлахи засовують туди чіпси, печиво, солодку воду тощо. Але ця морока закінчується із завершенням навчального року.

Також дошкуляють любителі оковитої. Буквально за тиждень до моєї розмови з охороною цього магазину тут затримали чоловіка, який намагався викрасти чвертку горілки. Причому це було зранку. Мабуть, у зловмисника «горіли труби», а похмелитися не мав за що. Траплялись і «професіонали». Переважно чоловіки, усі пристойно одягнені, а свій інтерес вони виявляли саме до «пристойної» категорії товарів – елітних напоїв, як правило, міцних – дорогих віскі і коньяків. А ще тут був випадок, коли злодій, очевидно, використав свої гіпнотичні здібності. Він не ховав товар у рукаві чи спеціально зробленій внутрішній кишені, обшитій фольгою. Усе, що набрав, у тому числі й м’ясні продукти на доволі кругленьку суму, лежало у нього в кошику. Та на касі так «заговорив зуби» касирці, що та замість м’яса порахувала якусь дрібничку.

Очевидно, категорія «магазинних злодіїв» залежить як від статусу закладу, так і від місця його розташування. Такий висновок зробив з розмови з одним з охоронців. «Наш магазин, так би мовити, «провінційний», він не має усяких детекторних рамок тощо, – зазначив він. – У мікрорайоні, де він розташований, переважно «хрущовки» і більшість їхніх мешканців – пенсіонери. Саме вони, а здебільшого це жінки, й попадаються на крадіжках. Улюблений спосіб – покласти в сумочку, скажімо, пачку масла, а потім стверджувати, що придбала його в іншому магазині. Просимо показати чек звідти. Відказують, що, мовляв, не мають звички їх брати. Тоді показуємо записи з відеокамери і вже людині нема куди діватися. Такі особи здебільшого крадуть по дрібному. Як уже казав, пачку масла, упаковку твердого сиру, два-три яйця, куряче стегенце. Це від бідності. Як правило, усі люди цієї категорії мають невеликі пенсії. На них ми навіть не складаємо акти. Просто вилучаємо викрадене і відпускаємо. Хоча є й інша категорія – «молодняк». Ті крадуть радше з куражу. Цуплять жуйки, енергетичні напої».

– Як поводяться затримані?

– По-різному. Доволі часто ображають, грубіянять і хамлять. Це, до речі старші особи, в тому числі й жінки, а молодь ще більш нахабна. Кажуть, що, мовляв, ввечері, коли вийдеш з роботи, ми тебе чекатимемо. Розберемося… На щастя, наразі далі погроз справа не доходить…

Перелічуючи категорії магазинних злодіїв, слід згадати ще один тип, представники якого нічого не намагаються винести не заплативши, а так би мовити, споживають свою «здобич» на місці. Колега автора цих рядків розповіла, як була шокована, побачивши, що статечний з вигляду чоловік, котячи свій візок, хапнув з вітрини якусь цукерку, швиденько запхав її до рота, а обгортку викинув. Щоправда, його помітила охорона, котра змусила його заплатити. Виявляється, такі «ласуни» є не лише в Івано-Франківську. Скажімо, в одному з супермаркетів іншого міста України відеокамери зафіксували, як, знову ж таки, добротно одягнений чоловік гриз сиру моркву, щоб, очевидно, не оплатити її копійчану вартість. Найцікавіше те, що суспільна думка не осуджує таких осіб. Загалом вона полягає в тому, що оскільки всі супермаркети належать олігархам, котрі нас добряче обікрали, то викрадачі з їхніх магазинів – то радше Олекси Довбуші й Робін Гуди, ніж дрібні злодюжки.

З магазинними крадіями борються різними способами. Скажімо, у великих супермаркетах на виходах встановлено рамки. Фактично у всіх магазинах, які працюють на системі самообслуговування, є відеокамери. А крім охоронців, котрі в уніформі, є ще такі, котрі ходять магазином під виглядом покупців. Найбільше викривають викрадачів завдяки відеокамерам. Власне, це конкретний доказ. Але й вже згадані «приховані покупці» також можуть бути серйозною загрозою для тих, хто намагається щось поцупити в магазині.

– Якихось спеціальних курсів, де готували би охоронців для магазинів, тим більше навчали розпізнавати потенційних злодіїв немає, – продовжує розповідати Андрій. – Тут треба мати, як-то кажуть, природний дар. Пам’ятаю, був у нас один хлопець саме з такими здібностями. За зміну міг провести до чотирьох затримань. Пройдеться залом, – а магазин у нас був великий, – і вже когось спіймав.

Андрій просив не називати супермаркети, в яких працював. Та й інші охоронці, з якими розмовляв, теж хотіли зберегти конфіденційність. Зрештою, це люди, так би мовити, служиві, над якими є начальство. Але здивувало, що подекуди на цю тему не бажали розмовляти, коли офіційно звертався. Наприклад, у магазині «Сільпо» на вулиці Мазепи один із керівників охорони, посаду якого навіть не встиг уточнити, пояснив, що вони дали підписку про нерозголошення інформації, тож нічого говорити не буде. Найприкріше враження склалося від спілкування, як мені сказали, з керівником охорони магазину «Велмарт» на вулиці Коновальця в обласному центрі. Високий, спортивної статури чоловік, з вигляду колишній працівник силових структур, доволі непоштиво запитав, чому звертаюся до них, а не до поліції? Намагався пояснити, що поліція лише фіксує те, що подає охорона, а нас же цікавить безпосередньо тенденція – хто і що краде, які заходи безпеки ефективні в таких випадках тощо. «Звертайтеся до Києва», – відповів чоловік і пішов геть.

Більш ввічливо повелися в магазині мережі «АТБ» на вулиці Мельника. Власне, щойно зайшов туди, як був приємно вражений: на виході біля кас є «Куток споживача». Він просто впадає у вічі. Більше того, поряд – фото менеджера цього магазину і його номер телефону. Представник охорони, – до речі, єдиний хто подав руку, – попросив, щоб я звернувся до центрального офісу, при цьому дав той номер, на який можна було тут же зателефонувати. «Зрозумійте правильно, без дозволу «згори» не знаю, чи маю право щось вам розповідати», – сказав він.

Ще раз наголошую: загалом така позиція мені і зрозуміла, й ні. Адже публікація про те, як викривають магазинних злодіїв, мала б бути тільки на руку як власникам мереж, так і охороні. З одного боку, профілактика: мовляв, не пхайтеся, спіймають, з другого – бачите, як ми захищаємо прибутки наших роботодавців. Хоча є ще такий нюанс: а раптом журналіст запитає, скільки крадуть самі працівники магазину? За даними згаданого на початку матеріалу розслідування, опублікованого на сайті «Служби безпеки «Сіріус», на них припадає понад 50 відсотків крадіжок. Звісно, така конкретна інформація невигідна власникам супермаркетів. Та це не є такою проблемою, як тема, котру нам запропонували особи, котрі добре знають, що робиться в тих магазинах. «Крадіжки крадіжками, а перевірте якість продуктових товарів, якими вони торгують…». Але це вже тема майбутньої публікації.