Відчуваю замилування, коли читаю такі назви будинків, пансіонатів чи центрів для людей похилого віку: «Комфортне життя», «Затишок», «Батьківська хата», «Надія», «Любов», «Милий Дім», «Тепло родини», «Золоте серце», «Милосердя», «Домашнє вогнище»… На словах усе так тепло й безхмарно. Але, очевидно, найменування таких структур покликані не лише декларувати ідею облаштування родинної опіки над одинокими людьми поважного віку, а й свідчити про відповідну повсякденну атмосферу в цих соціальних закладах.

Центр надання соціальних послуг Олешанської сільської ради – комунальна установа у покутському селі Петрові, яка надає послуги з проживання для осіб похилого віку, інвалідів і внутрішньо переміщених осіб та догляду за ними. Цей двоповерховий будинок неподалік Дністра називаю «сонячним». І не тільки через сонячні батареї на покрівлі, а й передусім через тепло сердець його керівництва, працівників, а також і самих петрівських «приймаків», як іменую його мешканців, котрих тут оселили війна, самотня старість, старечі немочі…

Будівлю установи звели ще наприкінці 60-х років як приміщення школи, 1970-го тут відкрили сільську лікарню, відтак облаштували гуртожиток для учнів з навколишніх сіл, потім якийсь час у цій споруді працювала амбулаторія, а згодом її приміщення пустували, доки не розмістили тут (2011 р.) пансіонат для людей похилого віку Та сьогодні сумні хмари невідкладних проблем душать «сонячний будинок» так загрозливо, що й голова Олешанської сільської ради територіальної громади Богдан Двояк, і директорка соціального центру Лариса Угрін уже не вперше вимушені бити на сполох у всі дзвони. Тож «Галичина» вирішила дослідити причини виникнення напруги на цій території.

Лариса Угрін народилась у цьому селі і присвятила соціальній праці у закладі вже 11 років. Поспілкувавшись із нею й колективом установи, зрозумів, що її директорка – завзята і беручка керівниця, котра за жодних обставин не опустить руки перед проблемами, а докладе максимум зусиль і віднайде ефективні шляхи для їх розв’язання.

– Наш комунальний заклад спершу було розраховано на 30 ліжко-місць, – провадить розмову пані Лариса. – Але у зв’язку з війною ми розширили його до 38 ліжко-місць. І нині тут мешкає 16 внутрішньо переміщених осіб. Решта ж – із Петрова й інших населених пунктів області. Майже половина з них – лежачі. Послуги по догляду пожильцям будинку надають 18 соціальних працівників…

У будинку – 13 двомісних чи тримісних кімнат для проживання, з телевізорами і санвузлами у кожній, є для всіх одна душова кабіна, у кімнатах на першому поверсі – ванни, є каплиця, де місцевий священник постійно відправляє богослужіння, працюють кухня, їдальня тощо. Харчування чотириразове.

«Намагаємося готувати смачно і по-домашньому, – каже директорка, – у меню завжди є свинина чи куряче м’ясо, печінка, риба, молочні продукти, овочі, фрукти тощо. Влітку утримання одного жильця обходиться дешевше, адже не платимо за опалення, тож у середньому за рік проживання кожної особи в установі коштує дев’ять тисяч гривень у місяць. Співпрацюємо з багатьма благодійними і волонтерськими організаціями, серед яких – «Відродження єднанням», «Наш сокіл», «Чисті серцем», «МОМ», «Рокада», Агрофірма «МХП Перспектив», «Карітас» УГКЦ Коломия», Івано-Франківське відділення Червоного Хреста, агрофірма «Штерн Агро»…».

Бухгалтерка комунальної структури Галина Худицька зазначила, що фінансування видатків центру надання соціальних послуг йде як з бюджету Олешанської ТГ, так і завдяки 85-відсотковим відрахуванням із пенсій жильців будинку, які проводить відповідна структура Пенсійного фонду України (ПФУ), та надходжень від тих, хто перебуває у закладі на платній основі.

«Ми, наприклад, на поточний рік планували одержати в межах 600 тис. грн. від платників і стільки ж – з Пенсійного фонду, а понад 2,5 млн. грн. – з бюджету територіальної громади, – пояснює бухгалтерка закладу. – Коштом ТГ виплачуємо зарплати працівників та фінансуємо видатки за спожиті енергоносії. А кошти на продукти, поточні ремонти чи придбання різних матеріалів маємо з інших джерел – переважно благодійних. Без добровільних внесків місячне перебування одного жильця у нашому закладі коштувало би близько 11 тис. грн. Але у зв’язку з тим, що маємо й від доброчинців чи то самі продукти харчування, гігієнічні і миючі засоби, чи кошти на їхню закупівлю, ціна перебування однієї особи в нашому закладі знизилась, і в листопаді цього року була в межах дев’яти тисяч. Звісно, у зимові місяці ситуація зміниться – вартість зросте до 11 тис. грн. чи й більше…».

Найбільшу проблему, яку ми дослідили і з якою самотужки не під силу впоратися керівництву «сонячного будинку» в Петрові, видно неозброєним оком уже у коридорі і без коментарів – то тут, то там стеля і стіни вкрилися жовто-коричними плямами, які свідчать, що покрівля у соціальному закладі потребує невідкладного ремонту. У кімнатах для жильців – ситуація не краща. А без належного даху годі й думати навіть про поточні ремонти – марна витрата зусиль і коштів.

«Відколи обіймаю посаду директорки комунального соціального закладу, то своїми силами й завдяки допомозі керівництва Олешанської сільської ради територіальної громади ми зробили вже чимало, – каже Лариса Угрін. – Але сьогодні наголошую не на зробленому, а на тому, що наш будинок потребує капітального ремонту, а передусім – термінової заміни покрівлі. Це –найактуальніша наша проблема, наш головний біль. Коли у квітні цього року випав сніг, то через протікання даху вода просто лилася у кімнатах на людей. Я розумію, що Олешанській сільській раді такий будинок дуже важко тягнути. Адже всі люди, які працюють у нашому закладі, хочуть за свою важку працю мати відповідні винагороди, а місцевий бюджет не настільки багатий, тож медсестри чи молодші медсестри, санітарка-ванниця, працівники кухні та інші надають послуги за мінімальні зарплати…

Було б добре, щоб керівництво області звернуло увагу на наші проблеми. Адже такий заклад нереально утримувати на бюджеті самої територіальної громади. Бо до 2021 року він перебував на балансі колишнього Тлумацького району. До речі, у нашому центрі перебувають люди з інших, крім Олешанської, ТГ Тлумаччини – Обертинської і Тлумацької. Але від них фінансування – нуль… Я думаю, що єдиним закладом такого типу на всю Тлумаччину, як у Петрові, – мала б опікуватися держава…».

Після відвідин «сонячного будинку» і спілкування з керівниками територіальної громади і соціального закладу можу однозначно стверджувати, що перекриття даху на «сонячному будинку» у Петрові справді є невідкладною необхідністю. Та вже ж, як на мене, це не вирішить системної проблеми – ефективного утримання соціального закладу, завдяки якому два десятки петрівчан мають роботу, а просто відкладе її на якийсь час. А потрібно ж думати не тільки про день насущний, а й про завтрашній.

– Причини ситуації, яка склалася навколо комунальної установи з надання соціальних послуг у Петрові, є наслідком того, що реформу децентралізації хоч і добре почали, але так і не довели до завершення. Тож, на мій погляд, те, що відбулося, навіть не можна називати децентралізацією. Бо послуги, навпаки, не наблизилися, а віддалилися від людей, а розподіл податків – категорично неправильний. Більше того, видається, що на всіх рівнях влади, крім органів місцевого самоврядування, образно кажучи, вмили собі руки від соціального захисту таких людей, як жильці комунальної установи у Петрові. Але ж вони працювали свого часу не тільки на свої громади, а й на район, область і державу. А опинившись у складних життєвих обставинах, люди стали вже не потрібними нікому? Тож на вищих від місцевого рівнях влади просто зобов’язані не обділяти їх своєю увагою.

Зрештою, маємо й таке, що Обертинська і Тлумацька територіальні громади геть відсторонилися від допомоги жильцям комунального закладу з надання соціальних послуг, навіть попри те, що їхні жителі й досі там перебувають. Втім, за період від 2021-го й досі Тлумацька міська громада ще якось протягом одного півріччя профінансувала видатки соціального закладу в Петрові на 400 тис. грн., то Обертин, Держбюджет, район чи область не виділили на його потреби жодної копійки.

Соціальна установа у селі Петрові живе завдяки бюджетові Олешанської територіальної громади. За 11 місяців ми вже вклали в неї 2,75 млн. грн., а за рік та сума сягне не менше 3,1 млн. А решту заклад збирає з пенсій його жильців чи вишукує у благодійників. Утримання однієї особи у будинку для людей похилого віку, інвалідів і внутрішньо переміщених осіб з 2019 року залишається на тому ж рівні, хоч відтоді й мінімальна зарплата в державі зросла, і курс долара виріс майже у півтора рази. Це вдалося нам зробити за рахунок збільшення кількості постояльців у соціальному закладі і збалансування та оптимізації штату його працівників. Сьогодні найбільша проблема – дірява покрівля у будинку. На жаль, нам не під силу вирішити це питання самотужки. Тож ми звертаємося за допомогою і до керівництва обласної ради, і до депутатів всіх рівнів та волонтерів.

– Це, на мій погляд, Богдане Володимировичу, вирішить тільки локальну проблему у соціальному закладі, а що треба зробити, щоб і його подальше утримання було безпроблемним?

– Такий заклад, як у Петрові, на Тлумаччині і справді один-єдиний. Я думаю, що його би треба співфінансувати як мінімум з місцевого й обласного бюджетів. І Тлумацька, і Обертинська ТГ мали би платити за перебування у соціальній установі своїх людей. Адже, наприклад, у лікувальних закладах Тлумача вартість послуг для жителів Олешанської ТГ вища, ніж для місцевих мешканців. То чому в Петрові жителі Тлумацької ТГ мають одержувати всі соціальні послуги за рахунок бюджету Олешанської громади? Так, ми готові взяти на себе 50–60 відсотків усіх видатків, але ж не всі 100!..

Насамкінець пригадалися глибокі слова великого українського літератора Богдана-Ігоря Антонича, що щастя – це трикутник, у якого є три боки – Віра, Надія і Любов. Цією мудрістю хочу поділитися і з керівниками Тлумацької та Обертинської ТГ. Адже разом трьом територіальним громадам, без сумніву, було б легше розсунути сумні хмари над «сонячним» будинком для людей похилого віку в Петрові, ніж самій Олешанській, якщо ні районному, ні обласному керівництву це не до снаги.