Коломийську міську територіальну громаду засновано 2017 року і, крім Коломиї, вона об’єднує села Іванівці, Товмачик, Шепарівці, Воскресинці, Корнич, Грушів, Королівку, Раківчик, Саджавку й Кубаївку. У листопаді минає рік, як посаду голови Коломийської міської ради ТГ обіймає Богдан Станіславський, який і розповів «Галичині» про децентралізацію по-коломийськи – зблизька і без рожевих окулярів.

– Уже рік, Богдане Миколайовичу, як Вас обрали головою Коломийської міської ради територіальної громади. Який він був?

– Так, 16 листопада мине рік, як відбулася перша сесія Коломийської міської ради територіальної громади, після якої я взявся до виконання повноважень її керівника. На цю посаду я прийшов з приватного бізнесу, був депутатом Івано-Франківської обласної ради упродовж п’яти років. Реалізував себе як підприємець і як сім’янин. Тож добре знайомий з життям не лише Коломийщини, а й Прикарпаття загалом. А мій вибір очолити Коломийську міськраду був свідомий. Я йшов на вибори як самовисуванець, хоч і очолюю обласну організацію партії «Самопоміч», від якої свого часу мене й обирали депутатом обласної ради. Я уродженець Обертина, але вже понад 30 років мешкаю в Коломиї. Щоденні виклики перед громадою були як рік тому, так і сьогодні є. І їх чимало, адже громада велика – десять сіл і місто Коломия, а це понад 75 тисяч населення.

Зрештою, і рік на посаді почався з викликів – боргів попередньої влади, яка робила, з одного боку, добрі справи: асфальтували дороги, клали бруківку тощо, але в потрібний момент за це не розрахувалися. Тож 36 млн грн довелося віддавати нам. А ще були значні боргові зобов’язання по водоканалу, який взяв два кредити Світового банку на 6 млн доларів США. І сьогодні ще боргує перед банком 25 млн грн. Частину з цієї суми ми вже погасили. За рік зробили чимало для впорядкування у громадах, зокрема доріг і тротуарів, на що вже використали до 40 млн.

За кошти з Держбюджету завдяки сприянню нашого народного депутата Андрія Іванчука провадимо ремонт кількох вулиць у Коломиї, на стан яких люди нарікали упродовж десяти років. Наша тактика очевидна – не чекаємо надходження всіх потрібних коштів, а працюємо. Адже щоб освоїти бюджетні кошти, потрібно щонайперше мати бачення того, що хочеш зробити, а по-друге, треба виготовити проєктно-кошторисну документацію, насамкінець – оголосити тендер і аж відтак братися до роботи.

Ми ж ці кроки, повторюю, робимо паралельно, не чекаючи надходження фінансового ресурсу. Тож на кінець року вже є поважний перелік зробленого. Звичайно, частину робіт ще не оплачено, а частину ще виконуємо. Та місто живе. Облаштовуємо й міжквартальні проїзди, і центральні вулиці, ремонтуємо старі і будуємо нові спортивні майданчики.

Ще цього року плануємо облаштувати у громаді до десяти спортивних полів зі штучним покриттям та ін. Стараємося у кожному селі зробити щось необхідне. А ще маємо кілька незавершених чи на стадії завершення об’єктів з проєкту «Велике будівництво». Наприклад, у селі Корничі здали в експлуатацію велику амбулаторію, яку будували з 2017-го. Там уже працюють лікарі. А в Королівці до Дня Незалежності України завершили будівництво великого спортивного комплексу вартістю до 36 млн грн і приймальне відділення у нашій центральній лікарні, яка ще торік була на балансі районної ради, а з січня 2021-го перейшла на баланс нашої територіальної громади. До речі, торік державні кошти на цьому об’єкті так і не використали, їх повернули до центрального бюджету. Тож довелося за кошти бюджету громади доробляти ремонти. За це нам дали для лікувального закладу дороговартісне обладнання для комп’ютерної томографії.

Або й такий приклад. Торішня повінь забрала у Воскресинцях кладку вартістю до восьми мільйонів гривень, а в середині лютого цього року ми вже її відновили й відкрили по ній рух. Також закінчуємо роботи з реставрації Музею писанки в Коломиї. Через місяць чи півтора завершимо ще один довгобуд – спортзалу в Коломийському ліцеї №9…

Є багато й інших довгобудів, які плануємо урухомити. Один із них – басейн вартістю понад 200 млн грн у Коломиї, який будували з 2017-го й щодо спорудження якого свого часу навіть було порушено кримінальне провадження. Тож ми оновлюємо проєктно-кошторисну документацію і надіємося, що незабаром – наступного року чи трохи пізніше – введемо його в дію. Але попри довершення у попередні роки справ ми розпочали реалізацію і таких грандіозних планів, як реконструкція шкіл і дошкільних навчальних закладів. Наголошую: не ремонт, а цілковита реконструкція.

Це один із наших стратегічних напрямів розвитку. Адже кошти проєкту «Велике будівництво», власне, й виділяють на потужні стратегічні об’єкти розвитку, а також на комплексні роботи, які значно змінять ситуацію з енергоефективністю, доступністю послуг і т. ін. Це зовсім інший рівень, інший світ. У нас є мета, щоб у школах чи дошкільних навчальних закладах для вчителів і дітей були кращі умови праці і навчання, ніж вони мають навіть удома. Як приклад – капітальний ремонт бібліотеки для дітей у Коломиї, яка розташована в історичній будівлі. Тож довелося роботи виконувати дуже делікатно й фахово. Завезли і нове сучасне обладнання. Спеціально для цього консультувалися у Львові.

Запроваджуємо і принципово інший підхід до роботи бібліотек. На початку жовтня ми навіть провели конференцію бібліотекарів, в якій взяли участь бібліотечні працівники книгосховищ зі всієї України. Також провели реструктуризацію наших бібліотечних установ. Так, ми зробили з шести закладів чотири. Але створили сучасний бібліотечний простір, куди хотіли би навідуватися і малі, й дорослі. Заснували комунальну установу, оголосили конкурс на посаду її директора й організували навчання для бібліотекарів, а насамкінець – і їх тестування.

Звісно, тестування пройшли не всі – дехто відмовився. Адже багато бібліотекарів – люди пенсійного віку. А в сучасній бібліотеці потрібно вміти і працювати по-сучасному, володіти належно комп’ютером, комунікувати і т. ін. Далі візьмемося за капітальний ремонт і юнацької бібліотеки, а відтак – й інших. Паралельно приділяємо увагу і сільським бібліотекам. Наприклад, у Саджаві триває ремонт Народного дому, де розміщений бібліотечний заклад. Є села, в яких по дві бібліотеки – сільська і шкільна, але жодна не працює. І ми, як, наприклад, у Шепарівцях, у школі облаштовуємо сільську бібліотеку і виконуємо в освітньому закладі капітальний ремонт. А щоб зекономити кошти за енергоносії, у вільних приміщеннях навчального закладу також працюватимуть староста, фахівці ЦНАП і амбулаторія.

Сучасна реформа – це великі повноваження, а також шанс вижити. Та все ж реформування культурних установ обов’язково провадимо після погодження з міністерством. Надаємо якісні послуги людям, економимо і спонукаємо заробляти кошти. Навіть концерти у територіальній громаді ми проводимо вже платні. І люди сприйняли це нормально. Надійшло мені запрошення на культурний захід – приходжу, стаю в чергу і купую квиток. Показую своїм прикладом, що за все потрібно платити. Не лише за приїжджих відомих і розкручених артистів, а й за працю місцевих.

– Реформування бібліотечних установ, зрозуміло, – то не лише осучаснення приміщень, а й головно поповнення книжкових фондів. Чи маєте таку можливість?

– Так, виділяємо й на це кошти, хоч і небагато. Також спонукаємо віднаходити й реалізовувати різні, а не лише бюджетні, джерела фінансування для поповнення книжкових фондів. Є платні послуги, різноманітні проєкти і гранти тощо. Найбільше наш бюджет поповнюється завдяки військовій частині – відомій «Десятці» і заводу з німецькими інвестиціями «Леоні», на якому працює понад три з половиною тисячі людей, а після відкриття нової лінії для фірми «Мерседес» робочих місць побільшало ще на пів тисячі. Діє в нас ще турецька компанія, що спеціалізується на пошитті чохлів для авто.

Основне, чого хочуть капіталовкладники, – чесного ставлення до їхнього бізнесу, щоб йому не перешкоджали. Маємо майже 30 гектарів земель, де готові створити індустріальний парк. Одна з іноземних фірм планує збудувати великий лісопереробний комплекс і викупила для цього земельну ділянку площею 38 гектарів. Є великий військовий аеродром у Корничі і т. ін. Цього року в кожному селі зроблено якусь добру і потрібну справу.

– А від чого у теперішніх реаліях, образно кажучи, найбільше болить голова у голови?

– Сьогодні передусім – від ціни за енергоносії. Але Коломия не має теплогенеруючих компаній для житлового сектору, тож частково у кращій ситуації, ніж інші територіальні громади. Місто ще 15 років тому перейшло на індивідуальне опалення. Обігріваємо тільки свої комунальні установи – школи, дошкільні навчальні заклади. Загалом – до 40 об’єктів, з яких майже половина – на альтернативному паливі. Навіть попри те, що ціна газу відчутно зросла, ми закупили десять тисяч кубометрів його – по 34 грн – для потреб дошкільних навчальних закладів. Інша ситуація зі школами. Ведемо перемовини з НАК «Нафтогаз».

– Ви аналізували, чи багато як керівник зробили помилок за рік?

– Думаю, що великих помилок не було. Хоча викликів було і є дуже багато. Але не помиляється той, хто нічого не робить. Я навіть про борги, які нам залишили у спадок, не кажу як докір попередньому керівництву громади. Бо якби нічого не робили, то й боргів би не мали. Я звик жити у середовищі бізнесу. А там усе дуже просто: живеш за те, що можеш заробити. Раніше влада так не працювала. Колись мене батьки вчили жити з того, що маєш. Принцип роботи такий, що потрібно менше витрачати, а більше заробляти і економити. Я дуже вимогливий у роботі до себе, тож і ті, хто працює поряд зі мною, повинні бути або схожими у роботі, або відійти вбік. Загалом я задоволений їхньою роботою. Але хтось працює краще, а хтось гірше чи не може розкритися. Колектив – то живий організм.

Так чи інакше, а Коломия хоче здивувати людей своїм розвитком і відродити давній статус потужного і відомого європейського міста. Мій товариш-музикант часто жартує, що 100 років тому в Коломиї було 113 роялів, а в Івано-Франківську лише 13...

– За рік не розчарувалися децентралізацією зблизька? Звідки черпаєте енергію для роботи?

– Багато чого відбувається не так, але нема чого нарікати – треба ставати і робити. У кожній ситуації можна жалітися, мовляв, щось не так або хтось винен. Треба, на мій погляд, бути, як мала дитина, яка падає, встає і далі йде. І так багато разів. У роботі розчаровуватися не можу і не маю права, бо дружина скаже, що я сам того хотів. Тож скажу жартома, що немає й кому пожалітися. А енергію черпаю з молитов. Раджу щоранку читати дев’яностий псалом «Хто живе під покровом Всевишнього, той в тіні Всемогутнього мешкає...» Там є все…

Богдан Станіславський – практикуючий християнин. Має дві церковні нагороди – від Папи Римського і глави Православної Церкви України митрополита Епіфанія.