Колись – лікар, а тепер – воїн. Прикарпатець Олесь Тесленко змінив білий халат терапевта й гастроентеролога на військовий камуфляж

За понад десять років війна з російськими зайдами змінила й змінює українців, випрозорює внутрішній світ і тестує на справжність кожного. А патріотичне гасло «Якщо не в ЗСУ, то для ЗСУ», народжене волонтерським громадянським спротивом, залишається актуальним та спонукальним на щодень. Сьогодні у форматі редакційного проєкту «Людина у війні» пропонуємо розмову з іванофранківцем Олесем Богдановичем ТЕСЛЕНКОМ – колишнім лікарем державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України в Івано-Франківській області», а нині – волонтером і вояком одного з підрозділів ЗСУ. Свого часу він навчався у Загвіздянській школі, а відтак в Івано-Франківському природничо-математичному ліцеї та Івано-Франківському національному медичному університеті. За фахом – терапевт і гастроентеролог.

– Я ще заочно закінчую аспірантуру й незабаром захищатиму докторську дисертацію, – розповідає Олесь Тесленко. – Як медик почав працювати після повномасштабного вторгнення у лікарні від МВС на вулиці Сахарова в Івано-Франківську. Але деякі цікаві обставини змінили моє життя: я у складі одного з підрозділів спеціального призначення приєднався до захисту держави.

– Ті «цікаві» обставини якось пов’язані з медициною?

– З нею – ні. А з досконалим володінням англійською мовою навіть на технічному рівні й навичками здійснювати різногалузеві й різнопланові переклади, а також – знанням біохімії. Більше сказати не можу. Тепер наш підрозділ виконує завдання на рівні ЗСУ.

– Але все починалося з волонтерства? До речі, я знаю, що Ви й нині його не полишаєте.

– Я почав працювати як волонтер у 2022 році – після повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну. І все відбулося дуже просто. Одному моєму другові-волонтеру надіслали чимало ящиків із медпрепаратами іноземного виробництва з-за кордону. А людям без медичної освіти дуже складно розбиратися в таких речах. Тож він попросив мене попідписувати коробки й зазначити, що від чого. Відтак, знаючи, що я медик, мене покликали й на серйознішу волонтерку, де також було дуже багато ліків і така ж велика проблема з їх сортуванням.

Там, у волонтерському пункті на одній із вулиць нашого міста, який і досі провадить роботу, не було на той час жодного медичного спеціаліста. У волонтерському центрі майже всі кімнати було хаотично закладено ящиками з медпрепаратами. Ми разом з іншими волонтерами почали все систематизувати й маркувати. Тепер я там буваю по два-три дні на тиждень, а з початком великої війни в Україні бував щодня. Ми мали спеціальні перепустки на час комендантської години, тож працювали до пізньої ночі. Нині вантажі з медичними препаратами надходять набагато рідше, ніж тоді. До речі, у ті роки й лікарі приходили у волонтерський центр частіше, цікавилися справами й допомагали. Але вже через пів року залишилися з медиків тільки я і Віктор Шавлак – чудова людина і фаховий спеціаліст.

– А що Вас, лікаря, завантаженого роботою у лікарні, мотивувало після роботи ще й працювати волонтером?

– Бажання боротися з ворогом. Україна – моя країна, і вона мені дуже подобається. Люди, повітря, їжа, вулиці... Все мені до серця. А не подобається мені «рускій мір». Я глибоко свідомий, що це таке, і розумію, про що мислять вороги України. Адже до війни читав роботи божевільного російського ідеолога Олександра Дугіна, який свого часу розробив ідеологію «Z». Ця ідеологія жахлива. І жодним чином не можна допустити її запровадження в Україні.

– Хто Вам уперше показав дорогу у волонтерський центр?

– Мій друг Тарас, також активний волонтер, з яким ми свого часу познайомилися завдяки спільному захопленню вогнепальною зброєю і стрільбою. А ще саме у волонтерському центрі я познайомився з психологом і психотерапевтом Наталією Чаплинською й Галиною Герасимів. Якраз 2022 року починався один із міжнародних проєктів ЮНІСЕФ, і набирали команду, а їм потрібен був лікар. Тож я допомагав розв’язувати проблеми ВПО в області, волонтерив і працював у лікарні.

День був заповнений по вінця, та я отримував від роботи величезне задоволення. А тоді ще був не одружений. Завдяки волонтерській роботі познайомився з багатьма хорошими людьми й потоваришував з ними. Мене й тоді, висловлюючись молодіжним сленгом, перло і тепер пре до волонтерства. Хоч я змінив білий халат медика на військовий камуфляж. Хочу сказати, що медичне волонтерство – то досить інтелектуальна праця і без освіти її провадити важко. Адже тепер дуже багато є проєктів міжнародної співпраці. Й ми активно вчимося у закордонних партнерів. Теми спеціальні й потребують базової медичної освіти.

– Наскільки розумію, ставши вояком, Ви не відклали медицину у «довгий ящик»?

– Ні, працюю й медичним інструктором – як волонтер відвідую військові частини й навчаю воїнів за міжнародним натовським протоколом «ТССС» надавати допомогу на полі бою й під час евакуації. Результат є – вже сформовано батальйон, у якому мій вишкіл пройшли два взводи тактичних медиків. Рівень їхніх навичок як бойових медиків досить високий. Як зупинити кровотечу – дуже актуальне питання. Але й на одинадцятому році війни багато хто легковажить такими знаннями, забуваючи, що вони допомагають рятувати життя воїнам. Саме від втрат крові найбільше смертей на фронті, хоч для їх мінімізації існує чимало можливостей. Є різноманітні турнікети й навчитися працювати з ними дуже легко. До речі, було б добре, якби турнікети були не лише у медичних аптечках військових, а й у жіночих сумочках у тилу. Адже росіяни не вибирають, по кому стріляти. І це частина їхньої ідеології, бо українці – їх абсолютний ворог. Але їм не вдається і не вдасться залякати українців.

– Чи відчутно спала хвиля волонтерства порівняно з 2022 роком?

– Скажу про себе і про нас. Я добре пам’ятаю ті «золоті» часи, коли можна було легко й без особливих зусиль зібрати необхідні донати й закрити ті чи інші потреби ЗСУ. Нині нам також вдається закривати потрібні позиції. Головно завдяки великій праці волонтера Сергія Савчюка, відомого у волонтерських колах як Сергій Находкін. Він організовує і провадить платні інтелектуальні змагання. А левову частку з прибутку віддає на волонтерку для ЗСУ, використовуючи для активного надходження донатів і свою медійну популярність. Для мене осібно й для нашої невеличкої медичної волонтерки Сергій – справжній герой та її рушій.

Звісно, волонтерство нині інакше, ніж було ще кілька років тому. Я не можу узагальнювати, але із забезпеченням медичними аптечками чи тактичними медиками в деяких військових частинах проблеми ще не вичерпано – дефіцит є, хоч і не критичний. Я своїм курсантам раджу, якщо їм не байдуже, чи залишаться вони живими, чи ні, то якісне базове медичне спорядження для себе краще придбати самотужки. Звісно, в це треба вкласти від п’яти до десяти тисяч гривень. Начебто й висока вартість, але повірте, належно укомплектована медична аптечка часто рятує життя бійців. Та загалом усе залежить від командирів підрозділів. Волонтери добре розуміють, як потрібно якісно комплектувати медичні аптечки. Не можна економити на їх укомплектуванні всім необхідним.

Під час провадження курсів з тактичної медицини я використовую такі фотографії, на яких чітко видно похибки у накладанні турнікетів, стає зрозуміло зокрема, чи неякісний сам засіб, чи його неправильно застосували. Вчу, що робити, щоб не допустити таких помилок під час стресових моментів на фронті. Є багато випадків, коли люди на цивільних курсах пробують керуватися протоколом «ТССС», але придумують якісь свої осібні ідеї, не маючи бойового досвіду. А ще у багатьох військових частинах воїни через стреси й демотивацію не хочуть вчитися. Помилки повторюються від підрозділу і до підрозділу, з якими мені доводилося працювати.

– Обирають собі у вчителі біду?

– Але так не можна вчитися, бо війна насамперед вбиває, а не навчає. Якщо ти не навчений, то або сам помреш, або загине твій поранений побратим, якому не зумієш допомогти.

– Яким, на Вашу думку, має бути волонтер?

– Насамперед – належно вмотивованим, бо лише на ентузіазмі працювати не вдасться. Робота волонтера має йому подобатися. Добре, якщо є хороша команда, об’єднана спільними інтересами. Бо друзі зможуть підтримати. А ще волонтери повинні бути розумними й усвідомлювати, які напрями волонтерської роботи актуальні. Також волонтерам, на мою думку, не завадить бути трохи нахабними, щоб з тих чи інших фондів вибивати необхідні ресурси.

Працюємо не лише з людьми в Україні. Наприклад, значну допомогу ми отримуємо з-за кордону. Спочатку взаємодіяли з німцями, але у них змінилася законодавча база щодо волонтерської допомоги саме військовим, а не інвалідам, дітям чи малозабезпеченим родинам. Та ми знайшли інше джерело постачання – зі США. Допомагатимуть нам і релігійні організації, зацікавлені в підтримці України й ЗСУ. Для пошуку джерел постачання потрібно володіти й навичками підприємництва, і мати трохи впертості. Бо коли немає таких джерел, то виникає проблема з медпрепаратами. Адже донатів дуже поменшало. Люди втомилися від війни. І їх не можна у цьому звинувачувати. Просто такі реалії.

Волонтери – люди відчайдушні чи навіть жертовні, які допомогу для ЗСУ ставлять вище своїх інтересів. Наша волонтерка працює у двох напрямах – як тактична медицина і як медицина звичайна. Аптечки збираємо за натовськими стандартами «ТССС» і відправляємо бійцям. А ще працюємо з медиками у військових підрозділах. Бо війна війною, але і в побуті воїнам потрібне медичне забезпечення.

Також співпрацюємо зі стабілізаційними пунктами. Там своя специфіка забезпечення медпрепаратами. Але ми справляємося. У волонтерській роботі мені найбільше перешкоджають сімейні обставини, адже дитині тільки три місяці. Ми з дружиною у декретні відпустки не йшли – обоє працюємо. І було б неправильно залишати дружину наодинці із сімейними проблемами, адже дитина у такому віці потребує постійної уваги. А ще перешкоджає брак порядку. Багато ліків – маса ящиків, але ніхто не хоче їх сортувати, щоби спростити роботу іншим. Кількість медпрепаратів накопичується і відтак починається хаос, від якого опускаються руки. Інколи доводиться працювати у вихідні й розбирати медпрепарати, але через якийсь час там знову запановує безлад. Тобто у волонтерському центрі потрібно бувати постійно. Адже ворог пре на фронті, і труднощі закономірні для всіх. Просто треба не піддатися їм.

– Що для Вас важить волонтерство?

– Передовсім волонтерство для мене – це ідея і допомога ЗСУ у боротьбі з ворогом. Солдати мають бути здорові, щоби перемагати загарбників на полі бою. А ще волонтери – це справжні друзі. Ми всі є гвинтиками одного великого механізму спротиву й не маємо права ослабнути чи взагалі відпасти. Хтось тримає у руках зброю і воює на фронті, хтось цю зброю і боєприпаси виготовляє, а хтось повинен збирати медичні аптечки й відправляти їх на передову.

– Чи можна сказати, що найбільшим ворогом волонтерства є байдужість?

– Так, звичайно. Люди заперечують для себе війну, тому що думати про неї страшно. Люди хочуть тиші й намагаються закритися від війни. І їм цю тишу дають через інформаційний вакуум. Як кажуть, є попит – пропозиція не забариться. Це як змія, яка сама себе поїдає. А байдужість – це їх психологічний захист, а водночас і нівелювання їх активної участі у допомозі ЗСУ. Допоки війна, я буду як військовий служити Україні, бо вважаю нині це достойним і правильним.

Олесь Тесленко – лікар і воїн.
Редактор відділу соціальних розслідувань та комунікацій з читачами