Долинська, Колійова, Словацького, Калініна, Грушевського… Кожна доба залишила у Калуші свій слід і в назвах вулиць так званої історичної частини міста. Триповерхівку на п’ять помешкань (на двох поверхах – по два й одне – на третьому) на вулиці Михайла Грушевського, 51 збудували ще за часів австро-угорської окупації. Ця вулиця – одна з найдавніших і мала у різні часи різні назви, а з 1990 року – М. Грушевського. Будинок № 51 спроєктовано давніми архітекторами мудро: при магістральній дорозі, яка веде від залізничної станції до центру міста, на невеличкій горбовині, з сухими підвальними приміщеннями і двома наскрізь з’єднаними входами – парадним і подвірним.

Але те, що між власниками його помешкань бракує порозуміння, помітно ще здалеку: і будинок, і прибудинкова територія недоглянуті і непривабливі… Якісь металеві труби-стовпи біля входу нагадують, що там міг би бути охайний парканець, а вхідні євродвері так пасують цій давній споруді, як корові сідло... Ми таким чином натякаємо міському керівництву Калуша, що до вулиць з великими іменами й увага повинна бути відповідною.

Одинока пенсіонерка Дарія Озар мешкає в трикімнатній квартирі на другому поверсі згаданого будинку в Калуші вже майже пів століття – з 1973-го – і вже п’ятнадцять років веде правову війну зі своїм сусідом, який після того, як придбав житло у триповерхівці, ніяк не може заспокоїтися і вгамувати свої апетити. Дарія Володимирівна зізналася, що їй навіть дорослий син радив: «А тобі, мамо, того треба?», а брехливі й ліниві до конкретних дій чиновники через надоїдливість впертої калушанки, каже жінка, з іронією і натяками навіть свого часу запитували, чи все в неї гаразд зі здоров’ям, себто з психікою.

Зізнаюся чесно, що і я спочатку так думав, більше того, навіть недоречно жартував, що, очевидно, син Дарії Володимирівни більше вдався у батька, ніж у маму. Але мої відвідини калушанки, огляд помешкання та обійстя, а головно двогодинна розповідь сміливої жінки мене переконали. І я кардинально передумав, відчувши, що навіть у гіркі часи війни чи інші складні життєві негаразди для простих людей, на відміну від забронзовілих владних небожителів, нема маленьких чи несуттєвих проблем, а є велике бажання їх розв’язати.

– Проблеми, про які хочу розповісти, почалися, коли в нашому будинку поселився із сім’єю новий сусід. Спочатку він почав під будинком будувати гараж – з’єднав його зі стіною триповерхівки і тим перекрив для всіх сусідів дворовий вихід. Зате створив зручності тільки для себе – щоб потрапити у свій гараж, йому тепер уже не потрібно навіть надвір виходити. Згодом на нашому спільному подвір’ї звів двоповерховий будинок. А відтак взявся навколо капостити – зсувати грунт на моєму городчику поряд, сусідські господарські підсобні приміщення у дворі крадькома нищити, поволі підкопувати та обдирати мою стаєнку тощо.

Таке враження, що сусід намагається своїми діями вижити мене з двору і звільнити собі місце для своїх наступних будівельних задумів. Ніхто не реагує, хоч я і до поліції зверталася. Хочу його зупинити, бо далі так жити неможливо. А більше нема кому. Комісія не приїжджала – міська рада також не реагує на мої заяви, тож жодного акта про пошкодження мого чи сусідського майна нема. А доказати, що це саме сусідових рук робота, не можу, хоча в тому переконана, але навіть фото не маю.

У нашому будинку п’ятеро квартировласників, але мій сусід і ще двоє тишком-нишком створили цього року ОСББ. З п’яти – троє, то вже більше половини. Мене та ще одного квартировласника, який сьогодні на війні, не включили до складу об’єднання, навіть не пропонували ввійти до нього. Думаю, що так вчинили з умислом, щоб у дворі газдувати на свій розсуд, а відтак і забрати земельну ділянку, на якій я багато років господарюю, і знищити мою стаєнку. Куди я тільки не зверталася – все марно. Розумію, що ділянки моя й того мешканця, котрий в ЗСУ, які ми використовуємо для городництва, не приватизовані, тож вважаються зайнятими самовільно. З міської ради два роки тому так і відповіли, що вони «знаходяться поза межами прибудинкової території та території, передбаченої для обслуговування ОСББ». Звідти ніяк не реагували на неправомірні дії захланного сусіда, а переймалися тим, що «самовільне зайняття ділянки», на якій я газдую і вже пів століття вирощую городину, є «адміністративним правопорушенням»!? Бо коли я звернулася з заявою у поліцію і показала фотографії, то мене запитали, чи я при своєму розумі.

Так, наші ділянки з різних причин не приватизовані, але ж навіщо робити шкоду нам, своїм сусідам, які користуються тією землею десятки років? Найбільша проблема в тому, що сусід час від часу може виривати те, що я посадила на грядці, а також тихцем підпалює дерева або зрізує їх, бо вони йому навіть біля моєї стаєнки, мовляв, заважають, чи робить іншу шкоду. Особливо після того, як я комусь пожаліюся на нього. Йому що, все дозволено? Не годен нажертися?

– А Ви, Даріє Володимирівно, пробували вирівняти стосунки з тим сусідом?

– Та стосунки спочатку, щойно нові сусіди переїхали, у нас були нормальні. Сім’я – чоловік, дружина і двоє дітей. Якщо я й робила якісь зауваження, то завжди по-людськи і ніколи не сварилася.

Мені вже всяке архітектурне «видиво» доводилося бачити як плід благих задумів, вседозволеності, хабарництва, кумівства чи крутійства міських захланних і ненажерливих власників помешкань у багатоквартирних будинках – прибудови, надбудови, добудови, перебудови, забудови, розбудови… тощо. Чомусь, переїжджаючи із сіл у міста, деякі запопадливі власники житла у багатоповерхівках враз починають «газдувати» на всю губу, навіть не думаючи про сусідів. Але архітектурні забаганки одного з членів ОСББ «Грушевського Калуш» – то щось особливе, я б навіть сказав – з викликом і «понтами». Уявіть собі приблизно таку картину: у невеличкому дворику міської триповерхівки так усе заліплено якимись недолугими кучками чи клітками й забудовано гаражами, що для бодай невеличкої бесідки місця не знайшлося. Але основна архітектурна дикість на задвірках будинку №51 у Калуші – капітальна гаражна прибудова до стіни споруди з переходом безпосередньо у спільний коридор на першому поверсі. Це архітектурне «диво» перекрило мешканцям наскрізний вихід у двір, але дало можливість спритному сусідові, як і зазначила пані Дарія, користуватися гаражем, як мовлять, із цілковитим комфортом. І це все – за кілька метрів від сусідських вікон і без погодження з усіма квартировласниками. Обстановка, повірте, така, що нас уже не цікавить наявність якихось дозволів на таку архітектурну химеру в дворі будинку, бо якщо вони й є, то однозначно неправомірні, а їхні «автори» порушили чинне містобудівне законодавство.

За інформацією тимчасово виконуючого обов’язки начальника Калуського РВ ГУНП полковника поліції Василя Маківничука за 1 червня цього року, в зверненні Д. Озар, як він пише у відповіді на нього, «вбачаються цивільно-правові відносини, розгляд яких здійснюється у судовому порядку. Рекомендую Вам звернутися у Калуський міськрайонний суд. На підставі вище наведеного перевірку по даному факту вважати закінченою. Інформація частково знайшла своє підтвердження».

Отакої!! То самотня жінка з пенсією 2 100 грн, пане полковнику, має можливість судитися з сусідом за порушення будівельних норм, державних стандартів і правил у сфері містобудівної діяльності, а міську раду Калуша, яка за цю сферу життя міста відповідає, нині вже все влаштовує? Може, таку пораду ліпше переадресувати керівництву міськради?

Ще 2020 року перша заступниця міського голови Калуша Галина Романко детально описала ситуацію у листі-відповіді на звернення Дарії Озар. Але… Жодного й натяку на те, що влада намагатиметься не допускати виникнення дикої забудови міста й перетворення його історичної частини в архітектурний несмак. Інакше екскурсоводам історичною частиною давнього Калуша доведеться десятими дорогами оминати задвірки цікавого архітектурного спадку. Такі факти свідчать, що писати листи і розв’язувати проблеми людей – не одне й те саме. Адже з письмової відповіді видно, що керівництво міської ради не переймалося проблемою на Грушевського, 51, а оповіло історію пустої тяганини із захланним квартировласником і замість бодай означення перспективи наступних дій для вичерпання проблеми розказало про «огріхи» самої скаржниці, ніби це може виправдати неправомірні вчинки і переступ закону «Про регулювання містобудівної діяльності» її ненаситного сусіда.

По-перше, 2020 року у листі-відповіді з виконкому Калуської міськради зазначено, що «за результатами перевірки встановлено, що будівництво господарської будівлі з гаражем розпочате без реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт», чим порушено законодавство. А про виявлені порушення 27 липня 2016 року було складено відповідний акт, протокол про адмінпорушення та припис про усунення виявлених порушень.

11 серпня того ж року ухвалено постанову про адміністративне правопорушення. По-друге, з 9 по 20 грудня 2019 року відділ Держархбудконтролю Калуської міської ради провів позапланову перевірку на підставі звернення місцевого нардепа і з’ясував, що вимоги попереднього припису квартировласник не виконав та не усунув виявлені порушення. Тож знову ДАБК склав акт та протокол про адмінпорушення, начальник ухвалив постанову і наклав адмінстягнення у вигляді штрафу. По-третє, от «халепа» – у технічному паспорті власника квартири, виявляється, «інформація щодо самовільного будівництва гаража відсутня», тобто нема штампу «Збудовано самочинно». І по-четверте, перша заступниця голови Калуської міської ради чомусь і не заїкнулася, чи законно той гараж «приліпили» до стіни будинку та перекрили жителям вихід у двір і що надалі планує міськрада, щоб ситуацію виправити. Натомість чомусь навздогін фактам пише про створення ОСББ «Грушевського Калуш» і самовільно зайняті скаржницею Дарією Озар та деякими її сусідами земельні ділянки для городництва. По суті, то не відповідь, а марнота марнот.

Після такого реагування два роки тому керівництва Калуської міської ради на звернення Дарії Озар можемо зробити висновок, що на вересень 2020 року ситуація з архітектурним самоуправством на Грушевського, 51 владу влаштовувала і ніхто з чиновників особливо не заморочувався наріканнями пенсіонерки. А тим більше, якщо інший сусід, якого також не оминула захланність «гаражобудівельника», з різних причин відмовчується. Нині в країні триває війна. А архітектурні «химери» у дворі того будинку, як ми дослідили, загрожують безпеці людей.

Після заснування Калуської територіальної громади нічого у розв’язанні цієї проблеми також не змінилося. Навіть попри те, що, за результатами перевірки правоохоронців, інформація частково підтверджена. Тож віз і досі там – й гаражна «галерея», яку зведено у спільному дворі без погодження, на недозволеній відстані під вікнами людей, бовваніє не рушена, і наскрізний вихід з будинку для мешканців та під’їзд до нього з двору для пожежних спецавтомобілів чи невідкладної медичної допомоги заблокований.

А жінка й далі оббиває пороги чиновників.