Розбиті комунальні дороги у Брошневі-Осаді вимушені латати власними силами й коштами самі жителі вулиць, зокрема й фронтовики

На жаль, приклади деяких громад власними силами провадити ремонти доріг у своїх селах хоч й видаються подвижництвом чи добрим почином, та, по суті, стали поганою практикою. Я маю право на таку осібну думку, тому що свого часу й ми із сусідами від безвиході не раз робили послуги селищним керівникам, самотужки ремонтуючи найпроблемніші ділянки на своїй вулиці. Тоді голови селищних рад видавалися, як такі собі фінансово принижені централізацією, ображені й обділені державою. Та згодом я усвідомив, що окремі керівники і пальцем не кивнуть, щоб довести до ладу деякі комунальні вулички на своїх територіях не через фінансову скруту, а через власні захланність і брехливість.

Проблемний відтинок дороги на вулиці Залізничній після  ремонту її небайдужими жителями.

Вони у часі війни й не думають, образно кажучи, хоч на одну дірочку затягнути свої довжелезні паски благ і комфорту – вчасно й відчутно обдаровують себе чималими преміями, різними надбавками та доплатами, коштами на оздоровлення після «виснажливої» праці впродовж року. І Брошнів-Осада не виняток. Таким горе-керівникам я дам одну-єдину пораду: вас ніхто за вуха не тягнув на посади – самі рвалися й запобігали перед людьми, тож тепер або належно працюйте, або не прикривайте свої «муки» війною й забирайтеся геть із м’яких владних крісел.

Звісно, що у Брошневі-Осаді загалом нема катастрофічної проблеми зі станом комунальних доріг у центральній частині селища. Свого часу попередні керівники доклали відчутних зусиль для їх більш-менш належного вигляду. Але вже не один рік у чинного керівництва селищної ради, як і в багатьох попередніх посадовців, руки чомусь не доходять до ремонту бічних вуличок. Очевидно, тому, що ними і свої, і чужі чиновники, на відміну від пересічних жителів селища, майже не їздять, а тим більше – не ходять.

Отож нещодавно жителям вулиці Залізничної через її занедбаність і проблеми з проїздом у часі негоди, через бездіяльність керівництва селищної громади на чолі з Тарасом Манориком таки увірвався терпець – люди зорганізувалися і взялися самотужки латати вкрай запущену дорогу. Вулиця Залізнична, частина якої, як «Галичина» вже писала, через недолугість місцевого керівництва перетворилася, образно кажучи, на хутір посеред селища, має два в’їзди – з боку сіл Голиня й Креховичів. Якщо креховицький напрямок, де рух автотранспорту жвавіший, можна м’яко назвати бездоріжжям, то голинський – це однозначно страхіття.

До речі, торік цією вулицею пройшовся, напевно, ще музейний грейдер і частково згладив краї баюр і поздирав дернові краї на узбіччі. Але вулицю навіть щебенем не підсипали, а замість того, щоб прочистити стічні канави й тим убезпечити проїзну частину від розмивання в негоду, комунальники ще дужче позасували їх землею і сміттям. Уздовж дороги вже й вербові та вільхові зарості з’явилися. Та люди терпіли й мовчали, бо пішли чутки, що незабаром селищна рада почне ремонтувати дорогу по-справжньому. Але такі, на перший погляд, обнадійливі порухи насправді виявилися лише імітацією підготовки до дорожнього ремонту – рік по тому жодних змін на краще не відбулося. Хіба що буйні трави поприховували сліди роботи грейдера. Тож мої сусіди, серед яких і учасники бойових дій, після марного оббивання владних порогів взялися до роботи. Люди спільно і своїм коштом почали вуличний ремонт. Спочатку визначали найпроблемніші ділянки, відтак закуповували усе необхідне й у зручний час підсипали дорогу.

– Спершу ми із сусідами вирішили гуртом звернутися з цією проблемою до голови селищної ради Брошнів-Осадської територіальної громади Тараса Манорика, – розповідає житель вулиці Залізничної, представник групи активістів і учасник бойових дій чинний майор Нацгвардії України (прізвище свідомо не вказуємо, – авт.) – Але його годі застати на місці. Таке враження, ніби він утікає від наших питань. Я побачив, що іншого виходу немає, і люди вже збирають гроші на ремонт вулиці, тому також вирішив долучитися до цієї справи. Хіба я з побратимами воював за те, щоб сьогодні у рідному селищі латати дорогу, тоді як тилові чиновники не хочуть працювати, але ні в чому себе не обмежують?

У нас у війську побутує вислів, вибачте за прямолінійність, що кожен бик носить свої яйця. Я про те, що стан комунальних доріг і їх утримання, зокрема й нашої вулиці, – це пряма відповідальність місцевого керівництва на чолі з Т. Манориком. Кожна людина у часі війни має виконувати ті обов’язки, які на неї покладено. У мене як офіцера вже 16 років вислуги, з яких десять провів на фронті – з 2014-го. Я надіявся, що після повернення додому житиму по-людськи. Але побачив байдужість влади, і мені зашкребло на душі.

Вулиця наша справді стала хутором – до селищної інфраструктури людям похилого віку чи матерям з маленькими дітьми годі й дістатися, бо через колію належно обладнаних переходів немає, а автодорога розбита через безгосподарність селищної влади. Догосподарювалися до того, що люди вже мріють навіть не про асфальтове покриття проїзної частини однієї із найдавніших селищних вулиць, а лише про елементарну щебеневу підсипку найбільш проблемних відтинків. Проте, на жаль, засипаємо ями своїми зусиллями, щоб можна було людям і проїхати, і пройти. Люди нашу ініціативу схвалюють і підтримують, але керівництво селищної ради – й носа не показує…

Нещодавно «Галичина» писала про гідний наслідування господарський почин з ремонтом місцевої дороги у громаді Нижнього Струтина Рожнятівської ТГ. Але задум тамтешніх селян принципово відрізнявся від господарської ініціативи у Брошневі-Осаді. Адже й громадські активісти-волонтери, й адміністрація села на чолі зі старостою Андрієм Кравцівим разом і народжували ідею, і фінансово підтримували, і втілювали її в життя. Є схожі приклади й громадські ініціативи в інших громадах Калущини. Натомість у Брошневі-Осаді ситуація інша – керівник громади дистанціювався від доброї справи небайдужих жителів вулиці Залізничної. Очевидно, Тарас Манорик більше переймається тим, аби в майбутньому зостатися на своїй посаді, ніж сьогоденними насущними обов’язками.

Редактор відділу соціальних розслідувань та комунікацій з читачами