Цікаво, що перші туалети у світі з’явилися ще майже три тисячі років тому, а також зафіксовано знахідку своєрідної вбиральні й шеститисячолітньої давнини. До речі, такі спеціальні приміщення чи споруди для справляння природних потреб дослідники їхньої історії ще називають «дзеркалом громадських цінностей».

Буду відвертим з брошнівчанами, бо Брошнів-Осада і моя життєва колиска, отож зізнаюся, що то дуже невдячна справа – писати у ХХІ столітті про примітивні надвірні громадські туалети, а в рідному селищі особливо. Але ж хтось і авгієві стайні від багаторічних бруду, безладу й марнослав’я має вичищати.

Тим-то напередодні Дня селища Брошнів-Осада, яке брошнівчани відзначають 21 вересня – у День лісника, у межах проєкту «Новинарський батіг» ми вирішили перевірити, в якому стані тут перебувають загальнодоступні надвірні убиральні – передовсім на залізничному зупинковому пункті й на автобусній станції. Адже ніхто із брошнівчан чи їхніх гостей не застрахований від того, що йому не доведеться у часі якогось публічного дійства чи після кількох годин дороги невідкладно зазирнути до них. Тому щиро раджу і зовсім не жартую: беріть з собою не лише все необхідне для осібної гігієни, а й перевзувайтесь у гумаки й запасайтесь бодай якимись заспокійливими ліками, бо можна дістати серцевий напад, побачивши стан цих селищних туалетів. Людей у такі миттєвості не цікавить, на чиєму балансі оті соціальні чиряки ганьби на тілі Брошнева-Осади, але після такого «туалетного сервісу» всі щонайперше згадують, не добираючи слів, недолуге ґаздування місцевої влади…

Знеособлені виходки

По-перше, надвірний виходок на автобусній станції геть недоступний для осіб на візках – жодних пандусів чи поручнів нема, і небезпечний для дітей. Про воду чи освітлення годі й казати. А по-друге, всередині його – жодних зручностей і жах антисанітарії, а взимку – холоднеча. «Мудрі» брошнів-осадські ґазди для зручності навіть сміттєві баки ледь не під двері убиральні притулили, може, щоб і мухам було зручно харчуватися і плодитися, та й користувачам виходком ароматів не бракувало. Колись убиральня, про яку йдеться, мала два окремі входи з різних боків – для жінок і для чоловіків. Тепер «Ч» замурували, а «Ж» ще не стерли…

І я згадав, як ще чимало років тому відомий фотожурналіст, популяризатор Рожнятівського Підгір’я світлої пам’яті мій колега Іван Парадовський, знаючи про дикий стан селищної клоаки, не пускав до убиральні на автостанції гостя з Німеччини. Очевидно, щоб не згоріти від сорому за жалюгідний стан унікальної «бойківської туристичної локації» у центрі селища лісівників Брошнів-Осада. Роки минають – змінюються керівники селищної ради, активно й щедро дбають про внутрішній комфорт і зручності в адміністративних приміщеннях, а надвірний безлад в облаштуванні убиралень не тільки залишається, а більшає і більшає.

Колись в Італії я спостеріг, що на стінах чи не кожної давньої або сучасної архітектурної споруди міста Болонья традиційно прикріплені мідні таблички, на яких зазначено прізвища та імена будівничих. Погодьтеся, водночас і престижно, і відповідально. То може, і на громадських убиральнях – і не тільки у Брошневі-Осаді – було б доречно на спеціальних табличках вказувати прізвища, імена і по батькові місцевих чиновників чи підприємців, відповідальних за створення й експлуатацію місцевих «дивовиж»? Тоді всі розуміли б, хто, образно кажучи, крайній?

Туалети-імітатори

Про жалюгідний стан території залізничного зупинкового пункту у Брошневі-Осаді я пишу вже не вперше, але не було жодного реагування ні від Івано-Франківської дирекції пасажирських перевезень, на чиєму балансі він перебуває, ні від керівництва Брошнів-Осадської селищної ради, на чиїй території він функціонує. Звичайно, від інфраструктури колишньої залізничної станції, а тепер зупинкового пункту, вже майже нічого не залишилося – почекальню зруйновано, і її розікрали кмітливі «ґазди». Навіть давня, певно, ще австрійська криниця поряд занедбана й засипана сміттям, усі лавочки під липами нашого дитинства давно потрощені…

Правда, є тут, окрім усього іншого, й інші туалети. Але то, як уже раніше писав, справжнісінька бутафорія – не вбиральні, а лише їхні імітатори. Щось на кшталт «потьомкінських сіл». Приміщення гарнесенько пофарбовані зусібіч, а вхідні двері… забиті металевими штабами.

Якщо, скажімо, чиновник-інспектор від залізниці мандруватиме проїздом через селище й побачить їх через вагонне вікно чи хтось із пасажирів зиркне на те «диво», то, безумовно, всі замилуються і красою, і доглянутістю, але насправді то чергова брехня. На зупинковому залізничному пункті у селищі я завжди почуваюся, як у цивілізаційних печерах, – серед слідів діяльності якихось недокерівників чи недоґаздів. А схожі туристичні «магніти» у Брошневі-Осаді непоодинокі – сліди господарської недолугості можна уздріти також і позаду селищного стадіону чи неподалік колишньої кав’ярні «Лакомка» тощо.

І наостанок – напутнє для тих небожителів, які або нас не чують через надмірну гучність «мідних труб» гордині, або й не навертаються на ті території напруги через страх перед жителями селища. Недбалі очільники сектору пасажирських перевезень Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень і не шановані мною достойники адміністрації Брошнів-Осадської селищної ради, знайте доконано: дикі надвірні убиральні, які щодня зустрічають людей своєю недоглянутістю й жахами антисанітарії у селищі на автобусній станції чи залізничному зупинковому пункті, є справжнім громадським дзеркалом, що назагал показує вашу справжність як керівників. Світлої пам’яті мій дід Дмитро про таких незграбних і капарних ґаздів та ґаздинь завжди жартував, що, мовляв, на них батога нема: в хаті – пані, а за хатов – покаянє…